"У Франції ретранслюють путінську пропаганду, бо досі не змирилися зі своїм минулим"

Паризький суд першої інстанції виніс вирок у справі автора скандального фільму "Україна. Маски революції" Поля Морейри проти української журналістки у Франції Анни Чесановської-Жайяр. Стрічку, яка виставляє ультраправі організації головною рушійною силою і ледь не джерелом Революції Гідності, критикували чимало оглядачів - зокрема французьких. Проте звинувачення у наклепі Морейра висунув Анні, що розповіла про смислові маніпуляції під час монтажу (зокрема, з слів Андрія Білецького про композицію батальйону "Азов" зникла згадка про його мультиетнічний склад, що докорінно змінило сенс сказаного). Другий момент - неавторизоване запозичення кадрів із фільму Юлії Сердюкової "Все палає". Докладно про це Анна написала в статтях, опублікованих у виданнях Liberation та Huffington Post. За це до неї і позивалися. Вирок дуже суворий: Анна має сплатити 13 тисяч євро (з яких 10 тисяч - компенсація моральних збитків) та опублікувати спростування. Апеляцію на це безпрецедентно жорстке рішення вже подано.

ДС: Як так сталося, що ви програли суд?

А.Ч.: У Франції не прийнято критикувати рішення суду, тому що за визначенням вважається, що судді об'єктивні. Але я сама присяжний перекладач при суді й знаю, що рішення не завжди приймаються тільки за законом. Є закон, безперечно. Але також є й суддя - його характер, його погляди, його настрій, і від цих чинників багато залежить.

За законом я мала би виграти, тому що йдеться про свободу слова. Я була впевнена, що не програю, і мій адвокат думав так само, до речі. Інтерв'ю, які я перекладала, були дійсно перекручені й порізані. Врешті решт, я маю право на свою власну думку й оціночні судження. Але сталося так, що суддя вирішила, що маніпуляції не було. Маємо, вочевидь, проблему визначень.

Як назвати ситуацію, коли людина підганяє під свою точку зору всі фрази того, в кого бере інтерв'ю, що й сталося у випадку з Полем Морейрою? Він надав тільки ті фрази (Ігора) Мосейчука і (Андрія) Білецького, які підходили під концепцію його фільму. Він вибрав найгірші цитати, які грають проти України й проти цих людей. Це необ'єктивна точка зору й необ'єктивна подача інформації. Звісно, кожен журналіст має право вибирати, які моменти він поставить в інтерв'ю, які не поставить. Але якщо це робиться навмисне - щоб показати людину в найгіршому світлі?

ДС: То ви вважаєте, що причиною поразки упередженість судді?

А.Ч.: Суддів тут не можна критикувати. Французька громадська думка вкрай негативно ставиться до таких речей.

ДС: Гаразд, зайду з іншого боку. Чи мала місце помилка у стратегії захисту?

А.Ч.: Мій адвокат спеціалізується на питаннях медіа, працює при Європейському суді, і я не можу сказати, що він недопрацював. Можливо, ми просто не уявляли, що може статися так. Ми просто не розрахували, що з іншого боку буде така агресивна поведінка. Адвокат Морейри намагався мене очорнити, виставляв націоналісткою, казав, наче я належу до лав Правого Сектора, що є відвертою брехнею (в якості доказу наводилася світлина, де Анна поруч із одягнутим у камуфляж оперним співаком Василем Сліпаком, який невдовзі загинув від російської кулі - ДС). Ну а суддя просто не розуміється на питаннях України. Це проблема багатьох французів: вони не розуміють, що насправді діється в Україні.

Тобто це якоюсь мірою недопрацювали ми, українські журналісти у Франції і, напевно, наші місцеві колеги. Тому звісно, судді було непросто. Тим більше що Морейра не збирався доводити своєї незаангажованості. Він не надав, наприклад, оригінальних відео до монтажу, щоб показати, що ніякої маніпуляції не було. Він цього не зробив. Не захотів - і зрозуміло, чому не захотів. Тепер на апеляцію мій адвокат вимагає від тієї сторони оригінальні відео, я просто сподіваюся, що він їх не знищив.

ДС: Припускаю, що якийсь прошарок французів має певне упередження до вихідців зі Східної Європи. Чи, бува, не виникало у вас відчуття, наче заради французького громадянина від дворічного віку вас прогинають як міґранта-ґастарбайтера?

А.Ч.: Ні. Напевно, таке ставлення до українців є, але в мене також французьке громадянство. Не так давно, як у пана Морейра, щоправда (він народився в Лісабоні 1961 року, в Парижі живе з 1963 - ДС). І якщо покласти руку на серце, не думаю, що до мене було ставлення як до громадянки другого класу. Думаю, що це більше ставлення як до журналіста другого класу. Я - український журналіст, а у рішенні судді було написано "Анна Чесановська, яка називає себе журналістом...", розумієте?

ДС: Тобто? Хіба ви не працюєте за профілем?

А.Ч.: Так, у мене диплом журналіста, це по-перше. По-друге, я працюю журналістом з 16 років в Україні. У мене немає картки французького журналіста, але я пишу для низки українських видань, публікуюся на сторінках блогів Liberation і Huffington Post, також брала участь тут у написанні книги про Майдан і україно-російські відносини.

Тобто, думаю, тут ставлення було таке: ось, він відомий журналіст, отримав нагороди, зробив багато репортажів, а я - незрозуміло звідки, незрозуміло хто, мабуть із упередженими поглядами, скоріш за все - пропагандистка (це й намагалась довести сторона обвинувачення). Дійсно, у французів та у французьких журналістів зокрема є таке ставлення до українських журналістів як до необєктивних, які захищають будь-якою ціною свою точку зору, і я думаю, що на суддю вплинуло насамперед це.

ДС: Чи той факт, що пан Морейра є віце-президентом "Журналістів без кордонів" накладається на те, як організація ставиться до висвітлення подій в Україні?

А.Ч.: Дуже рано казати - ми ще до них не зверталися. Плануємо це зробити, тоді подивимось на відповідь. Хоча треба завважити, що французькі журналісти і спеціалісти саме з українського питання дуже негативно зараз ставляться до Морейри, тому що, по-перше, він зробив пропагандистський матеріал, і вони про це писали, а дехто взагалі назвав його корисним ідіотом. Тобто ставлення серйозних журналістів до Морейри таке собі. І з цим судовим процесом він ще більше собі копає яму, тому що це дуже низький вчинок.

ДС: Чому?

А.Ч.: Тому що він намагається вибілити своє ім'я завдяки процесу, де він б'ється проти найслабшої ланки в журналістській професії тут у Франції. Він ніколи не атакував французьких журналістів, які про нього писали, тому що за ними стоять профспілки та їхні видання - Le Monde, наприклад, Liberation. Звісно, він проти них не хотів битися, і, напевно, не переміг би. А битися проти француженки українського походження із п'ятирічним, скажімо, стажем громадянства набагато легше: в мене тут немає гучного прізвища в професії, яке б усі знали.

ДС: Ліваки - зокрема європейські - за радянських часів вирізнялись непереборною тягою до трансляції радянських пропагандистських кліше. Тепер вони запозичують гасла пропаганди російської. Чи можна говорити про Морейру в цьому контексті?

А.Ч.: Він навіть крайньолівих поглядів, зі слів мого адвоката.

ДС: На вашу думку, Морейра робить це з ідейних міркувань чи з меркантильних?

А.Ч.: Щоб стверджувати, що він має фінансовий інтерес, треба мати докази. Їх у мене немає. Є  просто деякі спостереження. Зокрема, коли на екрани вперше вийшов його фільм, це було 2 лютого минулого року, то наступного ж дня він був доступний на Youtube із російським перекладом. Як перекладач, можу сказати, що вкрай непросто перекласти цілий фільм 52 хвилини за ніч - а він вийшов на Canal+ увечері. Потім у Москві Морейро отримав нагороду "за об'єктивний репортаж" (ідеться про премію імені Олеся Бузини - ДС). На його сторінці у Фейсбуці купа тролів, які його підтримують і називають українців фашистами. Такі спостереження. Я не можу твердити, що там є якісь кремлівські гроші, просто констатую, що його підтримують люди саме такого штибу.

ДС: Як вийшло, що ви з ним співпрацювали?

А.Ч.: Я співпрацюю із телебаченням уже кілька років. І з його продюсерською компанією також. Я перекладала документальні фільми інших журналістів цієї ж компанії. Це моя робота. Тому, коли він мені зателефонував, сказав, що готує фільм про Правий Сектор в Україні, я сказала, так, звісно, дуже добре, що ви взялися за цю тему, тому що у Франції ходить дуже багато пропаганди щодо крайньоправих в Україні, і треба робити щось адекватне й об'єктивне. Він не сказав нічого такого, що могло б мене насторожити. До того ж, треба зауважити, що я перекладала тільки два інтервью - Мосейчука і Білецького з цього фільму. І коли я бачила ці інтерв'ю - вони були нормальні. Я навіть подумати не могла, що результат може бути таким. Тим більше, Canal+ завжди серйозні передачі показував. Показував - тому що там у той момент змінився власник.

ДС: Який власник?

А.Ч.: Венсан Боллоре. Він має фінансові інтереси в Росії. (Голова наглядової ради Canal+ мультимільярдер Венсан Боллоре в 2010 році був оголошений партнером Михаїла Прохорова у реалізації проекту електроавтомобіля "ё-мобиль". Проте через два роки проект "здувся", а Прохоров став технічним кандидатом на президентських виборах, посівши третє місце - і друге в Москві та Петербурзі. Крім того Боллоре - давній друг Ніколя Саркозі, приятеля Володимира Путіна - ДС).

ДС: Франція - соціалістична країна, і результати виборів - як президентських, так і парламентських - це черговий раз продемонстрували (хоча, безперечно, і ознаменували політичний землетрус). Ця традиція - наскільки вона могла вплинути на вирок?

А.Ч.: Скажу більше. Тут не просто якісь ліві настрої, тут треба дивитись глибше. Йдеться про протистояння ультраправим настроям. Франція досі не змирилася зі своїм минулим. Французам дуже важко про це говорити - про роль країни у Другій світовій війні. Про режим Віші, про його співпрацю з нацистами. Їм дуже важко із цим змиритись, дуже важко говорити "так, це було", важко визнати, що французька держава в цьому винна. Кілька місяців тому я брала участь у конференції, організованій Меморіалом Шоа (Меморіалом Голокосту) в Парижі, де приймали українських освітян. Там постало питання співпраці з нацистською Німеччиною з боку українців, про яку французи дуже вільно говорили і, як завжди, звинувачували Бандеру і всіх інших. Але коли українці почали ставити питання про режим Віші, атмосфера одразу стала дуже напруженою, господарям було дуже важко про це дискутувати. Вони шукали якихось виправдань, і врешті решт дійшли до такої тези, що режим Віші захистив французьких євреїв, а німцям просто видавав закордонних та іммігрантів. Фактично вони почали захищати режим Віші!

Це настільки болюча тема - тим більше, після виборів, на яких Марин Ле Пен зібрала стільки голосів! (в першому турі президентських виборів 21,43%, в другому 33,9% - ДС). Це майже табу. І отже, що виходить. Перед суддею з одного боку стоїть журналіст - відомий, з ім'ям, з нагородами, який викриває ультраправі сили в Україні. А з іншого - дівчинка незрозуміло звідки, можливо, навіть, причетна до Правого Сектору, каже, що вона журналістка, але вона була також на Майдані в Парижі. Ба більше, була речником цього Майдану. А на Майдані в Парижі були присутні червоно-чорні прапори... І що? Вона, певно, захищає крайньоправих.

Звісно, якщо вже зануритись у психологію, стати на захист крайньоправих французам дуже важко (особливо з огляду на подібні інциденти - ДС). Тема дуже делікатна. Хоча саме тут вони помиляються. Я не захищаю Мосійчука, я не захищаю Білецького. Вони дорослі люди й можуть самі себе захистити і могли би також подати до суду на Морейру, якщо вважають, що він їх скривдив. Я захищаю своє право сказати, що його робота - маніпулятивна. Це моя думка, яка спирається на мої спостереження й мій досвід, на ті оригінальні відео, які я бачила. Крапка.

ДС: Морейро цей перший вирок стане використовувати для самопіару? Наразі у французьких ЗМІ немає публікацій, присвячених вашому процесу. Він узагалі на узбіччі уваги.

А.Ч.: Йому нема що доводити французьким ЗМІ,, вони знають, ким він є. Це по-перше. По-друге, це радше на користь Росії. Щойно росіяни дізнались про вирок, і відео опублікували, й фотожаб купу, й тролі понабігли, наробили роликів, у яких вітають Морейро з перемогою, мовляв, бачте, неупереджений суд європейської країни визнав його правоту.

ДС: 2007 року Морейра написав книгу "Нова цензура", в якій просував тезу про те, що чим прозоріше й демократичніше суспільство, тим краще в ньому працюють механізми маніпуляції. Що він, власне кажучи, двічі довів, обігравши цей страх перед ультраправими. Перший - коли зняв фільм. Другий - на суді проти вас. Що йому заважатиме зробити це втретє, на апеляції?

А.Ч.: Звісно, що він буде це робити. Та йдеться про захист свободи слова, а не про адвокатуру якихось правих рухів, із якими мене намагаються асоціювати - при тому, що таких звязків не існує. Терміни очікування в Апеляційному суді дуже великі, тож маємо ще півтора року як мінімум, щоб відпрацювати захист.

ДС: Чи українська держава якось помагає?

А.Ч.: Держава не має права втручатися у судовий процес - це і є запорукою демократії. І, звісно, ж я не чекаю обурених листів від МЗС України, Але зі мною зв'язувались певні особи. Я відчуваю підтримку, наприклад, нашого посольства, і дякую всім, хто мене підтримує. Це дуже важливо - мати тил. Якби справа стосувалась тільки мене - ми би з адвокатом могли сказати "гаразд, я винна, я більше не хочу витрачати гроші", оскільки і розгляд справи, й апеляція - це все не безкоштовно. Ми могли би домовитись із адвокатом Морейри, що штраф для мене завеликий, що я можу написати статтю із вибаченнями - і все, на цьому закінчиться. Якби це стосувалося тільки мене, аби уникнути фінансових проблем, я могла би погодитись на такий варіант. Але це принципово - це стосується України, її іміджу, того, як французи її бачать. Морейра насамперед напав на Україну, а не на мене. Тому я просто не маю права скласти руки.