• USD 38.2
  • EUR 41.3
  • GBP 48.2
Спецпроєкти

Перспектива вступу в ЄС, війна і нерішучий Захід. Яким був 2023 рік для України і світу

2023 рік завершується на обнадійливій ноті – історичному рішенні ЄС про початок переговорів з Україною про членство і позитивних очікуваннях про виділення Україні багатомільярдного пакету економічної і військової допомоги

Реклама на dsnews.ua

Хоча в останньому відчутна істотна частка розчарування, оскільки згадані рішення про фінансування не вдалося прийняти в 2023 році, як передбачалося раніше. Тоді перехід у 2024-й виглядав би більш упевненим.

Початок переговорів про вступ в ЄС

Рішення про започаткування переговорів з ЄС є справді історичним, бо свідчить про тверду політичну визначеність ЄС, що Україна має стати членом Союзу. Це вже не перспектива членства, яка може реалізуватися коли-небудь за сприятливих обставин, а може і не реалізуватися взагалі. Це – процес, який повинен завершитися вступом, якщо Україна здасть екзамен на відповідні стандарти.

Цьому успіху маємо завдячувати тому, що колись скептичні стосовно України і дружні до Москви лідери Франції, Німеччини, Італії та їхні найближчі західноєвропейські союзники не лише зрозуміли свої помилки, а й стали активними і дієвими адвокатами європейської інтеграції України. Але і тут можуть виникнути певні труднощі, зокрема в зв’язку з ідеєю так званої "поступової" інтеграції до ЄС. Це може призвести до штучного затягування процесу нашого вступу.

Північна Європа зберігає свою традиційну прихильність і підтримку. Натомість Східна Європа, продовжуючи підтримувати Україну на політичному рівні, під тиском окремих політичних і професійних груп починає блокувати наші економічні можливості.

Процес переговорів про вступ до ЄС буде складним. Україна потенційно може стати сильним конкурентом як у виробництві товарів, зокрема в сільськогосподарській галузі, так і в наданні послуг. При всій очевидній політичній складовій блокування нашими сусідами, в першу чергу Польщею, надходження українського зерна на європейський ринок і українських вантажних перевезень, ці процеси висвітлили об’єктивні проблемні аспекти інтеграції України до ЄС. Ці та багато інших питань мають бути вирішені в процесі переговорів. Вирішені в рамках взаємоприйнятних компромісів. Головне — щоб стратегічне бачення Євросоюзу свого майбутнього переважило локальні інтереси окремих груп.

Потенційно проблемним може стати і розподіл фінансів із загального бюджету ЄС, зокрема в рамках Спільної сільськогосподарської політики і Політики вирівнювання. Україна — з огляду на свій масштаб, розвиток сільського господарства і невисокий рівень життя — може стати причиною радикального скорочення фінансування для інших держав-членів, які традиційно його отримували. В ЄС це усвідомлюють, тому паралельно з переговорами про вступ України до Євросоюзу набирає обертів процес реформування ЄС. Це свідчить про серйозність намірів Брюсселя щодо наступної хвилі розширення.

Реклама на dsnews.ua

Реформування ЄС може торкнутися і процесу прийняття рішень, що не дозволить окремим державам-членам з радикальними позиціями блокувати важливі кроки. Пропозиція "попити кави" під час голосування, як це сталося нещодавно з угорським прем’єр-міністром Орбаном, може стати вже не пробивним лайф-хаком, а частиною офіційних процедур Євросоюзу.

Війна — надовго

Однак якщо подивитися на рік загалом – його важно назвати успішним. Основним фактором стала відсутність перспектив завершення війни найближчим часом.

Невиправдані завищені очікування призвели не лише до зростання розчарування в українському суспільстві, а й до зростання песимістичних настроїв на Заході. Значна кількість ключових західних ЗМІ наприкінці року опублікували статті щодо проблем України у війні проти Росії. Водночас наголошувалася й важливість України у стримуванні Росії, що перетворює допомогу, яка надається Києву, на взаємовигідні інвестиції в безпеку, у т.ч. для США і Європи.

На щастя, ця інформаційна хвиля супроводжувалася й критикою принципу поступовості і "дозованості" надання озброєнь, яку практикував Захід з метою уникнення зайвої, на його думку, ескалації. Наслідком цієї політики став початок серйозних дискусій в деяких країнах ЄС, причому не лише Балтії і Польщі, але й в Німеччині, щодо необхідності підготовки до війни з Росією. Зокрема, Берлін вважає, що має підготуватися до війни до кінця десятиліття. Планується не лише військово-технічне переоснащення армії, а й розглядається можливість відновлення загального призову на військову службу, у т.ч. жінок, як у Ізраїлі. Серйозні заходи з цього приводу здійснюються і в рамках НАТО.

Але треба визнати, що Україна, одночасно з наступом, практикувала й додаткову стратегію, а саме цілеспрямовані удари по військових об’єктах Росії. Практикувала, наскільки вистарчало сил і озброєнь. І доволі успішно. Результатом стало витіснення російського чорноморського флоту з Криму і звільнення морського транспортного коридору для експорту зерна та інших товарів з України.

Саміт НАТО у Вільнюсі

Розчаруванням став Вільнюський саміт НАТО. Україна не отримала запрошення до Альянсу, навіть умовного, відкладеного до завершення війни.

Лідери НАТО схвалили рішення про необов’язковість для України проходження на шляху до членства етапу ПДЧ та сформували замість Комісії Україна-НАТО (КУН) Раду Україна-НАТО (РУН), основною відмінністю якої стала рівність прав членів Альянсу і України. Хоча на фоні багаторічної роботи в рамках КУН та виконанням різноманітних річних національних планів ці рішення не видаються такими історичними, вони все ж таки стали корисними. Рівність прав в РУН зробила неактуальними спроби Угорщини блокувати її роботу, а вилучення політичних питань (у т.ч. тих, що стосуються прав національних меншин) з адаптованої річної національної програми з передачею їх на рівень ЄС позбавило Будапешт можливості штучного блокування руху України в НАТО на підставі незадоволення правами угорців в Україні.

Останні заяви Президента Байдена свідчать про те, що негативна позиція США щодо запрошення України до НАТО не змінилася. Це ставить під сумнів прийняття історичного рішення в липні 2024 року у Вашингтоні під час наступного саміту Альянсу. За словами Байдена, "НАТО буде присутнє у майбутньому України", однак, … "ми маємо бути певними, що вони (українці — ред) виграють війну".

На жаль, компромісні пропозиції відомих американських експертів щодо можливості запрошення України до початку переговорів про членство у Вашингтоні з відтермінуванням остаточного політичного рішення про вступ України до НАТО до кінця війни або з обговоренням географії розповсюдження статті 5 Вашингтонського договору на території держави, як і пропозиції колишнього Генсекретаря НАТО Андерса Фоґ Расмуссена про те, що Україна може приєднатися до НАТО без окупованих територій, поки не знаходять відгуку в Білому домі.

Внутрішньополітична ситуація у США

Істотно ускладнює підтримку України внутрішньополітична ситуація в США, де фактично вже розпочалася передвиборча кампанія, хоча самі президентські вибори заплановані лише на листопад 2024 року. Вашингтон залишається найбільшим донором військової допомоги, яку, у разі її припинення, буде дуже складно компенсувати.

Україна все ще зберігає двопартійну підтримку у Конгресі США. Однак посилення впливу про-трампістської частини Республіканської партії, що наростає разом з посиленням популярності Дональда Трампа, ускладнює голосування з українського питання. Поєднання допомоги Україні з допомогою Ізраїлю і Тайваню не вирішило проблеми. З огляду на непоступливість республіканців, які відчули шанс отримати сильний козир для своєї передвиборчої кампанії, міжнародна допомога буде голосуватися у пакеті з реформуванням міграційної політики. Враховуючи озвучені ключовими переговірниками від двох партій оптимістичні оцінки, голосування на початку року ймовірно буде позитивним.

Треба визнати, що згода Президента Джо Байдена на компроміс у питанні міграції, який може коштувати демократам голосів під час виборів, стало черговим свідчення його особистого зростання як лідера міжнародного масштабу, розуміння процесів світового розвитку та важливості геополітичної ролі США.

Питання, чи допустять Трампа до виборів (адже зараз все ще продовжуються численні судові процеси проти нього за досить серйозними звинуваченнями) і чи виграє він ці вибори, залишається відкритим. Якщо це відбудеться, ситуація з американською підтримкою Україні починаючи з 2025 року суттєво ускладниться. Залишається сподіватися, що система стримувань і противаг у владі США, яка розвивалася і вдосконалювалася не одне десятиліття, не дозволить Президенту одноосібно приймати катастрофічні для міжнародного устрою рішення. Саме тому Конгрес США вирішив додатково перестрахуватися і включив до військового бюджету на 2024 рік заборону Президенту без згоди Конгресу виходити з НАТО.

Посилення правого радикалізму у Європі

Турбують також процеси посилення правого радикалізму у Європі, який часто і не безпідставно асоціюється з євроскептицизмом і проросійськими сентиментами. Хоча є й винятки, зокрема Італія, яка після приходу до влади у вересні минулого року право-радикального уряду Джорджі Мелоні зберегла не лише конструктивну позицію щодо Брюсселя, а й активну підтримку, у т.ч. військову, України.

Тим не менше, кількість ідеологічних союзників угорського Прем’єр-міністра Віктора Орбана зростає. Після жовтневих виборів до влади у Словаччині прийшов уряд Роберта Фіцо, який відразу заявив, що припиняє надання військової допомоги України. Аналогічні плани озвучив переможець листопадових парламентських виборів в Нідерландах Герт Вілдерс.

Однак треба визнати, що в питаннях інтеграції України в ЄС і допомоги Євросоюзу Орбан зі своєю антиукраїнською позицією залишився зараз наодинці. Жодна інша країна, окрім Угорщини, не робила спроб заблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС та виділення їй масштабної фінансової допомоги під час саміту 14 грудня. Власне тому пропозиція Орбану "попити кави" під час голосування за переговори з Україною і спрацювала. Питання виділення України 50 млрд євро на 4 роки європейські лідери сподіваються вирішити вже в січні наступного року, в рамках спільного бюджету ЄС чи поза ним, незважаючи на позицію Будапешту.

Західна допомога Україні

Складнощі з голосуваннями останніх пакетів допомоги Україні у Вашингтоні і в Брюсселі свідчать, що хоча формула "будемо допомагати, поки буде необхідно" все ще використовується в політичних документах ЄС, НАТО, G7 і США, — що вона конкретно означає зараз, і що вона буде означати завтра, напевно, не зможе сказати ніхто.

Ніхто не може спрогнозувати і долю договорів про так звані "гарантії безпеки" Україні, а точніше про гарантії надання військово-технічної, політичної і фінансової підтримки, які зараз обговорюються на двосторонніх рівнях.

Очевидно, що реальний зміст цих гарантій буде залежати не так від формулювань цих договорів, які будуть доволі загальними, а більше від внутрішньополітичної ситуації в кожній країні-гаранті. Одне не викликає сумнівів, що вони не зможуть замінити статті 5 Вашингтонського договору.

Це особливо турбує на фоні переходу війни з Росією у затяжну фазу, а також деяких змін у світі, спровокованих війною.

Те, про що експерти і політики попереджали починаючи з 2014 року, що війна Росії проти України у разі успіху Москви може стати лише початком серії конфліктів по всьому світу, почало реалізовуватися. І це при тому, що Росія дуже далека до перемоги. Причому Росії не обов’язково самій їх організовувати, хоча вони безперечно в її інтересах, оскільки, як мінімум, відвертають увагу від України. Приклад того, що свої нелегітимні інтереси можна досягнути силовим шляхом, дуже заразний в колі терористичних і автократичних режимів. Розвал засад міжнародного порядку, який Москва розпочала в 2014 році анексією Криму і посилила широкомасштабною війною проти України у 2022 році, не міг призвести ні до чого іншого, як до дестабілізації всієї міжнародної системи безпеки.

Поки що Заходу вдається стримувати географію Близькосхідного конфлікту, спровокованого терористичним нападом Хамасу на Ізраїль, притишувати емоції навколо Тайваню, відновлюючи контакти з Пекіном, і не допускати розгоряння Венесуельської проблеми. Але ситуація в цих потенційно проблемних точках за певних умов може вибухнути з новою силою. Що стосується найбільш проблемного на сьогодні конфлікту на Близькому Сході, незважаючи на загальне розуміння, що вирішення питання слід шукати в реалізації ідеї двох держав – Ізраїлю і Палестини, ніхто поки що не пропонує реальних шляхів до врегулювання. Арабські країни, наголошуючи на своїй політичній підтримці "народу Палестини", не висловлюють жодного ентузіазму в питанні взяття під свій контроль Сектору Газа після завершення наземної операції Ізраїлю зі знищення Хамасу.

Тісні зв’язки Росії з Іраном, Китаєм і Північною Кореєю, які Москва налагодила з метою пошуку озброєння для війни в Україні, призвели до створення так званої "осі зла" — угрупування країн, не обтяжених у своїй поведінці міжнародно-правовими обмеженнями і готовими просувати свої інтереси силовим способом.

Окрім цієї видимої частини "осі зла", у своїй діяльності вона опирається на так звані "нейтральні" держави, готові в обхід або навіть з використанням у своїх інтересах західних санкцій підтримати економічною співпрацею злочинний російський режим. До цієї групи відносяться, на жаль, багато країн так званого Глобального Півдня. Наприклад, незважаючи на потеплішано останнім часом відносин з США, не відмовляються від масованої купівлі російських енергоресурсів Індія і Китай. І таких прикладів знайдеться досить багато. До числа непублічних вигодонабувачів західних санкцій можна віднести і країни Центральної Азії, Туреччину.

Поки що відповіді на такий "прагматизм", а точніше безпринципність, не знайшов ніхто. Не увінчалася успіхом поки що й активна робота України з розбудови контактів і взаєморозуміння з Глобальним Півднем, незважаючи на низку конференцій щодо української "формули миру" на рівні зовнішньополітичних радників, на які активно запрошувалися країни з цієї групи. Не спрацювало й те, що одна з них відбулася у впливовій для Півдня Саудівській Аравії.

Результатом такого розподілу світу на ідейний і принциповий Захід і прагматичний Південь є неможливість голосування в ООН за рішення, необхідні для підтримки дієвості міжнародної системи безпеки та реформування цієї організації з метою забезпечення її відповідності новим світовим реаліям.

Росія все ще не в ізоляції

Незважаючи на санкції і на ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна, Росія, хоч і різко змінила географію своїх міжнародних економічних, військових і політичних контактів, не залишилася в повній ізоляції.

Її приймають в багатьох країнах Глобального Півдня, на Близькому Сході. Вона зберегла своє членство в ООН, у т.ч. право вето в Раді Безпеки, ОБСЄ, G20. Вона здатна зібрати зал, хай і не повністю на найвищому рівні, для саміту Росія-Африка. Деякі впливові країни Африки можуть дозволити собі при цьому її критикувати, однак від запрошень не відмовляються. Незважаючи на зменшення впливу Москви і переорієнтацію на Китай, приймають Росію і в Центральній Азії.

Західні санкції, хоча й завдали значного удару по доходах Москви, її міжнародну торгівлю не припинили. Це, на жаль, стосується і запчастин до військової техніки та товарів подвійного призначення, які тепер надходять в Росію складніше, через тіньові схеми, які Захід заблокувати повністю не може.

Результати 2023 року свідчать, що ворог залишається потенційно сильним і побороти його можна лише за умови цілеспрямованої і послідовної політики на підтримку тісної співпраці з Заходом, інтеграції в його ключові інституції — НАТО і ЄС — та налагодження взаєморозуміння з Глобальним Півднем.

Звіт підготували аналітики Київського безпекового форуму

    Реклама на dsnews.ua