Медійна балістика по Fire Point. Чому ракети не літають за графіком?

Претензії до Fire Point — взяли в держави гроші, не вклалися в терміни, попросили ще. Ось один з епізодів. Якщо вірити "плівкам", після 5–6 млрд грн авансу підсанкційний Тімур Міндіч, якого пов´язують з компанією, начебто зажадав ще 7 млрд грн, бо інакше "завод зупиниться". Виглядає, як класична бульбашка, яку надули на політичному лобізмі, щоб потім причетні можновладці заробили на акціях.

Щоправда, станом на зараз не підтверджено і не спростовано автентичність цих записів. Також незрозуміло, яким був вплив потенційної корупції на виробництво Fire Point. Тому я не надягатиму суддівську мантію, а тягар доведення залишу слідчим. Але спробую розглянути тему крізь призму економіки мегапроектів, а не права чи етики.

Отже, чи справді Fire Point спрацювала погано?

Почнемо з того, що достовірні терміни контрактів на ракети Fire Point не публікуються. Утім, критики підозрюють компанію у недовиконанні планів. Припустимо, що так і є. З балістикою, схоже, справді виходить затримка, бо з часу "записів Міндіча" у липні 2025 р., де обговорюється ця ракетна програма, відбулося лише випробування FP-7 близького радіусу. А щодо крилатої ракети "Фламінго", то обсяги її застосування (принаймні те, що потрапляє в новини) явно не відповідають обіцяним поставкам у "сім на місяць", якщо вірити ЗМІ, та переходу на масове виробництво вже з кінця 2025 р., якщо згадувати слова президента Володимира Зеленського.

Простий висновок у медіа: завадила корупція. Можливо. А що якби не корупція? Які шанси мали проєкти Fire Point піти за планом? Це не марне питання: відповідь дасть розуміння, чи варто, для прикладу, націоналізувати компанію, як уже пропонують активісти.

Розглянемо дані, можливо, найповнішого зібрання мегапроєктів у світі — бази Бента Флівб´єрга. Цей данський науковець дослідив понад 16 тис. проєктів — від IT і медицини до будівництва і оборони, які характеризуються високою складністю, впливають на тисячі людей та оцінюються в понад $1 млрд.

Результат: вклалися в бюджет до 48%, вклалися і вчасно — 8,5%, вклалися вчасно і з запланованим прибутком — лише 0,5%. Звідси Флівб´єрг вивів "залізний закон мегапроєків — перевищення бюджету, зрив термінів, недоотримання вигод, знову і знову".

Ба більше, перше розуміння, наскільки ризиковим буде певний проєкт, можна почерпнути, просто поглянувши, з якої він галузі. У новому дослідженні, аналізуючи 11+ тис. проєктів, Флівб´єрг з колегами виявив закономірності у схильності до перевитрат залежно від того, що саме будується, виробляється чи організовується. Для прикладу, у таблиці нижче наведу п´ять із 23 досліджених ученими типів проєктів.

Нас, звісно, цікавить сектор оборони. І це один з найцікавіших прикладів. Якщо взяти типовий оборонний проєкт, то все чудово: коефіцієнт 1 за медіаною означає, що як мінімум у половині кейсів вдалося вкластися в бюджет (можливо, навіть із запасом). Але при цьому середня перевитрата за всіма розглянутими проектами у цій сфері (а таких у дослідженні 115) становить 52%! Чому ж такий розрив? А тому, що значна, хоч і менша кількість проєктів вилетіла далеко за межі кошторису. Кожен п´ятий потрапив у "хвіст", тобто опинився серед кейсів з перевищенням витрат у півтора раза і більше. І на довершення серед цих "хвостових" проєктів середня перевитрата сягнула 260%, тож можна не сумніватися, що деякі з них могли поглинути й десять початкових кошторисів.

Причин заплутатися у "хвості", як завжди кілька. Психологія — самообман керівників (ніхто не хоче заплановувати перепони, а вони трапляються), політика — терміни і суми витрат навмисно занижують (щоб переконати замовника і виграти конкуренцію), технологія — унікальність і "неподільність" розробки (що менше в ній модульності — то більше можливих затримок). До речі, модульність, згідно з дослідженнями Флівб´єрга, як правило, стає запорукою вдалих проєктів, і саме тому в сонячній енергетиці такі низькі ризики перевитрат.

У сфері оборони це означає, що масштабна закупівля навіть складної, дорогої, але готової продукції (наприклад партії броньовиків) має всі шанси закритися в межах кошторису, але коли йдеться про розробку нових ракетних систем — терміни і бюджети розтягуються.

А тепер приміряємо загальну статистику на наш випадок. Заснована у 2022 р. компанія Fire Point почала масово випускати ударні дрони FP-1 і FP-2 з 2024 р. — з того часу вони дедалі частіше атакують цілі в РФ і на окупованій території. Перше застосування крилатої ракети великої дальності FP-5 "Фламінго" фіксоване травнем 2025 р., а випробування балістичної ракети малої дальності FP-7 — лютим 2026 р.; також розробляється далекобійна балістика FP-9, випробування якої заплановане на початок цього літа. Важливо, що "Фламінго" вже мала кілька гучних успіхів зокрема ураження заводу з виробництва "іскандерів" та інших типів ворожих ракет.

Програми дронів і ракет Fire Point логічно розглядати як окремі проєкти. То чи є підстави вважати, що деякі з них апріорі попадуть у "хвіст"? Звісно. Якщо випуск дронів з їхньою високою модульністю можна освоїти і масштабувати відносно швидко, то крилата ракета великої дальності, а тим більше балістичне озброєння — це передусім складна розробка. До того ж ідеться про унікальні проєкти для сучасної України. Зрештою, навряд чи хтось закладав у план такі екстремальні події, як знищення виробничої лінії ворожим "Орєшніком". Якщо це так, то топменеджменту Fire Point можна дорікнути за надмірний оптимізм в умовах війни (але це не доведення корупційного впливу). Зважаючи на все, розробки ракет були статистично приречені потрапити у довгий "хвіст" оборонних проєктів з перевитратами грошей і часу. Не дивно, що ми не чуємо таких гучних нарікань щодо постачань дронів FP, тоді як "Фламінго" дехто досі вважає фантомом, попри вже регулярні звіти Генштабу про її застосування по стратегічних воєнних об´єктах у глибині РФ.

Я б додав, що "Фламінго" зараз проходять етап "гібридного тестування". В мирний час цей проект роками б доводили (і чи довели б?) до ідеалу на закритих полігонах. Але сьогодні цього ж намагаються досягти бойовим застосуванням — кожне влучання чи навіть промах дає дані, які неможливо отримати в інший спосіб. Не дивно, що на цьому етапі більшість ракет не прориваються через ПВО противника (є інформація, що пусків багатократно більше, ніж влучань). Але це не ознака слабкості. Компанія, можливо, зриває нереалістичні дедлайни, але поетапно вдосконалює засоби ураження у бойових умовах — те, що нечисленні світові конкуренти роками роблять на класичному етапі розробки. Цю логіку з ще більшою певністю можна застосувати до проєктування і тестування балістичних ракет FP-7 і FP-9.

А поки що медійна балістика прилетіла по самій Fire Point.

Звинувачення в затягуванні термінів, можливих перевитратах на мільярди та корупційних зв´язках з Тімуром Міндічем переростають у вимогу націоналізувати компанію. Гірше — звинувачення прилетіли по чутливих "цілях": у Fire Point, схоже, є проблеми з постачанням ракет, а Міндіч став уже символом корупції (хоча у компанії заявляють, що не продавали йому акцій). Але якщо нас цікавлять дрони і ракети, а не "покарання винних" чи красивий балансовий звіт, то безпідставно вважати, що самі лише чистки серед власників або націоналізація зроблять із Fire Point зразкового виробника передової зброї. Радше навпаки, зміни в управлінні тільки гальмують проєкти.

Усі, хто свідомо зловживав держзакупівлями (якщо так було), мають відповісти перед законом. Але правда в тому, що ключова проблема Fire Point не в структурі власності і впливів, а у самій природі її діяльності — оборонних мегапроектах з унікальними розробками.