Бізнес на паралімпійцях і діти з "нових територій". Дві історії родини Сушкевичів
Коли ми говоримо про паралімпійський рух, у свідомості виникають насамперед незламні люди – мужні спортсмени, які виборюють право на гідність, без перебільшення, кров’ю та потом. Всупереч всьому. Але в тіні їхніх перемог десятиліттями живе інша система – клан чиновників "Інваспорту" і пов’язаних структур, для яких спорт людей з інвалідністю став стабільним бізнесом
Я добре знаю це зсередини. Як меценат збірної України з настільного тенісу серед спортсменів з порушеннями слуху, я бачив, як перед Дефлімпіадою спортсменів відкрито залякували, змушуючи виконувати "вказівки згори", аби чиновники могли контролювати преміальні та інші виплати. Боротьба йшла не за спортивний результат, а за грошові потоки. У підсумку Україна залишилася без медалей у цій дисципліні – не через слабкість гравців, а через корупцію й жадібність функціонерів, які перетворили команду на інструмент заробітку.
Моє розслідування показує: ця система стала не тільки інструментом тиску на спортсменів, але і розкрадання бюджетних коштів. Ба більше. Система має довгий шлейф у окупованому Криму – там, де колишню українську паралімпійську базу сьогодні використовують для реабілітації дітей, вивезених з окупованих територій, та "ветеранів СВО" російської армії.
Син паралімпійського функціонера і "скромна" ГО зі статутним капіталом 200 гривень
За даними українських реєстрів, син багаторічного очільника паралімпійського руху Валерія Сушкевича – Олександр, є директором ВКП "Аргумент". Засновник "Аргументу" – Дніпропетровська асоціація фізкультури та спорту інвалідів "Оптиміст". На папері це підприємство громадської організації зі статутним капіталом… 200 гривень. Формально неприбуткове, зі спрощеною звітністю.
Директор "Оптиміста" – Олена Зайцева.
Хто ж така Олена Зайцева? А це – генеральний секретар Національного комітету спорту інвалідів України, права рука Сушкевича-старшого. Ось як це подає офіційний сайт комітету.
До речі, всі керманичі з цієї світлини, окрім президентки федерації незрячих, брали активну участь у звільненні легендарного українського тренера та чемпіона Миколи Закладного напередодні Дефлімпіади у Токіо. І це звільнення, на мою думку і думку спортсменів-збірників, було актом чистого насилля над дефлімпійським спортом і нахабної безкарної корупції.
Однак повернімося до пані Зайцевої. Вона також очолює Дніпропетровський регіональний центр з фізичної культури і спорту "Інваспорт" – комунальне підприємство, яке отримує бюджетні кошти і проводить тендери на перевезення спортсменів.
Починаючи з 2020 року, ВКП "Аргумент" регулярно виграє ці тендери на надання транспортних послуг "Інваспорту". За цей час сума контрактів перевищила 2,5 млн грн.
Схема проста до цинізму:
- комунальним підприємством "Інваспорт" керує Зайцева;
- "Інваспорт" через ProZorro купує послуги перевезень у ВКП "Аргумент", директором якого є Олександр Сушкевич;
- засновником "Аргументу" є ГО "Оптиміст", якою знову керує Зайцева.
Тобто людина, яка розподіляє бюджетні кошти, одночасно очолює структуру, що є засновником фірми-переможця тендерів на безальтернативній основі. А директор цієї фірми – син ключового паралімпійського функціонера країни.
Так, схема настільки недолуга, що аж виникає питання – а що, так можна було? Насправді, цей принцип української "бритви Оккама" вже давно сформулював і ретельно його дотримувався Микіла Янович Азіров: "робиться це все тупо та глупо, і робиться у нас на очах".
Але головне тут навіть не недолугість авторів схеми, а їхня повна впевненість у безкарності. І впевненість ця виникла геть не на порожньому місці, а через наявність політичного даху у пана Сушкевича, якого завжди захищала влада. З дуже простої причини – бо він міг дати декілька відсотків на виборах, "впливаючи" на очолювану ним "імперію". І саме тому пана Сушкевича так цінували у "Громаді" Павла Лазаренка, виборчому блоці "За Єдину Україну!" та "Батьківщині". І саме тому керівництво "Інваспорту" досі не отримало судових вироків за зроблене. Але, як свідчить приклад того пана Азарова, життя бентежне, і все колись трапляється вперше.
Наголошую, що це лише верхівка айсбергу – один з десятків, а може й сотень грошових струмочків на "свої" підприємства від "Інваспорту".
А потім спортсмени і тренери не можуть второпати – а чому ж в них немає нормального обладнання, спорядження, баз, харчування, проживання?
А ось саме тому. Бо систему очолюють такі от "оптимісти" з вічнозеленими корупційними "аргументами". І кількість, якість і тяжкість цих "аргументів" має бути встановлена всеохоплюючим аудитом діяльності "Інваспорту" в межах одного чи декількох кримінальних проваджень.
Втім, це тільки початок нашої історії.
Кримський слід: як українська паралімпійська база стала російським центром "Vozrozhdenie"
Друга частина цієї історії веде нас до Криму. До 2014 року Національний комітет спорту інвалідів України (НКСІУ) мав у Криму своє представництво, яке управляло фізкультурно-оздоровчим комплексом у Євпаторії – головною базою підготовки українських паралімпійців. За даними реєстрів, директором цього представництва був і залишається досі той самий Олександр Сушкевич – син голови "Інваспорту".
Основна функція установи до окупації – управління саме тим кримським комплексом.
Після окупації Криму цей комплекс було переоформлено на російське ТОВ. За даними російських реєстрів, серед засновників цієї компанії числиться… НКСІУ – українська структура, яка мала би бути символом нашого паралімпійського руху, а не співзасновником російського бізнесу на базі захопленого майна.
Архівні матеріали 2014–2015 років свідчать: Олександр Сушкевич після окупації залишився у Криму і продовжив працювати в цьому комплексі.
Ось, наприклад, фото з "офіційного сайту" "уряду Криму".
У низці публікацій його називають керівником "национального параолимпийского центра", він регулярно з’являється на спільних заходах із представниками окупаційної влади Криму та російських федеральних чиновників.
Безперечно, перлина цієї "колекції" – фото поруч зі "главою Республики Крым", зрадником та злочинцем Сергієм Аксьоновим, російськими чиновниками й бізнесменами.
Сьогодні колишній український паралімпійський центр перетворився на реабілітаційний центр VоZрождение, де регулярно розміщують дітей, вивезених з окупованих українських територій, а також "ветеранів СВО".
Зокрема, у березні 2024 року кримське відділення державного агентства "РИА Новости" відзвітувало: до Криму на реабілітацію приїхали 52 дитини з так званих "нових територій" – окупованих районів України. Тих самих дітей, яких росіяни вивозять і "перевиховують" у статусі "жертв українського конфлікту". Там же проходять реабілітацію й "ветерани СВО" – російські військові, які воювали проти України. Усе це – на базі, яку свого часу будували для наших паралімпійців.
Отже, спорткомплекс, створений як символ інтеграції людей з інвалідністю в українське суспільство, перетворився на елемент російської воєнної й пропагандистської машини. І в цій історії постійно спливає прізвище людини, пов’язаної з українським паралімпійським істеблішментом.
Нагороди від України, квартири біля Кабміну і профілі з Євпаторії
Олександр Сушкевич – не просто чиновник і директор фірми. У 2008 році він отримав державну нагороду від Президента України – за внесок у розвиток паралімпійського руху.
Де зараз перебуває орденоносець – невідомо. Його профіль у Facebook формально неактивний, але місцем проживання зазначено Євпаторію. Також з профілю можемо дізнатися, що потужний український державник підписаний на вищезгаданого зрадника Сергія Аксьонова.
Також є діючий профіль "ВКонтакте" – з підпискою на сторінку "Эволюция" — твоя территория достижений | Крым" (вищезгаданий центр VoZрождение); останній вхід в акаунт, за даними сервісу, був зроблений орієнтовно місяць тому.
Втім, не треба думати, що пан Сушкевич-молодший забув про Україну. В українських реєстрах він значиться власником двох сусідніх квартир у будинку на розі Інститутської та Садової (один квартал із будівлею Кабінету Міністрів).
Ось цей будинок.
Мабуть, зрозуміло, що ціна двох квартир у такому будинку – це десятки мільйонів гривень.
І ось мені цікаво – звідки у голови кримського представництва Національного комітету спорту інвалідів України пана Сушкевича гроші на це щастя – з тендерів "Інваспорту" чи з центру "VоZрождение"? Чи, може, з обох джерел?
До речі, рівно ті ж питання варто адресувати і Сушкевичу-старшому. Адже син – це тільки частина імперії, побудованої батьком. Та ж вже згадана Зайцева, яка так плідно працює з сином – помічниця Сушкевича-старшого на громадських засадах 4, 6, 7 скликання ВРУ.
І у недавньому минулому – співвласниця бізнесів, геть не чужих для Сушкевича-старшого. Який з його мільйонами, елітною нерухомістю, земельними ділянками, торгівлею цінними паперами і мільйонними ж подарунками від "членів сім’ї" аж ніяк не виглядає моральним авторитетом і духовним лідером людей з особливими потребами. Точніше, виглядає як повний антагоніст такого лідера. Втім, пан Сушкевич-старший – тема для окремого розслідування.
Чому ця історія важлива не лише для спорту
У цій історії є дві площини.
Перша – корупційно-тендерна.
Коли структура, що розподіляє бюджетні кошти, системно замовляє послуги у пов’язаної фірми з мізерним статутним капіталом, а серед бенефіціарів цього ланцюжка – родина топфункціонера, це має всі ознаки конфлікту інтересів і потенційного зловживання службовим становищем. Мова йде не лише про суму в 2,5 млн грн, а про загальну модель: роками "свої" фірми обслуговують "свої" структури під благородним соусом підтримки людей з інвалідністю.
Друга – колабораційна.
Колишній український паралімпійський центр в окупованому Криму сьогодні працює на реабілітацію російських військових і дітей, вивезених із захоплених територій України. За даними російських реєстрів і публікацій, там присутня і українська структура – НКСІУ як співзасновник ТОВ, і людина, пов’язана з керівництвом цього комітету. Це вже не просто "спорт поза політикою". Це – потенційна участь у легітимізації окупаційної інфраструктури та програм "перевиховання" українських дітей.
Я не маю права називати когось злочинцем до вироку суду. Але маю обов’язок показати суспільству факти й логічні зв’язки, які потребують відповіді від правоохоронних органів.
Що має зробити держава
Цей текст – не крик у порожнечу. На підставі зібраних матеріалів я готую звернення до кількох органів:
НАБУ та САП – з вимогою перевірити тендерні практики Дніпропетровського "Інваспорту" і контрактів із ВКП "Аргумент" на предмет можливого зловживання службовим становищем, конфлікту інтересів і завдання збитків бюджету.
СБУ та Офіс Генпрокурора – із проханням дати оцінку участі українських структур та пов’язаних осіб у діяльності кримського центру "VoZрождение", який приймає дітей з окупованих територій та "ветеранів СВО", а також факту використання захопленого українського майна в інтересах держави-агресора.
Це не історія про "зведення рахунків". Це історія про те, що українське суспільство має право знати, хто і як заробляє на спортсменах з інвалідністю, і що відбувається з нашою паралімпійською спадщиною на окупованих територіях. Це історія про те, що ті, хто обкрадав і обкрадає беззахисних людей – мають бути у в’язниці.