Конфлікт із Польщею. Чому Україні доведеться писати свою історію Другої світової
Наші протиріччя з Польщею набагато глибші ніж небажання частини польського політикуму дозволити Україні вступити в ЄС
Останніми днями багато хто пише, що нинішнє загострення українсько-польських стосунків має перш за все (виключно) раціональну основу. На жаль, причини значно ширші, й простих відповідей і рішень тут уже не існує.
Які головні причини нинішнього загострення — не приводи, а саме причини?
1. Багаторічна кампанія Волинська різня", яку започаткував ще в часи Януковича Вадим Колісниченко. За останні 14 років ця історія вийшла за межі історичного дискурсу і стала одним з ключових наративів польського ресентименту.
Я багато років казав і кажу, що наша позиція виключної глорифікації української сторони була непродуктивною, і зараз ми бачимо в тому числі й наслідки цієї історії. Як і будь-який подібний міжетнічний конфлікт, волинська трагедія не має виключно чорно-білих тонів. А ми роками пробували затиснути його саме в цю палітру. Але, якщо ширше, нам все одно доведеться писати свою історію Другої світової. Дуже складну і неоднозначну. Чим довше ми це відтягуємо, тим більше будемо потрапляти в пастки ресентиментів (власних і наших сусідів).
2. Відносно невелика частина польського суспільства не має бажання визнавати українців рівними собі. Це не визначальний фактор, але через практично одномоментний великий наплив українських мігрантів ми маємо загострення цієї "хвороби". І ця хвороба перекидається на тих, хто ще пару років навіть не мислив такими категоріями. Тут ми маємо проблему з одним із ключових законів піару: "ті, хто живуть у негативному полі, навіть позитивні події перетворюють на нейтральні або нейтрально-негативні".
Раз на тиждень ми маємо великий скандал за участю українця. То якийсь блогер заїхав у парк на автомобілі й хизується тим, що він єдиний, хто собі це дозволив. То інший виловив сома, який був улюбленцем місцевої публіки. Все це призводить до створення загального негативного фону. І Бандера тут є лише фоновою історією.
3. Загострення боротьби на правому фланзі, на жаль, каталізує антиукраінські процеси. Зараз уже проблема не в "ПіС", а в її майбутніх сателітах — відносно невеликих партіях, які особливо підкреслюють свою радикальність щодо українців. Соціологія зараз показує, що партія Качинського не може отримати більшість без цих сателітів. І це той випадок, коли великий змушений більш активно і радикально мімікрувати під меншого.
4. Острах польських фермерів перед вступом України в ЄС. Як казав колись один наш міністр, поляки не так бояться ядерної ракети з РФ, як українського аграрія. До останнього часу частина польського політикуму вважала, що завдяки Орбану можна буде і так не пустити Україну в ЄС. Зараз Орбана немає, а тому потрібно думати над іншими способами обмежити українську аграрку.
5. Існують також і конспірологічні мотиви, які стали активно ширитися останніми тижнями. Найяскравіший — це німці напоумили Зеленського назвати на честь героїв УПА, щоб потім поляки образилися і не змогли стати головним розпорядником фондів з відновлення України. А цими фондами керувала Німеччина. І в нашому випадку я не схильний применшувати роль конспірології.
Тепер головне питання — що з цим робити, зважаючи на те, що простих відповідей тут немає. До простих відповідей належить і найбезглуздіше: образитися.
- Почати потрібно з того, що ні в якому разі не можна допустити ескалації, яка б перейшла в реальне русло і дозволила б справді забрати орден Білого орла. Наскільки я розумію, певні кроки вже робляться.
- Наріжним каменем залишається і буде залишатися "волинська трагедія". Ми вже дали дозволи на ексгумацію. Але ми не інституціоналізували цю історію. У нас немає умовного "головного історика" з цього питання, який має бути ключовим спікером і виразником ідей України. Це не може бути президент. Ми маємо побудувати інформаційну екосистему навколо цієї історичної події, яка має, з одного боку, відійти від чорно-білого сприйняття, а з іншого — повинна мати інформаційні та фінансові спроможності міняти наративи.
- Переговори щодо польської аграрки та вступу до ЄС співпадуть із виборами в Польщі (жовтень 2027-го). Тому вже зараз потрібно розробити окремий інформаційний план із цього приводу і надати йому інституційні важелі. Знову-таки, це не має затягувати на себе президент. Це має бути складна і розгалужена горизонтально орієнтована кампанія.
І наостанок — я ще раз хочу повторити те, що писав вище: ми не маємо права ображатися. У політиці ображаються або ідіоти, або неймовірно сильні гравці. Слабкий має грати гру, а не ображатися.