Навіщо США йдуть на зближення з Китаєм
У Пекіні тривають переговори на високому рівні американських і китайських чиновників. І у вівторок США і Китай досягли угоди, яка внесе суттєві корективи в загальну картину світових політики та економіки. Зокрема, як заявив віце-прем'єр КНР Ван Ян, сторони зважилися на реформування Міжнародного валютного фонду (МВФ) в частині збільшення квот для країн з економікою, що розвивається. Також було прийнято рішення, що по одному американського і китайського банку будуть виступати в якості клірингових операцій з китайської нацвалютою (юанем) в США.
Збільшення квот в МВФ для країн, що розвиваються, означає, що вплив Пекіна на цей фінансовий інститут зросте. Для початку нагадаємо, що статутний фонд організації формується за рахунок внесків країн-членів - 25% від квоти у СДР - спеціальні права запозичення (1 СПЗ = 1,5 долара), а решта 75% у національній валюті. Але збільшення квот означає не тільки те, що Пекін, наприклад, буде вливати в МВФ більше коштів. Квоти по суті також визначають склад ради директорів, яких налічується 24 людини. Вони призначаються вісьмома найбільшими донорами - США, Японією, Німеччиною, Францією, Великобританією, Китаєм, Росією і Саудівською Аравією. Рішення приймаються шляхом голосування. У кожної країни-члена спочатку має 250 голосів, і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР її внеску і на кожні 400 тис. доларів позики до дня голосування. Тому Китай, як бачимо, купує більше голосів у МВФ з простою метою посилити вплив на глобальні економічні процеси.
З іншого боку, це вигідно і Вашингтону, який володіє найбільшою квотою, а значить і "жертвує" в рази більше. Сьогодні ж у Сполучених Штатів є причини розділити тягар кредитних програм Фонду з іншими країнами-членами, реагуючи на геополітичні виклики в Євросоюзі і на Близькому Сході.
Але не тільки про це говорять представники Штатів і Піднебесної. Так, американська делегація тисне на Китай з метою домогтися ослаблення або ліквідації нормативно-правових бар'єрів на шляху іноземних компаній, що прагнуть зайняти свою нішу на китайському ринку. Представники американського бізнесу нарікають, що комуністично-капіталістичний Китай сильно ускладнив їм життя обмеженнями на використання зарубіжних технологій та іншими законами, виходячи нібито з міркувань нацбезпеки; а також неприкритим протекціонізмом місцевих компаній шкоди іноземному бізнесу.
Міністр фінансів США Джек Лью висловив занепокоєння з приводу погіршення ділового клімату в останні роки, закликаючи китайську сторону змінювати ситуацію - стимулювати інвестиції, торгівлю і комерційне співробітництво. Лью говорить про здорової конкуренції прозорості. Йому вторить держсекретар Джон Керрі, підкреслюючи тісний зв'язок двох економік.
Але китайська влада поки уникають прямої відповіді, сподіваючись, ймовірно, отримати гідну компенсацію.
Хоча є сенс говорити, що Пекін вже цілком міг отримати цю компенсацію, і зараз лише відбувається процес затвердження. Що ж могли б запропонувати США і зажадати в Пекіні? Історія з випробуванням балістичних ракет у Північній Кореї показала, що американці і китайці можуть домовлятися. Країни довго говорили про агресивний Пхеньяні, але в результаті ж Пекін сам почав тиснути на режим КНДР, відрізаючи її від поставок важливої продукції, грошей і відмовляючись купувати північнокорейське сировину. В Радбезі ООН США і Китай також діяли злагоджено. Але в цій конкретній ситуації Пекін пішов на контакт, бо в його інтересах було приструнити галасливого сусіда, який ставав все більш гіперактивним і неконтрольованим. Чому провиною російський фактор - Кремль пішов на зближення з родинним режимом в Пхеньяні, щоб створити точку ескалації на світовій карті. Природно Китай, поступово освоює дальні рубежі Російської Федерації, не зміг стерпіти такого хамства.
Правда, в ситуації з американським бізнесом в КНР на спільність інтересів все ж не варто розраховувати. Максимально привабливою на даний момент виглядає домовленість між країнами щодо спірних островів у Південно-Китайському морі, які активно милитаризируются китайцями. Американці формально послаблюють хватку, Ештон Картер і американський генералітет пом'якшують риторику. Однак очевидно, що добровільно викидати регіон зі своєї сфери впливу Вашингтон дозволити собі не може і буде діяти, скажімо так, чужими руками.
І навскидку головними претендентами бачаться В'єтнам, Японія та Індія. Дві останні держави візьмуть участь у військових навчаннях разом з США вже в середині червня. До того ж лідери саме цих трьох країн за короткий проміжок часу опинилися в програмі зустрічей Барака Обами. Спершу президент США злітав у Ханой, де заявив про скасування ембарго на експорт зброї, який діяв на десятки років. Він прямо сказав, що Вашингтон бажає посилення співпраці з В'єтнамом у військовій сфері. З Індією у американців останні два роки відносини складаються дуже навіть непогано. І на цьому тижні Обама приймає індійського прем'єра Нарендру Моді. А після поїздки до В'єтнаму американський президент побував з історичним візитом в Японії. Історичним, оскільки він прилетів посипати голову попелом за атомні бомби, скинуті на Хіросіму і Нагасакі.
Як не дивно, але з Токіо у Штатів останнім часом виникають складності. По-перше, незважаючи на статус союзників прем'єр Сіндзо Абе демонструє бажання поліпшити відносини з Москвою. По-друге, в японському суспільстві зростає невдоволення присутністю американських військ на військовій базі Окінави. По-третє, на носі у Абе вибори, а позиції провладних сил не настільки гарні, щоб отримати абсолютну більшість у парламенті. Тому не виключено, що прем'єру доведеться якось вплинути на протестуючих проти військ США. У такій ситуації Білому дому потрібно докласти максимум зусиль, щоб зберегти важливого політичного, економічного і військового партнера. І якщо Вашингтон вирішиться чи зважився все ж "піти" з Азії, то потрібно знайти підхід і до японцям, запропонувати їм щось і переконати бути самостійнішими в контексті протистояння з Пекіном. У разі успіху американці з головою зануритися в протистояння з Москвою на Заході і Близькому Сході, та ще й отримати потужний антиросійський фронт на Сході.
