Жорстко і безкомпромісно. Як в НАТО заступилися за Україну
На сесії Парламентської Асамблеї НАТО прийняті резолюції із закликом допомогти Києву з прискоренням євроатлантичної інтеграції
У Лісабоні завершилася 67-я щорічна сесія Парламентської Асамблеї НАТО. За її підсумками було проголосовано і прийнято шість резолюцій, підготовлених профільними комітетами і з урахуванням правок, включаючи всі пропозиції української делегації.
Формулювання в них досить прямолінійні. Вони закладають базис для майбутніх масштабних змін в самій Організації Північноатлантичного договору.
Перед голосуванням по резолюціям нинішній президент Асамблеї НАТО, американський дипломат Джеральд Конноллі вказав на абсурдність та невідповідність стратегії Альянсу поточним реаліям. За його словами, час оновити Стратегічну концепцію давно назрів, оскільки нинішній вже десяток років, і в ній Росія все ще вважається партнером, а Китай зовсім не згадано.
"Нам слід визнати, що Китай і Росія не поділяють тих же цінностей, що союзники по НАТО, і прагнуть підірвати міжнародний порядок", — пояснив американський дипломат.
Тієї ж думки явно дотримуються і його колеги в ПА, оскільки в резолюцію були внесені відповідні рекомендації.
Ключовий же їхня теза: авторитарні Росія і Китай є головними суперниками Альянсу. Не партнерами і не конкурентами — а загрозою безпосередньо для НАТО.
Україну — підтримати, з Росією — боротися
У пункті 2 "російської" резолюції №470 її автори констатують, що, незважаючи на спроби НАТО співпрацювати з РФ, особливо після підписання в 1997 р. Основоположного акта Росія-НАТО, відносини з Москвою нині перебувають на найнижчому рівні з часів холодної війни.
І вина в тому лежить на Росії, оскільки агресивна поведінка і порушення міжнародних законів створили загрозу для євроатлантичної безпеки.
У сьомому пункті ПА НАТО вітає створення "Кримської платформи" і нагадує, що Альянс ніколи не визнає анексію Криму.
У 13-му пункті резолюції делегати засудили проведення незаконних виборів в Держдуму РФ в окупованому Криму і примус українців з ОРДЛО голосувати за, знову-таки, незаконно виданими їм російським паспортами.
Згадка дій Росії, що суперечать міжнародному праву, є аргументом на користь конкретних заходів з підтримки жертв режиму Путіна — України і Грузії.
Так, підпункт d пункту 18 першої резолюції містить заклик до урядів і парламентів країн — членів НАТО активніше підтримувати зусилля Києва і Тбілісі в прискоренні євроатлантичної інтеграції; а також допомогти їм за допомогою збільшення кількості спільних навчань і нарощуванням оборонного потенціалу України і Грузії.
У резолюціях №№471 і 472, які зачіпають питання розвитку НАТО та її реагування на зовнішні виклики, автори констатували, що військові і гібридні дії Москви становлять дедалі більшу загрозу для євроатлантичної безпеки і сприяють нестабільності на кордонах і (увага) за межами НАТО.
Останній пасаж дуже важливий, оскільки свідчить про прагнення союзників відійти від стримування Росії в межах Альянсу і перейти до випереджаючих і превентивних дій.
Тому Асамблея закликає владу країн — членів НАТО продовжувати політику санкцій щодо Росії (підпункт i пункту 16), а також підтвердити прихильність політиці відкритих дверей, активніше підтримувати Україну, Грузію та Боснію і Герцеговину, допомогти їм з прискоренням євроатлантичної інтеграції (підпункт p).
Пункти 4,9 і 13 резолюції №472 свідчать, що, оскільки Росія не виконує зобов'язання в рамках міжнародних угод про контроль над озброєннями (ДРСМД, КВО, ДЗЗСЄ), а також розгортає в космосі зброю наступального характеру, НАТО слід чинити тиск на Москву, щоб змусити дотримуватися ратифікованих нею ж угод.
Це відповідає нинішньому підходу НАТО: у нас фактично конфлікт, але є питання, які потрібно хоча б намагатися обговорювати, щоб запобігти масштабній катастрофі.
Не просто поради
Безумовно, резолюції Парламентської Асамблеї НАТО носять перш за все рекомендаційний характер.
Асамблея — це консультативний орган, куди входять 269 парламентаріїв з 30 країн НАТО, асоційованих держав, Європарламенту, країн-партнерів, а також представники ще восьми країн в якості спостерігачів.
Формального зв'язку між нею і, власне, Альянсом немає. Тобто розпоряджень вона не дає і порядок денний НАТО безпосередньо не формує.
Парламентська Асамблея була створена в 1955 р., через шість років після створення самого НАТО, як майданчик для обговорення питань зі сфери безпеки і вектора розвитку Альянсу парламентаріями країн-членів.
Всі свої напрацювання ПА може і направляє генсеку Альянсу, який повинен дати на них письмову відповідь.
Іншими словами, Асамблея — це не Європейський парламент, куди чіткіше вмонтований в загальну архітектуру влади ЄС, і чиї рішення мають бути прийняті до уваги, хоча і можуть змінитися з волі Євроради та Єврокомісії.
Так що парламенти і уряди, до яких звернулися учасники 67-ї сесії ПА НАТО, можуть ігнорувати її рекомендації, наприклад, щодо посилення тиску на Росію і Китай, а також в плані збільшення підтримки Україні, Грузії, Молдові, БіГ.
У той же час ці резолюції в повній мірі відповідають нинішньому курсу НАТО, який переважно прокладають США і Великобританія.
А він такий: Китай і РФ — головні вороги демократичного світу. І Альянс не має більш бажання робити кроки назустріч Росії за винятком сфери контролю над озброєннями.
Тому, до речі, генсек Йенс Столтенберг після ряду спроб налагодити діалог в рамках Ради Росія-НАТО, що не увінчалися успіхом, напередодні виставив за двері вісьмох російських "дипломатів", які на ділі були співробітниками спецслужб.
Так що нехай уряди деяких країн — членів НАТО і не будуть завзято підтримувати інтеграцію України, в цілому ці резолюції позитивні для Києва, оскільки відображають пануюче в Альянсі прагнення включити Україну і протидіяти путінському режиму. Особливо якщо розглядати ці резолюції і засідання ПА НАТО в контексті вдалих для України переговорів з керівництвом США в Вашингтоні і керівництвом ЄС в Києві.
