Більше нафти з Венесуели. Чи зможе Трамп потіснити Росію з ринку

Президент США Дональд Трамп відкрито закликав американські компанії інвестувати мільярди доларів і повернути країну на світовий ринок. Держсекретар Марко Рубіо пішов ще далі і заявив, що венесуельська нафта не повинна контролюватися Китаєм, Росією чи Іраном. Ринки миттєво відреагували: ціни коливалися, а в медіа з’явилися заголовки про "нафтову альтернативу Росії".

Але політичні заяви — це не барелі. І тут починається реальність…

Після зміни влади у Каракасі Дональд Трамп публічно говорить про "мільярди доларів інвестицій" і можливість швидко повернути Венесуелу на світовий нафтовий ринок. У Білому домі не приховують, що США готові координувати продаж венесуельської нафти, контролювати фінансові потоки та спрямовувати доходи на "стабілізацію економіки".

Звучать і більш конкретні орієнтири: за сприятливих умов Вашингтон очікує збільшення видобутку у Венесуелі на 200–400 тис. барелів на добу протягом 12–24 місяців.

Європейські політики додають геополітичний вимір: повернення Венесуели на ринок, мовляв, може послабити позиції Росії, збільшивши глобальну пропозицію і створивши тиск на ціни.

На цьому тлі трейдери вже закладають у котирування потенційні додаткові барелі у середньостроковій перспективі, що й пояснює короткочасну волатильність цін.

Звучить переконливо. Але за межами риторики бракує ключового — операційного плану:

хто саме інвестує (корпорації чи фонди);
у які родовища та на яких юридичних умовах;
як будуть вирішені арбітражі на мільярди доларів;
хто візьме на себе політичні та технологічні ризики.

Бізнес, на відміну від політиків, дивиться на показники тверезо і поки що не аплодує, а рахує.

Чи має Венесуела потенціал? Так, колосальний. До приходу до влади ультрапопуліста Уго Чавеса країна видобувала 3–3,5 млн барелів на добу. Запаси нафти у Венесуелі оцінюються в понад 300 млрд барелів – це найбільші резерви у світі.

Але є й великі проблеми. Політизація нафтової галузі, масові звільнення фахівців у PDVSA (зокрема іноземців), націоналізація і вигнання іноземних компаній за Чавеса, а згодом корупція, управлінський хаос і санкції за Мадуро призвели до обвалу видобутку. Станом на зараз це близько 800 тис. барелів на добу.

Венесуела втратила не нафту, а інституції, людей і довіру інвесторів.

Ключова проблема — з нафтою на поясі Оріноко. Це надважка нафта з щільністю 8–10 API, яка просто не тече без обробки. Вона потребує:

апгрейдерів,
постійних поставок розріджувачів,
стабільної електрики та логістики.

Собівартість такої нафти висока, а вуглецевий слід – один з найгірших у світі. Її видобуток неможливо швидко масштабувати.

Утім, видобуток у Венесуелі справді можна збільшити (з цим погоджуються майже всі західні аналітики), але потрібен час і дуже великі гроші.

Показовий кейс — історія Алі Моширі, колишнього топменеджера Chevron, який намагається залучити $2 млрд для інвестицій у венесуельські нафтові активи. Важлива деталь: то був не Chevron і не великий мейджор, а приватний інвестфонд. Його мета була 20–50 тис. барелів на добу. У масштабах країни, яка до Чавеса видобувала понад 3 млн бар./добу, це майже статистична похибка.

Логіка тут типова для distressed assets: зайти дешево, стабілізувати частину активів, заробити на арбітражі ризиків і вийти через п´ять-сім років. Саме тому першими у Венесуелу заходять фонди та приватний капітал, а не нафтові гіганти з багатомільярдними балансами й репутаційними ризиками.

Якщо подивитися ширше, експерти описують три можливі сценарії.

Інерційний. За мінімальних інвестицій і політичної турбулентності видобуток коливатиметься близько 0,8–1,0 млн бар./добу, без суттєвого зростання. Це сценарій "виживання", а не розвитку.
Помірно оптимістичний. За часткового зняття санкцій, доступу до сервісів і стабільних правил гри Венесуела може додати 200–400 тис. бар./добу протягом одного-двох років, вийшовши на рівень 1,2–1,4 млн бар./добу. Саме цей сценарій більшість аналітиків вважають найбільш реалістичним.
Політично оптимістичний. Повернення до 2 млн бар./добу на початку 2030-х і навіть 3 млн бар./добу у довшій перспективі можливе лише за умови багаторічної стабільності та інвестицій понад $150–180 млрд. Тому цей варіант радше є стратегічною мрією, ніж ринковим планом.

Що потрібно для збільшення видобутку у Венесуелі: терміни та інвестиції, $ млрд

Тому консенсус західних експертів звучить жорстко:

короткостроково — волатильність і жодного стрибка;
середньостроково — обмежене зростання за ідеальних умов;
довгостроково — повернення до старих обсягів лише за наявності захисту права власності, вирішених арбітражів, масового CAPEX і політичної стабільності.

Головне: жоден серйозний експерт не говорить про швидке диво. Венесуельська нафта може повернутися на ринок, але не в темпах, які дозволили б швидко витіснити Росію.

Хоча потік цього ресурсу з Венесуели може частково вплинути на ринок у майбутньому.

Загалом політична риторика знову випереджає фізичну реальність. А нафта, на відміну від заяв, не реагує на гасла.