За Фрейдом. Як реагувати на перейменування Путіним танкових полків
Президент Росії Володимир Путін присвоїв 30 червня кільком російським військовим частинам найменування ряду міст і місцевостей, здебільшого - зарубіжних. А саме: 6-й танковий полк російської армії отримав почесне найменування "гвардійський Львівський", 68-й танковий полк - "гвардійський Житомирсько-Берлінський", 163-й танковий полк - "гвардійський Ніжинський", 90-я гвардійська танкова дивізія стала "Витебско-Новгородської", 856-й гвардійський самохідний артилерійський полк - "Кобринским", 102-й мотострілецький полк - "Слонимско-Померанським", 381-й гвардійський артилерійський полк - "Варшавським", 400-й самохідний артилерійський полк - "Трансільванським", 144-я гвардійська мотострілецька дивізія "Ельнинской", 150-я мотострілецька дивізія "Идрицко-Берлінської", а 933-й зенітно-ракетний полк - "Верхнеднепровским".
Неважко помітити, що всі перейменування прямо пов'язані з історією Другої світової війни в російській версії "Великої Вітчизняної", причому кремлівські пропагандисти, які складали список, підбирають буквально останні крихти. Так, 6-й танковий полк - це огризок давно розформованого 6-го гвардійського Львівського танкового корпусу. Менш очевидні причини перейменування саме зараз, а не до 9 Травня і навіть не до 22 червня, яке в Росії теж стали відзначати як свято. Але при погляді на календар і з цим можна розібратися: 11-12 липня в Брюсселі відбудеться саміт НАТО, на якому Дональда Трампа очікують з тим же приблизно почуттям, з яким чекають візиту не цілком адекватного слона в тісному лавці, що торгує дорогою порцеляною.
В рамках саміту також належить робота комісії Україна-НАТО, і проблеми з блокуванням її роботи Угорщиною поки не цілком можна, хоча і знаходяться в процесі вирішення. І взагалі, в НАТО накопичилися внутрішні суперечності - словом, саміт буде не самим простим. Чому б Москві не потролити трохи "європейських партнерів", Київ, а заодно і Мінськ, щоб Батько не дуже заносився?
З формального боку, повторюю, все нормально. Так, є така традиція - присвоювати військовим частинам найменування місцевостей, де вони успішно воювали. В Україні, до речі, є 128-я гірничо-штурмова бригада, яка до 2013 р. називалася Карпатсько-Туркестанської, - і нічого, Центральної Азії цей факт сприймали досить спокійно. Інше питання, що таке масове і, раптом, з місця в кар'єр перейменування говорить про якесь свербінні, який раптово відчули в Кремлі. Ну, добре - нехай собі чешуть, де свербить. Нам-то навіщо реагувати на звук московських почісувань?
Іншими словами, це якраз той випадок, коли найправильнішою з реакцій був би повний ігнор. І це майже вірно для всіх московських ініціатив щодо звеличення свого нібито славного минулого. Адже відомо, що якщо ви вступаєте в дискусію з ідіотом, то вас, ймовірно, двоє. Відомо й те, що ідіот і сам може проявити себе, йому не потрібна для цього нічия допомога. Цілком достатньо просто її не перебивати.
На жаль, українські коментатори не проявили похвальною стриманості. Мережа буквально вибухнула коментарями, самим видатним з яких було припущення про витік інформації: мовляв, Путін ненавмисно видав місце планованої дислокації цих частин в майбутньому. Характерно, що ні в Німеччині, ні в Польщі, ні навіть у Білорусі ніякої істерики з цього приводу не сталося.
Але навіть якщо взяти всю цю конспірологію, то що, власне, ми дізналися нового? Що Путін хоче проковтнути Україну і приєднати її до Росії? Ну так, ми це знаємо. І протидіємо, як можемо. Бажаєте взяти участь у цьому протистоянні - ласкаво просимо в клуб любителів мертвих ихтамнетов. Є маса способів вступити в нього і внести свій, нехай навіть скромний, але зовсім не даремний внесок. А істерити-то навіщо? Навіщо годувати тролів в Москві?
Особливо прикро те, що по Україні всю цю істерику розганяли зовсім не обивателі, які як раз повели себе розумно, просто не помічаючи путінських потуг. Її розганяли люди, які заявляють про себе як про "аналітиках" і, схоже, щиро вважають себе такими. Причому робили вони це буквально навперебій, наче боячись запізнитися і не отримати шматочка бажаної слави. Вийшло смішно - і в Москві посміялися. Дуже хочеться вірити в те, що ця історія хоча б не отримає продовження і в Україні не кинуться перейменовувати військові формування, поспішаючи закріпити за собою шматки радянського минулого.
Нам немає сенсу конкурувати з Росією за імперські руїни. Росії вони необхідні - майбутнього у неї немає, от вона й намагається закріпити за собою руїни минулого. Їй просто ніде більше жити, крім цих руїн. А у нас є майбутнє. І ми йдемо до нього. І чіплятися за брехню "Великої Вітчизняної", якою прикрили бездарний провал радянського керівництва над дитиною, яка 42 млн своїх громадян, нам зовсім ні до чого.
В іншому ж, аналізуючи дії Кремля, не варто, право, шукати в них глибоко прихованих смислів. У них і явний-то сенс не завжди присутня. Краще частіше згадувати заповіт Зігмунда Фрейда про те, що іноді сигара - це просто сигара. І якщо йдеться про Росію, то ця сигара завжди дешева і смердюча, а часто ще й крадена. Але все одно - це просто сигара. А зовсім не те, про що ви звично подумали. Те, про що ви подумали, в Росії давно прийшло в непридатність, притому на загальнодержавному та концептуальному рівні.
