Мир

Президент Дуда збільшить пенсії консерваторів Польщі за рахунок українців

Схоже, Україна і Польща при наявній геополітичній ситуації приречені на добросусідство - і змінити це не зможуть ні польські ліберали, ні консерватори

Перемога Анджея Дуди з партії "Право і справедливість" в другому турі президентських виборів над чинним президентом країни Броніславом Коморовським ще півроку тому здавалась майже неймовірною. Але виборча машина виявилась невблаганною - і ось польський президент визнає свою поразку задовго до завершення офіційного підрахунку голосів.

Очевидною - і головною причиною успіху Дуди була об'єктивно краща кампанія. "Заточена" не тільки під консерваторів старшого віку, які традиційно підтримували "Право і справедливість", але й під молодше покоління з його безробіттям, перспективами еміграції, невиплаченими кредитами за навчання і десятками інших речей, чужих традиційному польському політичному дискурсу. В польському суспільстві панує фактично повний консенсус щодо того, що команда Дуди обіграла суперників і в інтернеті, і на телебаченні.

Окрім того, Дуда особисто активно "обробляв" електорат, не шкодуючи ні часу, ні сил. Себто кожному поляку Дуда руку, звісно, не потис - але навіть чверть тисячі зустрічей з виборцями в різних містах кандидата, який довший час практично жив в агітаційному "дудабусі", свою справу зробили. Судячи зі всього, Дуда зумів мобілізувати ту частину електорату, яка проігнорувала перший тур голосування - явка у другому турі була істотно вищою (56% проти 48%). Відповідно, і його зникаюче малий розрив з Коморовським в 1 відсоток переріс у цілком вагомі й статистично очевидні 5-6 відсотків.

Щоправда, є скептичні голоси, які натякають, що намагаючись "прогнутись під всіх", Дуда, звичайно, своє президентство отримав. Але при тому, не виключено, міг підрозгубити симпатії помітної частини польських консерваторів, електорального ядра "Права і справедливості". Що може стати очевидним на наступних парламентських виборах. Врешті, поживемо - побачимо. Тим паче, що й "більшості імені Єви Копач" українцям навряд чи буде сильно шкода.

Не ворогом єдиним підживлюватиметься українсько-польська дружба у випадку приходу консерваторів до влади. Бо політика "м'якого ізоляціонізму" - щоб не сказати "помірного євроскептицизму", яка є популярною в польських консервативних колах, автоматично означає необхідність шукати якісь ресурси внутрішнього - або іншого неєвропейського ринку товарів та праці

Нам поки цікавіше, яким буде ставлення новообраного глави польської держави до "українського питання". Якщо зважити на той факт, що під обгорткою "молодого й перспективного" Дуди ми маємо справу з авангардом польського консерватизму.
Проте це ніяким чином не відміняє надії на поглиблення українсько-польських стосунків. Ні, прихильники "Права і справедливості" не полюблять Україну ніжною любов'ю. Власне, схвального ставлення до України в них буде навіть менше, ніж в "Громадянської позиції". Проте політикою нового президента, скоріше за все, керуватиме два впливові фактори - спільний ворог і спільний інтерес.

Зі спільним ворогом все очевидно. Повернення України в геополітичну орбіту Кремля - нехай і вкрай малоймовірне - означатиме для Польщі "повернення на передову" західного світу, чого будь-яка польська партія зі зрозумілих причин прагне уникнути. Серйозна нестабільність в Україні, викликана хоч військовими невдачами, хоч громадянським протистоянням - означатиме для Польщі ймовірний потік біженців, маргіналізацію ситуації на кордонах та інші неприємності. Врешті, про все це вже було сказано, і не раз.

Але не ворогом єдиним підживлюватиметься українсько-польська дружба у випадку приходу консерваторів до влади. Бо політика "м'якого ізоляціонізму" - щоб не сказати "помірного євроскептицизму", яка є популярною в польських консервативних колах, автоматично означає необхідність шукати якісь ресурси внутрішнього - або іншого неєвропейського ринку товарів та праці. Без яких невеликий, але стабільний ріст, якого вдалось досягнути попередньому президенту, може сховатись десь у межах статистичної похибки - чи й перейти в невелике спадання, що стане для консерваторів однозначною катастрофою.

І Україна, готова споживати польські товари та поставляти відносно недорогу робочу силу, в цьому випадку ідеальний кандидат на роль "допоміжного двигуна" польської економіки.

При тому як в короткостроковій - так і у довгостроковій перспективі. Бо потужні міграційні процеси, які "вимивають" польську молодь спочатку у вищі навчальні заклади Західної Європи, а потім - і в західноєвропейські компанії, це та реальність, з якою нічого не може вдіяти жоден польський уряд, і яка, схоже, є неминучою ціною глибокої євроінтеграції для всіх постсоціалістичних країн.

І замінити молодих поляків - хоч на університетській лаві, хоч біля станка і комп'ютера - особливо нікому. Окрім, ймовірно, українців. З цим, схоже, потроху починають миритись польські політики. Особливої альтернативи в них немає. Хоча б тому, що в противному випадку мільйони добропорядних польських пенсіонерів можуть залишитись зі своїми може й виправдано-скептичними уявленнями про українців - але з помітно меншою пенсією.

І це реальність, з якою доведеться жити будь-якому польському президенту - хоч консервативному Дуді, хоч ліберальному і євроцентричному (як для поляка) Коморовському, хоч вічно молодому духом рокеру Кукізу.

Джерело: Depo.ua