Общество

"Канонічні" проти "патріотів"

Битва за парафії між двома українськими церквами - УПЦ МП та УПЦ КП - набирає обертів

Фото: risu.org.ua

Один за одним спалахують конфлікти переважно на сільських парафіях. І чим далі, тим ця набридла вистава "канонічні" проти "патріотів" нагадує "чужого проти хижака". Хоча б самим слоганом до голлівудського кіно - "хто б з них не виграв, ми програємо".

Ми вже програємо - бо боротьба за церковне майно точиться глибоко в тилу, тобто ми, фактично, маємо "другий фронт", і тут вже ні в кого не виникне сумніву в тому, що це громадянський конфлікт. Ми програємо, бо стара домашня заготовка - десятиліттями випещена ненависть українців один до одного на релігійному грунті, трохи притишена на догоду політичній кон'юнктурі, знову "на часі". Пляшку, в якій конфлікт довго витримували при надлишковому тиску, вирішили відкоркувати.

Це "замовлення" виявилося актуальнім і для обох сторін. Одна на замовлення свого керівництва розігрує карту "релігійних переслідувань канонічного православ'я" та освоює кошти, виділені на ведення відповідної інформаційної кампанії. Протилежна сторона, користаючись слушним політичним моментом та під патріотичними гаслами намагається підібрати під себе все, що погано (і навіть цілком добре) лежить. Одні влаштовують ганебну бійку "з любові до України", інші - від надміру "канонічності". І любов, і канонічність під цим кутом виглядають химерно - і у повітрі навіть не пахне Євангелієм.

І добре, коли все відбувається тихо, за згодою сторін. Але так везе не завжди, і на екрани майже не потрапляє. На екрани потрапляють балаклави, сльозогінний газ, тітушки, які потім в одних сюжетах виявляються семінаристами, в інших - ветеранами АТО (вони ж такі схожі!), побиті жінки та сльози малих дітей, яких виганяють з хати, бо ж їхній татко - "московський поп".

Складається враження, що всі учасники подій притримуються дещо нетипового для християнської церкви девізу "більше пекла". Чи, може, вони вважають, що чим більше пекла - тим більшим вийде спасіння?

Якщо християни не можуть домовитися полюбовно і вирішити конфлікт у мирний спосіб, має вступати у дію держава і закон. Причому не та його частина, яка стосується релігійних свобод, а та, яка стосується обов'язків громадян, якими є і священники, і парафіяни

Тим часом церкви виявляються флагманами громадянської релігійної війни в глибоких тилах України. Волинь, Тернопілля, Закарпаття - гадаю, географія має значення. І таке враження, що мають якийсь карт-бланш на ці ганебні спектаклі. Як це часто трапляється у нашій країні, там де заходиться про церкви та священнослужителів - закон ніяковіє та воліє не втручатися. До речі, цю характерну рису стосунків суспільства, церкви та держави варто описати та дослідити окремо.

А тим часом, якщо християни не можуть домовитися полюбовно, і все, що вони мають сказати один одному - гіркі істини про ницість протилежної сторони, якщо громадяни не можуть вирішити конфлікт у мирний спосіб, має вступати у дію держава і закон. Причому не та його частина, яка стосується релігійних свобод, а та, яка стосується обов'язків громадян, якими є і священники, і парафіяни.

Громадянські конфлікти неприпустимі взагалі, а під час війни - особливо. Тобто принаймні на час війни на будь-які захоплення має бути накладений мораторій. На рівні Всеукраїнської ради церков варто прийняти конвенцію про те, що будь-які питання приналежності храмової споруди вирішуються у суді і лише у суді. За перших ознак силового сценарію захоплення парафії, храмова споруда вилучається і опломбовується - до рішення суду. Якщо громада хоч змінити конфесійну приналежність - тільки мирним шляхом в установленому порядку, про який також можна домовитися в межах ВРЦіРО. Будь-яка непокора рішенню суду чи правоохоронним органам має каратися відповідно до закону. І в цьому питанні не може бути ніяких винятків для "релігійних організацій" - вони або будуть виконувати закон і жити як належить нормальним громадянам, або опиняться поза законом. Це, до речі, має стосуватися пропаганди та ідеологічних диверсій будь-якого штибу.

Взаємна ворожнеча між двома конфесіями існує, це факт - і ставитися до цього треба як до звичайного соціального зла. Натомість розмови про те, що вони ж, мовляв, християни і мають домовлятися в дусі любові, як Господь повелів - на користь бідних. А також на підтримку "договорняків" між двома ворогуючими угрупуваннями. І те, що ці угрупування носять назву "церков" робить ці "матчі" удвічі ганебнішими.