На користь бідних. Навіщо Трамп сватає у Всесвітній банк "особа світової кризи"
Після тривалої на місяць інтриги Дональд Трамп назвав свого кандидата на пост голови Світового банку. Джима Їм Кіма, раптово оголосив про свою відставку 7 січня - за три роки до завершення каденції - у разі затвердження змінить... Ні, всупереч інформаційним вбросам, не Іванка Трамп. На цю посаду номінований заступник міністра фінансів з міжнародних відносин Девід Малпасс.
Вибір Трампа, зрозуміло, не випадковий: Малпасс приєднався до його команді в якості радника з економічних питань в ході виборчої гонки 2016 р. За що згодом був винагороджений постом заступника міністра фінансів у закордонних справах. І хоча лояльність при виборі кандидатури була в пріоритеті, справа, очевидно, не тільки в ній.
Малпасс - особистість, варто відзначити, примітна. Дипломований фізик, закинув фізику заради міжнародної економіки, за якої захистив дисертацію. Поліглот, що володіє трьома з чотирьох найактуальніших для зовнішньої політики нинішньої адміністрації мовами - іспанською, французькою та російською. Апаратний зубр - причому з тих, кому Трамп особливо благоволить: він почав кар'єру ще при Рональді Рейгані. Тоді він обіймав посаду заступника помічника міністра фінансів, а при Джорджі Буші-молодшому опинився на аналогічній посаді - але вже в Держдепі.
Коли демократи перемогли і в Білий дім прийшов Білл Клінтон, Малпасс, переконаний республіканець, пішов у приватний сектор. З цим, до речі, пов'язана не найприємніша для нього історія, яку напевно нагадають публіці ЗМІ. Малпасс півтора десятка років пропрацював у банку Bear Stearns, колапс якого став прелюдією до глобального потрясіння у секторі управління ризиками в інвестиційно-банківській сфері. У серпні 2007 р. Bear Stearns, п'ятий найбільший інвестбанк США, став однією з перших жертв кризи іпотечного кредитування: втрата двома хедж-фондами під його керуванням майже всіх грошей інвесторів - $1,6 млрд, викликала паніку на фондовому ринку. А вже в березні наступного року звернувся за рефінансуванням до Федеральної резервної системи і банку JPMorgan Chase, що остаточно добило Bear Stearns: його акції подешевшали майже вдвічі. Справа кінчилася тим, що прогорів банк був куплений все тим же JPMorgan Chase.
Так от, коли все це сталося, Малпасс як раз займав посаду головного економіста. Гірше того, якраз напередодні іпотечної кризи The Wall Street Journal опублікував статтю, в якій стверджувалося: "Житлові і боргові ринки відіграють не таку вже велику роль в економіці США і створення робочих місць... Корекція цих ринків, ймовірно, посилить економічну експансію США". Зрозуміло, не тільки помилки Малпасса призвели до катастрофи 2008 р., але при нагоді зробити його обличчям світової кризи не складе праці.
Втім, президента це мало хвилює. Для нього куди важливіше, що Малпасс - його однодумець. Ще в ході виборчої кампанії він неодноразово висловлювався на підтримку ідеї Трампа про необхідність вольової політичної струсу заради стимулювання економічного зростання. Зокрема, у своїй статті в The New York Times 1 вересня 2016 р. він писав, що для подолання стагнації в економіці ("зростання 1,1% - крупинка нашого середнього темпу") необхідно ламати систему. Зокрема - за допомогою нової торгової політики. "Погані угоди - писав Малпасс - пошкодили американським робітникам і дали доступ до американських ринків без досягнення ключових умов кшталт захисту інтелектуальної власності в Китаї". Поганими угодами, як випливало з колонки, були НАФТА та Транстихоокеанское партнерство. Як відомо, прийшовши до влади Трамп домігся перегляду першої та виходу з другого. Так що Малпасса можна вважати одним з архітекторів економічної політики нинішньої адміністрації. А це означає, що Світовий банк у разі призначення Малпасса також очікує струс. Тим більше, що на чолі організації може опинитися людина, неодноразово різко її критикував.
Зокрема, Малпасс показав себе справжнім знавцем законів Паркінсона про функціонування бюрократії, дорікаючи СБ в тому, що, будучи створений для боротьби з бідністю, він дуже зайнятий власним розширенням в збиток основній задачі. Важко сперечатися, враховуючи, що це бич, характерний для більшості міжнародних структур, породжених Ялтинсько-Потсдамської і Бреттон-Вудської системи. До речі, реформістські зусилля Малпасса на цьому напрямку почалися задовго до номінування. У минулому році він представляв уряд США в переговорах з банком про збільшення - вперше за вісім років - його фінансування на $13 млрд. У числі умов угоди були обмеження зростання зарплат співробітників банку та реформування схем кредитування. Так що тепер суми кредитів, які виділяє банк, повинні бути зменшено, причому пріоритет віддається більш бідним країнам.
Але це, схоже, тільки початок. У середу на прес-конференції з нагоди своїй номінації Малпасс заявив, що бачить своє завдання у збільшенні капіталізації банку, зокрема, шляхом обмеження позик для Китаю та Індії, оскільки надані їм кредити використовують ресурси, які повинні йти в бідні країни. Ця заява цілком узгоджується як з антикитайською риторикою Трампа, так і з загальним курсом його адміністрації "не годувати конкурентів". Тим більше що в Білому домі чекають, що оцінювати ефективність реформ Малпасс буде, виходячи з того, збільшують чи вони прозорість структури, яку він збирається очолити, і сприяють підвищенню середнього доходу в країнах-позичальниках.
Тут, правда, виникає питання, які шанси Малпасса бути обраним на посаду керівника Світового банку. З одного боку, цю структуру традиційно очолює громадянин США (у той час як споріднений їй Міжнародний валютний фонд - європеєць). Етнічний кореєць Джим Їм Кім був першим азіатом на цій посаді, і цілком можливо, що його дострокова відставка пов'язана - як мінімум, побічно - з цим фактором: у процесі діяння Америки знову великої Вашингтон пішов на найбільш гостру економічну конфронтацію як раз з Південно-Східною Азією. І декларація намірів Малпасса - це ще одне "Іду на Ви". Так що систему міжнародних фінансових відносин чекає чергове потрясіння.
Заявки від кандидатів прийматимуть до 14 березня. Потім рада директорів банку повинен скласти шорт-лист з трьох імен. Але поки інші країни своїх пропозицій не озвучили. Так що інтрига начебто зберігається. Однак навіть гіпотетично шанси Малпасса виявитися першим американцем, не очолив Світовий банк, примарні. Хоча при папереднике" Трампа Бараку Обамі у 2010 р. права голосу в установі були перерозподілені на користь країн (насамперед, Китаю), подолати вага Америки з її 15,85%, виявиться нелегко: Британія, Франція, Німеччина та Італія, швидше за все, протестувати не будуть, а без їх голосів (14,14%) будь-яка фронда приречена на провал. Хоча, якщо припустити, що європейці зможуть домовитися про єдиного кандидата, то, враховуючи нинішній стан відносин між Вашингтоном і його європейськими партнерами, насамперед Францією і Німеччиною, перспектива призначення Малпасса буде вже не настільки очевидною.
Правда, поки ніщо не вказує на те, що Європа готова піти на таке загострення. І потім, США є головним спонсором Світового банку - це надійна страховка. Принаймні до тих пір, поки третій після них і Японії донор - Китай - не вирішить позбутися зайвої грошової маси настільки екзотичним чином (що навряд чи). Тут, до речі, показово те, що Малпасс почав готуватися до виборчого турне, першим пунктом якого стане Пекін. Вашингтон має намір домогтися ще однією хорошою угоди" - тим більше, що питання про долю американо-китайського торгового угоди і китайських технологічних компаній в Америці задають для неї бравурний тон.
