Ейфорія Кремля. Або на чому тримається логіка Путіна
Протягом останнього місяця явно помітно, що Путін перебуває в ейфорії, співмірній з ейфорією січня-лютого 2025-го, коли він все поставив на літній наступ
Вершиною цієї ейфорії стало двогодинне запізнення до Віткофа та Кушніра. Але давайте про все по черзі.
Почати, напевне, потрібно з того що підтвердилася моя гіпотеза: США справді змінили стратегію переговорів. Логіка тепер наступна: у Вашингтоні вважають, що потрібно проговорити всі питання, крім територій. А потім, у фіналі, можна тиснути на нас територіями. У Кремлі це трактують не лише як затягування часу, а і як можливість відділити переговори по Україні від економічних переговорів США — Китай.
Але повернімося до Путіна і зміни його психологічного стану. Я вважаю, що його впевненість (логічна частина) тримається на чотирьох китах:
1. Україна не отримає грошей від ЄС під репараційний кредит, а відтак — вже в березні у нас почнуться суттєві фінансові проблеми, які будуть різко посилювати управлінську та політичну кризу.
2. Путін зрозумів: США не можуть обвалити російську економіку. А увійшовши в діалог з Москвою, вони тільки погіршують можливості для цього обвалу.
3. Китай не буде поки поспішати з українським питанням. Китай грає вдовгу, де потрібна слабка Росія, яка не виграє в цій війні й не стане частиною гри США. Думаю, з цього приводу і приїздив Ван І у Москву.
4. Ситуація на фронті.
Це все створює в Путіна ілюзію того, що ще трошки — і він всіх переграє та повернеться у велику геополітику. Ситуація зводиться до формули: він слабкий, але навколо нього ще більші слабаки.
Головних мінусів цієї гри, як на мене, два:
1. Путін мислить дуже короткими часовими проміжками — 3-6 місяців (літній наступ, зимовий наступ, якщо точніше).
2. Він явно не враховує фактор Китаю, який ще не почав гру.
Є ще третій — у Росії із середини 2027 року почнеться реальна економічна криза (не рецесія, а криза, що б там нам не розповідали Іноземцев та Алексашенко). Але це виходить за межі часових планів Путіна. І України також.