Електромобілі, теплові насоси та конкуренція цін. Як план електрифікації ЄС змінює орієнтири для України

Європейська Комісія представила План дій з електрифікації (Electrification Action Plan) як один із ключових інструментів переходу до конкурентоспроможної та декарбонізованої економіки. Якщо попередній етап енергетичної політики ЄС був зосереджений на декарбонізації генерації та скороченні використання викопного палива, то тепер у центрі уваги опиняється електрифікація попиту — переведення транспорту, опалення, промисловості та інших секторів на електроенергію.

Для України цей План важливий як орієнтир європейської політики, що вказує, яким буде попит на електроенергію в ЄС, у яку інфраструктуру вкладатимуться кошти та які технології матимуть найбільший ринок у наступні 5–10 років.

Більше, дешевше, зеленіше: ключові виклики плану електрифікації

План дій з електрифікації в Європі охоплює не лише розвиток технологій, а й стратегічні зміни в економіці. Коротко розглядаємо п'ять ключових тез і викликів цієї трансформації:

1. Електрифікація стає окремим напрямом економічної політики ЄС. Відбувається перехід від політики, яка переважно стимулювала декарбонізацію енергопостачання, до політики, спрямованої на збільшення використання електроенергії замість викопного палива. Пріоритети — транспорт, будівлі, опалення, промисловість.
2. Відновлювані джерела енергії (ВДЕ) — необхідна умова масштабної електрифікації. Зростання попиту має супроводжуватися збільшенням пропозиції доступної низьковуглецевої електроенергії. Тому розвиток ВДЕ, систем зберігання та гнучкості енергосистеми стає не окремою кліматичною політикою, а умовою конкурентної електрифікації. Загальна потужність стаціонарних систем накопичення енергії, передбачена в поданих зобов’язаннях на 2026–2028 рр., становить 30–35 ГВт. Проте для задоволення потреб енергетичної системи у гнучкості та накопиченні енергії (200 ГВт до 2030 р. та 500 ГВт встановленої потужності до 2040 р. порівняно з 55 ГВт у 2026 р.) знадобляться додаткові зусилля.
3. Акцент на електромобільність та електрифікацію тепла. План передбачає прискорення переходу на електромобілі, розвиток зарядної інфраструктури та smart charging. Другий великий напрям — теплові насоси та електрифікація систем опалення й охолодження. Це означає появу значного нового попиту на електроенергію.
4. Головний бар'єр — електроенергія значно дорожча за газ. На оптовому ринку у 2025 р. електроенергія в Європі коштувала близько €85/МВт-год, тоді як газ на європейському хабі TTF — близько €35–45/МВт-год, тобто електроенергія була приблизно у 1,9–2,4 раза дорожчою за газ. Водночас для споживача розрив є значно більшим через мережеві тарифи, податки та збори. Це гальмує перехід на електричні технології.
5. Завдання — розвинути ринок електричних послуг, а не просто встановити нові потужності. Це потребує системної трансформації, у якій електротранспорт, теплові насоси, промислова електрифікація, ВДЕ та розподілена генерація, накопичення енергії, а також модернізовані й цифровізовані мережі та механізми гнучкості працюють як цілісна система. Саме розвиток мереж, міждержавних з’єднань, накопичення, smart grids, цифрового управління та ринкових механізмів гнучкості має забезпечити зростання попиту на електроенергію без пропорційного збільшення її вартості.

Серед усіх напрямів детальніше зупинимося на проблемі цінового розриву між електрикою і газом. Адже якщо споживач обиратиме удвічі дешевший газ, то європейський план з електрифікації навряд чи вдасться виконати. Та й в Україні є схожі проблеми з ціноутворенням.

Електрика програє газу: що робити Євросоюзу і чому повчитися Україні

Єврокомісія поставила орієнтир: до 2030 р. співвідношення ціни електроенергії до газу має бути не більш як 2,5× для домогосподарств і 2× для промисловості.

Для цього пропонується:

• Зменшити податкове навантаження на електроенергію. Податки та збори формують значну частку кінцевої ціни енергії та можуть суттєво впливати на вибір споживачів і інвестиційні рішення. За даними Єврокомісії, податки та збори на електроенергію в середньому становлять 25% ціни для домогосподарств та 15% — для підприємств. Пропозиція Комісії щодо забезпечення стабільності рахунків за електроенергію в ЄС у майбутньому передбачає зміну стимулів у національних системах оподаткування, які наразі можуть робити природний газ привабливішим за електроенергію.
• Переглянути мережеві тарифи, які становлять від чверті до третини цін на електроенергію та є ключовим фактором доступності енергії, з метою підвищення їхньої ефективності та зниження витрат для окремих категорій споживачів, а також вилучення з рахунків податків і зборів, не пов’язаних безпосередньо з енергетикою. Зокрема, національним регуляторам рекомендується розглянути цільові стимули в мережевих тарифах для гнучкого місцевого споживання, що знизить загальні витрати мережі (наприклад, енергетичні спільноти та громадяни, які спільно використовують свою енергію), а також оцінити потенціал гнучкості, зокрема, з боку енергетичних спільнот та спільного використання енергії, під час розробки мережевих тарифів.
• Знизити вартість електроенергії ЄС шляхом збільшення частки дешевої ВДЕ-генерації (до 46% до 2040 р.), розвитку накопичення, мереж і гнучкого споживання.
• Розвивати smart meters і динамічне споживання. Smart meters мають дозволити переносити споживання на години, коли електроенергія найдешевша. Наприклад, для теплових насосів, заряджання EV або акумуляторів це особливо важливо. Комісія ставить орієнтир охоплення smart meters щонайменше 50% до 2030 р. і 75% до 2033 р.
• Прибрати переваги викопного палива. План передбачає поступове згортання субсидій на відповідні види палива, бо вони штучно підтримують конкурентоспроможність газу та інших викопних палив (вугілля) порівняно з електроенергією.

Отже, в Євросоюзі розрив у цінах пояснюється насамперед маржинальним ціноутворенням, за якого газова генерація часто визначає оптову ціну електроенергії, а також вищою часткою мережевих витрат, податків і зборів у кінцевому тарифі на електроенергію. Додатковими факторами є залежність Європи від глобального газового ринку та мережеві обмеження, через які дешева електроенергія з ВДЕ не завжди може бути доставлена до споживача. Ситуацію ускладнюють системи субсидування енергоносіїв, які в низці країн ЄС досі підтримують насамперед викопне паливо: у 2024 р. сукупні субсидії на викопне паливо в ЄС становили близько €97 млрд, що послаблює економічні стимули для переходу на електричні технології.

В Україні утворився ще більший економічний бар'єр для електрифікації, ніж у ЄС: державне регулювання фактично підтримує низький тариф на газ для населення, тоді як електроенергія продається за значно вищою ціною. Ціна газу від "Нафтогазу" для більшості домогосподарств зафіксована на рівні 7,96 грн/м³, тоді як електроенергія коштує 4,32 грн/кВт-год. З урахуванням енергетичної цінності газу це означає, що кіловат-година енергії з газу для населення обходиться приблизно у 5–6 разів дешевше, ніж кіловат-година електроенергії. Таке співвідношення значною мірою є результатом державного регулювання цін і дії ПСО та створює сильний економічний стимул для українців зберігати газове опалення замість переходу на електричні технології. Для промисловості співвідношення становить приблизно 3,3–3,6 раза, що практично вдвічі вище, ніж в ЄС.

У структурі кінцевої ціни, окрім ринкової вартості електроенергії, промисловість сплачує значні мережеві та регульовані складові. Зокрема, у серпні 2026 р. майже 40% тарифу "Укренерго" на передачу припадає на виконання спеціальних обов’язків (ПСО) щодо підтримки електроенергії з альтернативних джерел — 365,19 грн із 928,45 грн/МВт-год.

Отже, в умовах України електрифікація потребує не лише розвитку генерації та мереж, а й поступового вирівнювання цінових сигналів між газом та електроенергією, одночасно із захистом вразливих домогосподарств.

Електромобільність і теплові насоси: уроки для України

Електрифікація — це не просто заміна бензину, дизеля чи газу електроенергією, а перегляд самої логіки енергосистеми: ключовим питанням стає не обсяг викопного палива, а те, скільки і коли саме економіці потрібно чистої, доступної та "гнучкої" електроенергії. Саме це визначатиме розвиток ВДЕ, мереж, накопичення та нових електричних сервісів.

Електромобільність створює новий попит на ВДЕ. Електрифікація транспорту означає перенесення значної частини енергетичного попиту з нафтопродуктів на електроенергію. Для України це означає зростаючий попит на електроенергію та зарядну інфраструктуру. До того ж в умовах війни особливо важливо зменшити залежність від імпорту нафтопродуктів.

У перспективі технології vehicle-to-grid підуть ще далі: акумулятори електромобілів потенційно можуть використовуватися як додатковий ресурс для балансування системи. Електрокар — це не лише споживач, а в перспективі й фінансовий актив. Для України це створює цікаву можливість поєднати розвиток електротранспорту і відновлювальних джерел енергії.

Другим великим напрямком є електрифікація тепла. Саме тут потенційний ефект для України може бути особливо значним.

Сьогодні природний газ відіграє важливу роль в опаленні будівель, теплопостачанні та промисловості. Водночас українська теплова інфраструктура потребує масштабної модернізації, а війна додатково продемонструвала ризики централізованої та залежної від одного виду палива системи.

За даними НКРЕКП, у 2025 р. загальне споживання природного газу в Україні становило 21 млрд куб. м. Найбільшу частку — 7,6 млрд куб. м (36%) — використало населення, включно з домогосподарствами з індивідуальним газовим опаленням. Ще 3,9 млрд куб. м (18%) припало на підприємства теплокомуненерго (ТКЕ), які забезпечують теплом побутових споживачів, а 2,5 млрд куб. м (12%) — на ТКЕ, що постачають тепло іншим категоріям споживачів, зокрема бюджетним установам. Тобто загалом 66% річного споживання газу країною пов´язане з виробництвом тепла.

Теплові насоси мають стати базовим елементом нової моделі. Їхня перевага полягає не лише у скороченні споживання викопного палива. Тепловий насос перетворює електроенергію на тепло з набагато вищою ефективністю, ніж пряме електричне опалення. Тепло можна накопичувати. Тому роботу теплових насосів можна частково переносити на години, коли електроенергія дешевша або коли виробництво ВДЕ високе.

Словом, поєднання "тепловий насос + теплова акумуляція + ВДЕ" може стати одним із способів інтегрувати більшу кількість змінної генерації в систему.

Отже, всі заходи, запропоновані ЄС, є актуальними для українського ринку. Україна має розглядати електрифікацію не лише як перехід від викопних палив до електроенергії, а й як комплексну перебудову енергосистеми. Електрифікація транспорту, опалення та промисловості створюватиме новий попит на електроенергію, а відновлювані джерела можуть стати основою його покриття. У найближчі три-п´ять років розвиток ВДЕ для України — це не лише про скорочення викидів, а передусім про енергетичну стійкість, децентралізацію та швидке відновлення генерації. Йдеться про сонячні та вітрові електростанції, накопичувачі енергії, місцеву генерація, мікромережі та рішення для критичної інфраструктури.

На горизонті 10 років це може привести до структурної трансформації української економіки, у якій електроенергія займатиме значно більшу частку кінцевого енергоспоживання, при цьому саме відновлювані джерела стануть основою нової генерації, додаючи системі стійкості. Але їх масштабування потребує одночасного розвитку електричних мереж, накопичення енергії, управління попитом, розумних мереж і гнучкої генерації.

Тому відновлення української енергосистеми — це можливість не просто відбудувати зруйноване, а одразу створити децентралізовану, цифрову та гнучку систему, здатну забезпечити майбутнє зростання попиту на електроенергію та інтеграцію з європейським енергетичним ринком.