Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Смерть Путіна. Демографічні перспективи: як РФ перетворюється на азійську країну

Четверг, 9 Апреля 2020, 08:30
Кремль розраховує на зростання притоку людських ресурсів з інших колишніх союзних республік СРСР, не в останню чергу - з України
Фото: ca-irnews.com

Фото: ca-irnews.com

Український інститут майбутнього разом з Центром вивчення Росії та окупованих територій у спільній доповіді "Смерть Путіна" розповіли про майбутнє світу, Росії та України "після Путіна": про сценарії політичної конфігурації РФ, про те, що буде з Європою, Близьким Сходом і головне - з Донбасом та Кримом. "ДС" розпочинає публікацію цієї доповіді - матеріали виходитимуть щоранку о 8:30 впродовж тижня.

1. Вступ до дослідження

2. Розвінчання міфу про швидкий розпад Росії після смерті Путіна

3. Економіка РФ під санкціями: чому не обвалилась і що буде далі

Суттєвим фактором нинішніх і майбутніх тенденцій в Росії є демографія. Спочатку ми розглянемо зміни чисельності населення Росії протягом останніх 70 років та прогноз їх до 2100 р. Потім проаналізуємо складові цих змін, тобто природний та міграційний приріст/з населення, а також стан та перспективи трудової міграції до та з Росії. Після того дослідимо наявні демографічні контрасти між регіонами РФ за природним та міграційним приростом/зменшенням населення. Окремо зупинимося на ситуації в Криму, демографія якого з 2014 р. дедалі сильніше спотворюється потужним міграційним потоком з Росії. У висновках торкнемося довгострокової перспективи, коли найважливішою тенденцією змін у складі населення РФ може стати не трудова міграція, а демографічна експансія.

1. Оцінки і прогнози щодо 1950-2100 рр.

17 червня 2019 р. Відділ народонаселення Департаменту економічних та соціальних питань ООН представив оновлені World Population Prospects ("Перспективи світового населення"). Вони містять оцінки демографічних показників країн світу, у т. ч. Росії, за 1950-2020 рр. і дев'ять варіантів прогнозу їх до 2100 р. включно - станом на 1 липня кожного року.

За даними ООН, населення Росії досягло максимальної чисельності 1993 р. Впродовж 1950-1993 рр. воно зросло з 102,8 до 148,37 млн осіб. Темпи зростання характеризує коефіцієнт річного приросту, який зазвичай вимірюється у проміле (‰), що означає приріст на 1000 жителів. Найвищий коефіцієнт річного приросту було зафіксовано 1954 р. Впродовж 1954-1969 рр. він знизився з 16,79 до 4,95‰. Далі він потрохи підвищувався і 1986 р. досяг 7,26‰, після чого знову почав падати і з 1994 р. став від'ємним - це означає, що населення РФ почало скорочуватися.

Мінімальної чисельності воно досягло 2008 р., скоротившися до 143,25 млн осіб. Найнижчий коефіцієнт річного приросту було зафіксовано 2002 р. Він опустився тоді нижче -4,22 ‰. Далі він почав поліпшуватися і з 2009 р. знову став позитивним - це означає, що населення РФ знову почало зростати. За розрахунками ООН, 2020 р. воно має сягнути 145,93 млн осіб. Але коефіцієнт річного приросту, піднявшися 2014 р. до 2,35‰, після того відновив падіння і 2020 р., за розрахунками ООН, має знизитися до 0,43‰.

Серед своїх дев'яти варіантів прогнозу на 2020-2100 рр. ООН вважає найімовірнішим варіант середньої фертильності (Medium fertility variant). За цим варіантом вже з 2021 р. населення РФ має знову почати скорочуватися, тобто коефіцієнт річного приросту знову має стати від'ємним. Чисельність населення РФ має зменшитися до 141,13 млн осіб 2035 р. і до 126,14 млн осіб 2100 р. Коефіцієнт річного приросту має потрохи знижуватися і 2034 р. впасти до -3,17‰, після чого потрохи поліпшуватися і 2049 р. піднятися до -2,11‰, далі знову потрохи знижуватися і 2064 р. впасти до -2,73‰, після чого знову потрохи поліпшуватися і 2089 р. піднятися до -0,15‰, а далі розпочати новий цикл падіння і опуститися 2100 р. до -0,8‰.

Загальну динаміку населення РФ протягом 1950-2100 рр. за даними ООН відображає ілюстрація 3.1. У ній об'єднано оцінки за 1950-2020 рр. і прогноз до 2100 р. за варіантом середньої фертильності.

Джерело даних: United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2019). World Population Prospects 2019, Online Edition. Прогноз на 2020–2100 рр. – згідно з Medium fertility variantІншим джерелом демографічних даних щодо РФ є Росстат (Федеральна служба державної статистики) . Він дає оцінки демографічних показників Росії за 1990-2019 рр. і три варіанти прогнозу їх до 2036 р. включно - станом на 1 січня кожного року.

Оскільки дані ООН наводяться станом на 1 липня, а дані Росстату - на 1 січня, слід забезпечити їх порівнянність. Для цього даним ООН на 1 липня певного року ставитимемо у відповідність середні дані Росстату за цей рік, які дорівнюють середньому арифметичному даних на 1 січня цього року і на 1 січня наступного року.

Дані Росстату порівняно з даними ООН охоплюють вужчий проміжок часу. При цьому дані Росстату за 1990-2013 рр. майже співпадають з відповідними даними ООН, а починаючи з 2014 р. є недостовірними у сумарних цифрах, оскільки включають до складу населення РФ жителів двох регіонів України - Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

За даними Росстату, населення Росії досягло максимальної чисельності 1992 р. (роком раніше, ніж за даними ООН) і склало тоді 148,54 млн осіб - на 0,27 млн більше, ніж за даними ООН. До мінімальної чисельності воно скоротилося 2008 р. (як і за даними ООН) і склало тоді 142,74 млн осіб - на 0,51 млн менше, ніж за даними ООН. Отже, за даними Росстату населення Росії скорочувалося швидше, ніж за даними ООН.

Далі протягом дев'яти років (2009-2017) Росстат фіксував зростання кількості жителів Росії. При цьому протягом перших п'яти років (2009-2013) воно було повільнішим, ніж стверджує ООН. За даними Росстату, 2013 р. населення Росії склало 143,51 млн осіб - на 0,82 млн менше, ніж за даними ООН. Наступного року РФ анексувала український Крим, а його населення записала до свого. Тож кількість жителів РФ 2015 р. Росстат оцінює у 146,41 млн осіб - на 1,42 млн більше, ніж за даними ООН.

Хоча ООН прогнозує нове скорочення населення Росії з 2021 р., але кількість жителів РФ, яку подає Росстат, вже почала скорочуватися. Її середнє значення за 2018 р. скоротилося порівняно з середнім значенням за 2017 р. на 12 тис. і склало 146,83 млн осіб (це на 1,10 млн більше, ніж за даними ООН).

Ця тенденція фіксується вже другий рік поспіль. Кількість жителів РФ, яку подає Росстат, на 1 січня 2018 р. склала 146 млн 880,4 тис. осіб, а на 1 січня 2019 р. скоротилася на 99,7 тис. - до 146 млн 780,7 тис. осіб. За останніми оперативними даними, протягом січня-серпня 2019 р. вона скоротилася ще на 52,5 тис.

Також з даних Росстату можна вирахувати чисельність населення РФ у міжнародно визнаних межах (без Криму). Вона на 1 січня 2018 р. склала 144 млн 530,0 тис. осіб, а на 1 січня 2019 р. скоротилася на 104,3 тис. - до 144 млн 425,7 тис. осіб. Середнє значення за 2018 р. склало 144,48 млн - це на 1,25 млн менше, ніж за даними ООН.

Свій прогноз на 2018-2035 рр. Росстат востаннє оновив 3 жовтня 2018 р. Серед трьох варіантів цього прогнозу Росстат вважає найімовірнішим середній варіант. Кількість жителів РФ (з приплюсованим Кримом), яку прогнозує Росстат за цим варіантом, скоротиться з 146,84 млн осіб 2018 р. до 144,14 млн 2035 р.

Починаючи з 2022 р. Росстат прогнозує повільніші темпи скорочення населення РФ порівняно з прогнозом ООН. Якщо в розрахунках на 2021 р. прогноз Росстату випереджає прогноз ООН на 0,8 млн осіб, то в розрахунках на 2035 р. - вже на 3,01 млн осіб.

Ця розбіжність у прогнозах стане зрозумілою, якщо проаналізувати дані ООН і Росстату щодо природного та міграційного приросту/скорочення, тобто тих демографічних факторів, які є визначальними для динаміки чисельності населення. Саме до такого аналізу ми і переходимо.

2. Природний та міграційний приріст/скорочення

World Population Prospects 2019 містить дані не лише про чисельність населення за 1950-2100 рр., але і про кількість народжених , кількість померлих та міжнародну міграцію протягом 30 періодів по п'ять років, на які розбивають ці 150 років (кожен період розпочинається 1 липня і завершується через п'ять років 30 червня). Ці дані зібрано у таблиці 3.1. У ній об'єднано оцінки за 1950-2020 рр. і прогноз на 2020-2100 рр. за варіантом середньої фертильності.

Джерело даних: United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2019). World Population Prospects 2019, Online Edition. Прогноз на 2020–2100 рр. – згідно з Medium fertility variant

З таблиці видно, що з початку 1990-х Росія перебуває в стані демографічної кризи: щороку кількість померлих перевищує кількість народжених; отже, природний приріст населення став від'ємним, тобто перетворився на природне скорочення. За даними Росстату, ця криза розпочалася в Росії у 1992 р.

Населення Росії старіє, що пов'язано в першу чергу з низькою народжуваністю, констатує директор Інституту демографії Вищої школи економіки (Москва) професор Анатолій Вишневський. Є два види демографічного старіння: старіння "знизу" (за рахунок зниження народжуваності) і старіння "зверху" (за рахунок збільшення тривалості життя). Росія - це зразок старіння "знизу" практично без старіння "зверху", зазначає професор: тривалість життя росіян зростає дуже повільними темпами. За підсумками 2018 р. в Росії очікувана тривалість життя при народженні склала 72,9 року, зрісши за рік лише на 0,2 року. Щоправда, президент РФ Володимир Путін у своєму указі від 7 травня 2018 р. поставив амбітну мету до 2030 р. довести очікувану тривалість життя до 80 років , але проф. Вишневський не вірить у реалістичність цієї амбіції. "Ми кілька десятиліть топталися фактично на одному місці - той рівень тривалості життя, який був в середині 1960-х - на початку 1970-х, ми зуміли відновити тільки 2010 р. Тривалість життя поступово зростає, але я не уявляю, за рахунок чого можна зробити такий ривок, тим більше що охорона здоров'я у нас, м'яко кажучи, не процвітає", - говорить він. За його словами, щоб підняти тривалість життя на сім років, іншим країнам знадобилося набагато більше часу. Наприклад, Швеції це вдалося зробити за 36 років, Японії - за 15 років, Франції - за 22 роки, США знадобився 31 рік, а Росія (тобто Путін) хоче зробити такий ривок за 11 років .

Але демографічну кризу пом'якшує міграційний приріст населення, який спостерігається в Росії з середини 1970-х. Саме завдяки йому відновилося зростання загальної чисельності населення РФ, починаючи з 2009 р.

Щоб з'ясувати причини розбіжностей між прогнозами ООН і Росстату до 2035 р., розглянемо дані про природний та міграційний приріст/скорочення населення РФ, яким його бачить Росстат, протягом чотирьох періодів по п'ять років, на які розбиваються 2016-2035 рр. (кожен період розпочинається 1 січня і завершується через п'ять років 31 грудня). Ці дані зібрано у таблиці 3.2. У ній об'єднано оцінки за 2016-2018 рр. і прогноз на 2019-2035 рр. за середнім варіантом.

Джерело даних: Росстат. Прогноз на 2019–2035 рр. – згідно з середнім варіантом

Наведені у таблицях 3.1 і 3.2 дані ООН і Росстату не є цілком порівнянними, оскільки п'ятирічні періоди Росстату зсунуті на півроку по відношенню до п'ятирічних періодів ООН та, що більш важливо, охоплюють населення не лише Росії, а й українського Криму. Проте порівняння цих даних все ж є корисним, оскільки дає змогу з'ясувати пріоритети Кремля.

Якщо подивитися на природний приріст, то він за оцінками ООН на період з середини 2015 р. по середину 2020 р. є позитивним і складає 37 тис. осіб. А за оцінками Росстату на період з початку 2016 р. по кінець 2020 р. він є негативним і складає -823 тис. осіб. На наступну п'ятирічку ООН і Росстат дають вже більш схожі прогнози: -1253 і -1695 тис. осіб. А на наступні дві п'ятирічки прогнози двох джерел практично співпадають: -2251 і -2257 тис. осіб; -2700 і -2658 осіб. Отже, у цифрах Росстату навіть після вищезгаданого указу Путіна не простежується серйозних сподівань Кремля на подолання демографічної кризи шляхом підвищення народжуваності та зниження смертності населення.

Геть інша картина спостерігається, якщо подивитися на міграційний приріст. ООН прогнозує скорочення і потім стабілізацію міграції до РФ, а Росстат - невпинне зростання, і з кожною п'ятирічкою розбіжність між двома прогнозами збільшується: 912 проти 1021 тис. осіб; 452 проти 1165 тис. осіб; 466 проти 1305 тис. осіб; 486 проти 1394 тис. осіб. Отже, Росстат намалював Росії значно більший міграційний приріст населення, ніж прогнозує ООН. Можна припустити, що це відображає сподівання Кремля, який розраховує на зростання притоку людських ресурсів з інших колишніх союзних республік СРСР, не в останню чергу - з України.

За даними Росстату, протягом 2009-2018 рр. міграційний приріст населення РФ склав 2440 тис. осіб (у 2014-2018 рр. - без урахування міграційних потоків між Росією та українським Кримом; їх буде розглянуто окремо нижче). Це майже удвічі перевищує аналогічний показник за попередні 10 років (1999-2008), який склав 1325 тис. осіб. Найбільшими донорами, які у 2009-2018 рр. додали до населення РФ більш як по 10 тис. осіб, були 13 країн: Україна, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Вірменія, Киргизія, Молдова, Азербайджан, Грузія (включно з Абхазією та Південною Осетією), Білорусь, Туркменія, Китай, В'єтнам. У таблиці 3.3 наведено річні обсяги міграційного приросту населення РФ, а також внески найбільших країн-донорів.

Джерело даних: Росстат. У 2014–2018 рр. – без урахування міграційних потоків між Росією та Кримом

У 2017-2018 рр. бачимо значне скорочення міграційного приросту населення РФ. Міграційне сальдо з Україною (кількість тих, хто прибув з України, мінус кількість тих, хто відбув до України) стрибнуло 2015 р. до 146,1 тис. осіб (без урахування міграційних потоків між Росією та українським Кримом), але вже 2018 р. скоротилося до 14,8 тис. осіб, що стало мінімальним значенням за останні 14 років (2005-2018).

3. Зовнішня трудова міграція

Достовірної статистики про кількість трудових мігрантів, які прибули до РФ з різних країн світу, немає. Але Центральний банк РФ дає статистику транскордонних грошових переказів, здійснених фізичними особами (резидентами і нерезидентами) . Протягом 2009-2018 рр. сума таких переказів з РФ за кордон склала $141,4 млрд, причому 95,6% цієї суми припало на 13 країн-реципієнтів. Це Узбекистан, Таджикистан, Україна, Киргизія, Вірменія, Азербайджан, Молдова, Китай, Грузія (включно з Абхазією та Південною Осетією), Казахстан, Туреччина, Білорусь і В'єтнам (цей список відрізняється від списку у таблиці 3.3 наявністю Туреччини та відсутністю Туркменії). У таблиці 3.4 наведено річні обсяги цих переказів з РФ за кордон загалом, а також до найбільших країн-реципієнтів.

Протягом 2009-2013 рр. річний обсяг транскордонних грошових переказів з Росії, здійснених фізичними особами, зріс з $10 млрд до $23,6 млрд, але протягом наступних трьох років впав більш як удвічі. У 2015-2018 рр. він залишався нижчим від рівня 2009 р. Це стало наслідком здешевлення російського рубля, яке, у свою чергу, було спричинено збройною агресією Росії проти України.

Також протягом 2009-2018 рр. відбулися доволі значні зміни у рейтингу найбільших країн-реципієнтів грошових переказів з Росії. Безперечним лідером залишається Узбекистан. З четвертого на друге місце піднялася Киргизія, яка разом з Білоруссю, Вірменією, Казахстаном і Росією є членом Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Членство країни в ЄАЕС полегшує її громадянам працевлаштування в Росії, звільняючи їх від необхідності купувати патент на роботу в РФ, який коштує кілька тисяч рублів на місяць (у кожному суб'єкті РФ - своя вартість патенту, 2019 р. вона складає від 2967 руб./міс. у Північній Осетії до 9335 руб./міс. у Якутії ).

З другого на третє місце опустився Таджикистан. Водночас з дев'ятого на четверте місце піднявся Китай, що є ознакою поступового заселення китайцями російських теренів. На п'ятому місці залишилася Вірменія; з сьомого на шосте піднявся Азербайджан, а з десятого на сьоме - Казахстан. На восьмому місці залишилася Грузія; з 12-го на дев'яте піднялася Туреччина. А з третього на десяте опустилася Україна. 2018 р. порівняно з 2013-м, останнім передвоєнним роком, обсяг грошових переказів з Росії в Україну скоротився майже удесятеро - з $3078 млн до $324 млн.

Молдова опустилася з шостого місця на 11-те, Білорусь - з 11-го на 13-те. А з 19-го місця на 12-те піднявся В'єтнам. Загальна тенденція очевидна: Росія значно втратила популярність у українців, білорусів, молдован; замість них приїжджає більше азіатів.

Більша частина мігрантів, що приїжджають до Росії, це вихідці з країн Центральної Азії, де довгий час зберігалася висока народжуваність, а нових робочих місць створюється мало, зазначає віце-президент російського недержавного фонду "Миграция XXI век" Наталія Власова. Росія для них - практично єдине місце, де вони можуть знайти роботу - на будівництві, дорожніх роботах, у сфері обслуговування та домашньої праці. В умовах низької продуктивності праці в Росії залишається високою потреба в ручній праці, яку в основному і забезпечують іноземні працівники. Частина мігрантів із Центральної Азії намагається виїхати на заробітки в Південну Корею або, наприклад, в Об'єднані Арабські Емірати, але туди стікається чимало мігрантів і з інших країн, тому вихідці з колишнього СРСР далеко не завжди витримують конкуренцію за робоче місце. Для трудової міграції в країни Європи або в США важливо знати європейські мови, якими азіати практично не володіють. Та й сама поїздка туди багатьом гастарбайтерам просто не по кишені. При цьому російську мову мігранти з Центральної Азії здебільшого знають, нехай і погано. Але через 10-20 років ситуація може змінитися, продовжує Власова, тому що народжуваність в центральноазіатських країнах знижується і, можливо, через деякий час там вже не буде надлишку робочої сили.

Якщо приїжджають жити і працювати в Росію низькокваліфіковані працівники, то їдуть з неї переважно фахівці з вищою освітою та науковими ступенями. "Нерідко представники великих іноземних компаній спеціально шукають серед випускників провідних вузів для себе майбутніх працівників, які хочуть переїхати за кордон. І знаходять їх", - говорить Власова. Молоді росіяни їдуть до західних країн не тільки заради більш високої зарплати, а й заради цікавої роботи, можливості працювати на сучасному обладнанні, розвиватися, робити наукові відкриття. Найчастіше іноземці переманюють айтішників, технарів, молодих вчених в різних областях знань .

Слід зауважити, що після 2014 р., коли Росія розв'язала війну проти України, соціально-економічна ситуація в країні дедалі погіршується. Внаслідок цього можна очікувати, що Росія дедалі втрачатиме привабливість для трудових мігрантів. У такому разі демографічна ситуація в Росії теж погіршуватиметься дедалі швидше.

Втім, темпи як міграційного, так і природного приросту/скорочення населення в різних регіонах Росії дуже відрізняються від усереднених загальноросійських показників. Тож тепер дослідимо ці відмінності.

4. Міжрегіональні контрасти

Російська Федерація у її міжнародно визнаних кордонах (без окупованих нею територій) складається з 83 рівноправних суб'єктів, у число яких входять 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 1 автономна область, 2 міста федерального значення та 4 автономні округи. Для розуміння міжрегіональних розбіжностей доцільно розглянути демографічні показники усіх 83 суб'єктів РФ за останні 10 повних років - з початку 2009-го по кінець 2018-го.

До речі, мінімум чисельності населення РФ за часи після розпаду СРСР припадає, за даними Росстату, саме на початок 2009 р. Протягом 2009-2018 рр. сумарне населення 83 суб'єктів РФ зросло на 1,2 %. Але позитивна демографічна динаміка спостерігалася лише у 28 суб'єктах РФ, а в решті 55 суб'єктах чисельність населення за ці 10 років скоротилася.

Росстат подає для усіх суб'єктів РФ щорічні дані в абсолютних цифрах щодо чисельності населення та міграційного приросту . Користуючись цією статистикою, можна вирахувати загальний, природний та міграційний приріст/скорочення населення суб'єктів РФ за 10 років у відсотках.

Загальний приріст населення більш як на 3% за 10 років продемонстрували 19 суб'єктів РФ. Їх можна розділити на три категорії.

По-перше, це регіони, де головним чинником приросту населення є міграція. До цієї категорії відносяться обидві столичні агломерації: Москва (загальний приріст 11,8%, у т. ч. природний 4,4% і міграційний 7,4%, що скорочено позначатимемо як 11,8% = 4,4+7,4%) з Московською областю (9,2% = -4,3+13,5%) та Санкт-Петербург (12,2% = 1,4+10,8%) з Ленінградською областю (8,8% = -4,4+13,2%). Там значною є внутрішня міграція з економічно депресивних регіонів, зокрема з північнокавказьких республік. Але також там помітна і зовнішня міграція, здебільшого з Центральної Азії. Як наслідок, у цих регіонах швидко зростає частка мусульманського населення.

"Святкування Ураза-байраму щороку змушує москвичів хвилюватися. До мечетей, яких в Москві всього чотири, збираються десятки, а за деякими оцінками, і сотні тисяч молільників - особливо дістається найвідомішій Соборній мечеті на проспекті Миру. Щоб пом'якшити ситуацію, Москва вже кілька років практикує організацію "виносних" майданчиків для свята - в тих районах, звідки до мечетей особливо далеко. Але це не зовсім радує мусульман: вони хотіли б більше справжніх мечетей", - зазначає газета "Московский комсомолец".

Своя специфіка - у Санкт-Петербурзі. "У Північній столиці виникли справжнісінькі національні гетто. Вони утворюються в основному в спальних районах з нерозвиненою інфраструктурою. У місцях так званого "компактного проживання мігрантів" перестають діяти закони, а влада переходить в руки місцевих авторитетів, - стверджує тижневик "Аргументы и факты". - Згідно з нормами, старим і аварійним можна вважати житло, знос якого становить більше 40%. Туди і заселяються приїжджі... Коли заходиш в "гості" в ці райони, потрапляєш у середньовіччя. Похилені стіни, загиджені під'їзди, полчища тарганів і щурів. Чужинцям краще туди не заходити: в кращому випадку можна опинитися обкраденим, в гіршому - зникнути" .

Також епіцентрами демографічного зростання, де приріст населення забезпечується міграцією, є Краснодарський край (8,7% = -0,4+9,1%) з розташованою всередині нього Адигеєю (3,5% = -1,1+4,6%), які приваблюють теплим кліматом з м'якими зимами; Калінінградська область (7% = -0,9+7,9%), яка є російським анклавом всередині Євросоюзу; Новосибірська область (5,4% = -0,1+5,5%), у якій центром тяжіння (а також транзитним пунктом) для мігрантів є Новосибірськ - третє за кількістю жителів місто в РФ і перше в Сибіру, та сусідня з нею промислово розвинута Томська область (4,5% = 1,8+2,7%). До цієї ж категорії можна віднести Татарстан (3,3% = 1,5+1,8%). Ця найбільш економічно розвинута республіка Надволжя з переважно мусульманським населенням приваблює передусім узбеків, таджиків та азербайджанців .

Друга категорія - це республіки з високими темпами природного приросту населення. Передусім це північнокавказькі республіки з переважно мусульманським населенням: Інгушетія (21,5% = 15,5+6%), Чечня (19% = 21,1-2,1%), Дагестан (9,2% = 14,4-5,2%). Інший подібний епіцентр демографічного зростання межує з Монголією і охоплює Республіку Алтай (6,9% = 8,0-1,1%) і Туву (6,3% = 13,6-7,3%), корінне населення яких сповідує місцеву національну релігію бурханізм (алтайці) та буддизм (тувинці).

А третя категорія - це регіони, де високі темпи природного приросту населення забезпечуються етнічними росіянами. Це Тюменська область (14,7% = 7,8+6,9% без урахування автономних округів) та два автономних округа, які територіально входять до її складу, але є рівноправними суб'єктами РФ: Ханти-Мансійський (10,6% = 8+2,6%) та Ямало-Ненецький (3,5% = 6,7-3,2%), а також Ненецький автономний округ (4,7% = 6,6-1,9%), який територіально входять до складу Архангельської області і теж є рівноправним суб'єктом РФ. Ці регіони з суворим і дуже суворим кліматом приваблюють передусім трудових мігрантів. Тому населення там переважно молоде - це й пояснює високу народжуваність і низьку смертність.

Названі три автономних округи відносяться до основних нафтогазовидобувних регіонів Росії. За даними Росстату, 2018 р. середньомісячна зарплата у Ямало-Ненецькому окрузі склала 97204 руб., у Ненецькому - 82786 руб., у Ханти-Мансійському - 70896 руб., що перевищило середній рівень по Росії у 2,22, 1,89 і 1,62 разу відповідно. Для порівняння: 2018 р. середньомісячна зарплата у Москві склала 83801 руб., у Санкт-Петербурзі - 60421 руб.

Якщо тепер перейти до регіонів-аутсайдерів, то загальне скорочення населення більш як на 3% за 10 років продемонстрували 40 суб'єктів РФ, тобто майже половина. У 30 з них спостерігався як природне, так і міграційне скорочення населення. Саме такий депресивний стан є найбільш типовим для Росії - як у її європейській частині, так і в азійській.

Одним з найбільш дискусійних питань у російській демографії є кількісні параметри заселення азійської частини Росії китайцями. Фактом є те, що в КНР в одній лише провінції Хейлунцзян, яка межує з п'ятьма суб'єктами РФ (від Забайкальського до Приморського краю) проживає понад 38,3 млн осіб (за переписом 2010 р.), тоді як на усьому російському Далекому Сході - лише 6,3 млн осіб. Однак трудова міграція з Китаю до Росії є значно слабшою, ніж можна було б очікувати.

Про це у липні 2017 р. детально розповіли доцент Університету штату Джорджія (США) Марія Репнікова та співробітник Московського центру Карнегі Олександр Габуєв у статті в гонконзькій газеті South China Morning Post. "Регіональні офіційні та академічні дані, які ми зібрали під час кількох дослідницьких поїздок на Далекий Схід з 2010 р., оцінюють кількість китайських мігрантів у Росії між 400 тис. і 550 тис. Більше половини з них - в європейській частині Росії, де ринок праці більший і динамічніший, ніж на схід від Уралу. Найбільш заселене китайцями місто Росії - це Москва, а не Владивосток чи Хабаровськ", - зазначили дослідники.

Вони наголосили на тих змінах, які розпочалися 2014 р. "Після падіння цін на нафту та знецінення рубля все більше китайських робітників вирішують покинути Росію. Більшість китайських мігрантів - тимчасові працівники, а не постійні переселенці. Вони працюють у торгівлі, будівництві та сільському господарстві, а більшу частину заробітку направляють своїм сім'ям. За останні два роки їх середній дохід знизився на 50%. У 2016 р. середня місячна заробітна плата в Хейлунцзяні становила $667, тоді як у Примор'ї, найбільш населеній частині Далекого Сходу, просто через кордон, вона становила $563. Коли економічні стимули для роботи в Росії випаровуються, китайські мігранти починають шукати інші варіанти, включаючи повернення додому. Місцеві вчені та чиновники на Далекому Сході кажуть, що мігранти з колишніх радянських республік Центральної Азії та Південного Кавказу приїжджають у набагато більшій кількості, ніж китайські мігранти", - розповіли Репнікова і Габуєв.

Свої висновки вони підкріплюють результатами досліджень структури трудової міграції з північного заходу Китаю: робітники, як правило, вважають за краще їхати на заробітки до багатих внутрішніх провінцій Китаю, ніж до Росії. "Єдиний сценарій, за якого китайці можуть найближчим часом прибути на Далекий Схід в більшій кількості, - якщо зростаючі інвестиції Китаю на Далекому Сході залучать більше своїх робітників для здійснення спільних проектів. Однак поки що уповільнення економічного зростання Китаю та падіння цін на товари, а також ворожий інвестиційний клімат на Далекому Сході викликали обережну стратегію з боку китайських інвесторів. Незважаючи на фізичну близькість та взаємодоповнюючу структуру їх економіки, Китай ніколи не входив до першої п'ятірки інвесторів у регіоні Далекого Сходу", - констатують автори статті.

Їхнє твердження про повернення китайських трудових мігрантів додому підтверджується даними таблиці 3.3, згідно з якими протягом 2015-2018 рр. з РФ до КНР мігрувало на 1,5 тис. осіб більше, ніж з КНР до РФ. За даними Росстату, на кінець червня 2019 р. мали діючий дозвіл на роботу у РФ 39,8 тис. громадян КНР . Це зовсім небагато.

Останнім часом спостерігається чималий інтерес до заселення азійської частини РФ з боку Індії. 4-6 вересня 2019 р. прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді перебував у Владивостоці. Про мотиви цього візиту детально розповів 2 вересня міністр закордонних справ Індії Віджей Кешав Гокейле на брифінгу в Нью-Делі . Зокрема, він нагадав, що 11-12 серпня Владивосток вже відвідала індійська делегація, до якої увійшли головні міністри штатів Гуджарат, Гоа, Хар'яна, Уттар-Прадеш та міністр торгівлі та промисловості Індії Шрі Піюш Гоял.

"Їх супроводжувала бізнес-делегація з майже 150 ділових осіб, і це було чітким наміром нашої влади, щоб показати, що ми надаємо значення російському Далекому Сходу як області, де ми можемо вести бізнес і яка має геополітичне значення для нас в контексті Індо-Тихоокеанського регіону. Був круглий стіл, який провели наші головні міністри та 11 губернаторів російських регіонів. Було підписано кілька меморандумів, взяли участь ряд російських компаній. Таким чином, ми продемонстрували серйозність наміру взаємодіяти з російським Далеким Сходом, - розповів глава МЗС Індії. - Деякі з потенційних секторів - це коксівне вугілля, очевидно, нафта та газ, алмази, деревина, туризм, і з нашого боку ми також розглядаємо можливості сільського господарства, а також експорт робочої сили. У цій частині світу серйозний дефіцит робочої сили".

Під час відповідей на питання він дав додаткові пояснення: "Ми вивчаємо можливість надсилання людей з певними навичками в райони, де є дефіцит робочої сили. Це не обмежується Далеким Сходом Росії, але це одна з областей, де зараз ми відчуваємо, що є хороший потенціал. По суті це кваліфіковані робітники в деяких галузях, про які я згадував, оскільки більша частина російського Далекого Сходу по суті є або галуззю корисних копалин, або сільського господарства. Зараз ми ще на ранній стадії, тому що, як ми робимо з іншими країнами, у нас має бути угода, як з європейцями, що ми називаємо угодою про міграцію та мобільність, або як з іншими країнами, з якими у нас є трудові угоди. Тож ми ще не на етапі негайного втілення в життя, але, що я можу сказати, це те, що ми отримали обнадійливу відповідь від російської сторони, і тепер ми продовжимо її вивчати, коли цей візит закінчиться. Для нас це важливо, і ми надамо цьому пріоритет".

5. Висновки

За даними ООН, населення Росії впродовж 1950-1993 рр. зросло з 102,80 до 148,37 млн осіб, потім скорочувалося і 2008 р. досягло мінімальної чисельності - 143,25 млн осіб, після чого знову почало зростати. За розрахунками ООН, 2020 р. воно має сягнути 145,93 млн осіб. Серед варіантів прогнозу на 2020-2100 рр. ООН вважає найімовірнішим варіант середньої фертильності, за яким вже з 2021 р. чисельність населення РФ має знову зменшуватися - до 141,13 млн осіб 2035 р. і до 126,14 млн осіб 2100 р.

За даними Росстату, чисельність населення РФ у міжнародно визнаних межах (без Криму) вже скорочується. На 1 січня 2018 р. вона склала 144 млн 530,0 тис. осіб, а на 1 січня 2019 р. скоротилася на 104,3 тис. - до 144 млн 425,7 тис. осіб.

З 1992 р. Росія перебуває в стані демографічної кризи: щороку кількість померлих перевищує кількість народжених; отже, природний приріст населення став від'ємним, тобто перетворився на природний убуток. Є два види демографічного старіння: старіння «знизу» (за рахунок зниження народжуваності) і старіння «зверху» (за рахунок збільшення тривалості життя). Росія - це зразок старіння «знизу» практично без старіння «зверху»: тривалість життя росіян зростає дуже повільними темпами.

Але демографічну кризу в Росії пом'якшує міграційний приріст населення, який спостерігається з середини 1970-х. Саме завдяки йому спостерігалося зростання загальної чисельності населення РФ у 2009-2017 рр.

ООН прогнозує скорочення і потім стабілізацію міграції до РФ, а Росстат - невпинне зростання. Можна припустити, що це відображає сподівання Кремля, який розраховує на зростання притоку людських ресурсів з інших колишніх союзних республік СРСР, не в останню чергу - з України.

Після 2014 р., коли Росія розв'язала війну проти України, соціально-економічна ситуація в Росії дедалі погіршується. Внаслідок цього можна очікувати, що Росія дедалі втрачатиме привабливість для трудових мігрантів. У такому разі демографічна ситуація в Росії теж погіршуватиметься дедалі швидше.

Загальне скорочення населення більш як на 3% за останні 10 років (2009-2018) продемонстрували 40 із 83 суб'єктів РФ, тобто майже половина. У 30 з них спостерігалося як природне, так і міграційне скорочення населення. Саме такий депресивний стан є найбільш типовим для Росії - як у її європейській частині, так і в азійській.

Після деокупації Криму до Росії повернуться ті 200 тис. росіян, які переїхали на півострів під час окупації. А крім того, до Росії втечуть тисячі місцевих колаборантів, винних у тяжких злочинах. Цей потік створить додаткові чималі проблеми для російської влади.

У довгостроковій перспективі найважливішою тенденцією може стати не трудова міграція, а демографічна експансія. Ті регіони РФ, в яких зараз переважають етнічні росіяни, будуть поступово заселятися представниками інших етносів - головним чином неслов'янських і нехристиянських. Ця демографічна експансія (на відміну від трудової міграції) здійснюватиметься здебільшого цілими сім'ями чи навіть великими родинами. Вони будуть переселятися, займаючи покинуті будинки, хутори, села, селища тощо.

Можна прогнозувати три іноетнічні потоки, які заселятимуть нинішні етнічно російські регіони РФ. По-перше, це вже наявний потік мусульманських мігрантів - як з північнокавказьких республік в складі РФ, так і з країн Центральної Азії. Для цих переселенців може бути привабливим передусім південь європейської частини РФ, разом з традиційними напрямками трудової міграції - Московською та Санкт-Петербурзькою агломераціями. Тож Україна має готуватися до того, що по той бік східного кордону населення може поступово перетворитися на переважно мусульманське.

З економічної точки зору цей тренд означатиме, що на півдні європейської частини РФ населення індустріального укладу заміщатиметься населенням доіндустріального укладу. Додатковий поштовх цьому процесу можуть надати кліматичні зміни.

Другий іноетнічний потік вже йде з Китаю на сусідні регіони РФ і може стати дуже потужним, якщо Росія відкриє ці регіони для освоєння китайським капіталом, який будуватиме там китайські підприємства, на яких працюватимуть китайці. Для Китаю це фактично спосіб м'якого завоювання нових територій.

А третій іноетнічний потік може піти на Росію з Індії. Спочатку індійці можуть створити собі канал для експансії за прикладом китайців: індійський капітал - індійські підприємства - індійська робоча сила. Стимулом слугуватимуть перенаселення та безробіття в Індії, підсилені кліматичними змінами.

Внаслідок усіх цих змін Росія ставатиме дедалі більш азійською країною в етнічному плані. Але це не зробить її більш однорідною. Навпаки, вона ставатиме дедалі більш строкатою етнічно, що сприятиме посиленню в ній відцентрових тенденцій. Як уберегти РФ від розвалу - це буде спільною проблемою Заходу, Китаю та Індії.

Больше новостей о событиях за рубежом читайте в рубрике Мир