Борис Джонсон

Александер Борис де Феффел-Джонсон народився 19 червня 1964 року в Нью-Йорку, США, у родині з дипломатичними та журналістськими коренями. Батько — Стенлі Джонсон, мати — художниця Шарлотта Фоссет.

У юності Борис Джонсон вирізнявся не лише ексцентричністю, а й вмінням перетворювати недоліки на бренд. Його навчання в Ітонському коледжі — кузні британської політичної еліти — стало першим етапом формування публічного образу. Саме там він здобув прізвисько "Горбунок школи" — іронічну згадку про його не надто класичну зовнішність, яку Джонсон згодом обернув на елемент власної харизми.

Пізніше він вступив до Оксфордського університету, де вивчав класичну літературу та мови. Паралельно очолив студентське видання, де його тексти — дотепні, провокативні, з елементами сатири — швидко здобули популярність. Джонсон демонстрував здатність поєднувати літературну ерудицію з політичним чуттям, що згодом стане його фірмовим стилем у журналістиці та політиці.

Входив до елітного Буллінгдон-клубу, що славився гучними вечірками. Його оточення включало майбутніх політичних лідерів, зокрема 75-го прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Камерона.

Кар’єра Бориса Джонсона у медіа почалася з гучного фальстарту. У 1987 році він влаштувався стажером до газети The Times, але вже за рік був звільнений — за вигадану цитату, приписану його хрещеному батькові, професору Коліну Лукасу. Цей інцидент став першим у низці епізодів, які сформували репутацію Джонсона як журналіста з прихильністю до сенсацій.

Після короткої паузи він продовжив роботу у Wolverhampton Express & Star, а згодом — у The Daily Telegraph, де з 1989 по 1999 рік працював брюссельським кореспондентом. Саме там він здобув популярність завдяки критичним матеріалам про Європейський Союз. Його статті часто звинувачували у перебільшеннях, водночас послідовна критика ЄС від Джонсона формувала євроскептичний дискурс у британській політиці.

У 1990-х роках Джонсон паралельно співпрацював із The Spectator, де спочатку був політичним оглядачем, а з 1999 по 2005 рік — головним редактором. Його стиль — іронічний, провокативний, з елементами гротеску — викликав неоднозначну реакцію: від захоплення до обурення. Згодом багато його публікацій стали мішенню для критики, а цитати — об’єктом пародій та політичних атак.

Окрім журналістики, Джонсон активно працював як письменник. Його публіцистичні книги — "Фактор Черчилля", "Омріяний Рим" (в Україні обидві книжки вийшли у видавництві "Віват"), "Позичте мені ваші вуха", "Колонка Джонсона" — поєднують історичну аналітику з особистими поглядами.

У своїй книзі The Churchill Factor: How One Man Made History (2014) Борис Джонсон не просто досліджував постать Вінстона Черчилля — він вибудовував власну політичну ідентичність на основі образу легендарного прем’єра. Видання стало не класичним історичним есе, а маніфестом лідерства, у якому Джонсон намагався осмислити, як рішучість, риторика та стратегічне мислення Черчилля можуть бути адаптовані до викликів XXI століття.

Книга стала спробою Джонсона легітимізувати власний стиль управління через паралелі з Черчиллем: від драматичних виступів до готовності діяти всупереч конвенціям. "Фактор Черчилля" перетворилася на політичний код, який Джонсон активно використовував у своїх промовах, кризових рішеннях та публічних образах. Він позиціонував себе як лідера, здатного мобілізувати націю у складні часи — так само, як це робив Черчилль у роки війни.

У 2004 році він опублікував сатиричний роман "Сімдесят дві діви", а після обрання мером Лондона — книгу "Нова британська революція", де виклав своє бачення урбаністичних реформ.

Окрім того, у 2006 році Джонсон виступив продюсером документального циклу "Мрія про Рим", у якому порівнював політичну спадщину Римської імперії з сучасною євроінтеграцією. За свою медійну діяльність був номінований на премію Британської телевізійної академії.

Першу спробу увійти до великої політики Борис Джонсон здійснив у 1997 році, балотуючись до парламенту від округу Клевід-Сауз. Кампанія завершилась поразкою, але стала стартовим майданчиком для його політичної кар’єри. Вже у 2001 році він здобув перемогу в окрузі Генлі-на-Темзі, ставши депутатом Палати громад. Згодом цей період, зокрема перебіг своєї передвиборчої кампанії, він описав з характерною іронією у книзі "Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні".

У Консервативній партії Джонсон швидко набрав обертів: у 2003 році його призначили віцепрезидентом, а у 2004 — міністром культури у тіньовому кабінеті. Проте вже за кілька місяців він втратив обидві посади — через скандал, пов’язаний із позашлюбними стосунками з колегою з журналу The Spectator. Хоча Джонсон заперечував звинувачення, партійне керівництво визнало, що публічна брехня шкодить репутації консерваторів.

З поверненням Девіда Камерона на чолі партії Джонсон отримав новий шанс — у 2005 році його призначили тіньовим міністром освіти. Але справжній прорив стався у 2008 році, коли Джонсон оголосив про участь у виборах мера Лондона. Його кампанія була стратегічно зорієнтована на передмістя — регіони з високою підтримкою консерваторів. Перемога над чинним мером Кеном Лівінгстоном 1 травня 2008 року стала символом зміни політичного клімату столиці.

На парламентських виборах 2015 року Джонсон був обраний членом парламенту та водночас продовжував виконувати обов'язки мера Лондона до травня 2016 року.

Протягом 2008–2016 років Борис Джонсон був міським головою Лондона.

На посаді просував транспортні реформи, урбаністичні проєкти та іміджеву політику, але його каденція також супроводжувалась критикою за витрати, популізм і обмежену соціальну ефективність.

Основні здобутки:

• Запуск програми "Boris Bikes" — системи прокату велосипедів, яка стала символом урбаністичної модернізації Лондона. Вона сприяла популяризації екологічного транспорту та активного способу життя.
• Підготовка до Олімпіади-2012 — Джонсон координував інфраструктурні проєкти, пов’язані з Іграми, зокрема транспортні розв’язки, безпекові заходи та культурні ініціативи. Лондон отримав позитивні оцінки за організацію події.
• Інвестиції в соціальне житло — хоча масштаби були обмежені, мерія реалізувала кілька програм будівництва доступного житла, особливо у східних районах міста.
• Розвиток громадського транспорту — модернізація автобусного парку, запуск нових маршрутів, підтримка проєкту Crossrail (Elizabeth Line), який завершили вже після його каденції.
• Іміджева активність — Джонсон активно просував Лондон як глобальний бренд, з’являвся на міжнародних форумах, телешоу, підтримував культурні ініціативи.

Недоліки:

• Критика за витрати — проєкти на кшталт "Boris Bus" (новий дизайн лондонського автобуса) та "Garden Bridge" (пішохідний міст, який так і не був побудований) викликали обурення через мільйонні витрати без реального результату.
• Обмежена соціальна політика — попри заяви про підтримку доступного житла, рівень будівництва залишався нижчим за потреби, а нерівність у місті зростала.
• Популізм і медійність — Джонсона часто критикували за те, що він більше зосереджувався на публічному іміджі, ніж на системному управлінні. Його участь у ток-шоу та гучні заяви іноді затьмарювали реальні політичні дії.
• Відсутність стратегії щодо забруднення повітря — хоча були запроваджені окремі екологічні ініціативи, загальна політика щодо якості повітря залишалась фрагментарною.

Загалом каденція Джонсона як мера Лондона була яскравою, але суперечливою.

Він залишив по собі образ харизматичного лідера, який просував урбаністичні інновації, проте не завжди забезпечував їхню соціальну сталість. Його стиль — поєднання шоу, політики та особистого бренду — став передвісником його прем’єрської кар’єри.

У липні 2016 року нова прем'єрка Британії Тереза Мей призначила Бориса Джонсона очільником Міністерства закордонних справ.

У 2018 році Джонсон залишив посаду міністра закордонних справ, а вже у липні 2019-го очолив Консервативну партію та став прем’єр-міністром Великої Британії.

Його уряд увійшов в історію як той, що реалізував Brexit — остаточний вихід країни з ЄС. В цілому каденція уряду Бориса Джонсона (2019-2022 роки) поєднала стратегічні прориви з управлінськими кризами.

Політичні погляди

Політичні погляди Джонсона — це мікс класичного британського консерватизму, євроскептицизму, патріотичної риторики та гнучкого популізму.

Він прагне поєднувати історичну спадщину з сучасними викликами, зберігаючи імідж харизматичного лідера із гнучкою риторикою, орієнтованою на широку аудиторію.

Ідеологічна основа:

• Консерватизм. Джонсон є представником Консервативної партії Великої Британії. Його політика базується на принципах ринкової економіки, обмеження державного втручання, підтримки приватного підприємництва та традиційних інституцій.
• Євроскептицизм. Один із найвідоміших британських політиків, що виступав за вихід Великої Британії з ЄС. У кампанії за Brexit він наголошував на суверенітеті, контролі над міграцією та незалежності від брюссельської бюрократії.
• Національний патріотизм. Джонсон активно апелює до британської історії, зокрема до постаті Черчилля, просуває ідею "глобальної Британії" — країни, що діє самостійно на світовій арені.

Соціальні та економічні позиції:

• Економічна політика. Підтримує зниження податків, дерегуляцію та інвестиції в інфраструктуру. Водночас, під час пандемії COVID-19 уряд Джонсона запровадив масштабні програми державної підтримки, що свідчить про гнучкий підхід.
• Міграція. Виступає за контрольовану імміграцію, особливо після Brexit. Підтримував жорсткіші правила в’їзду та депортації нелегальних мігрантів.
• Охорона здоров’я. Публічно підтримував фінансування NHS (Національної служби охорони здоров’я), хоча його уряд критикували за нестачу ресурсів та кадрові проблеми.

Зовнішня політика:

• Підтримка України. Джонсон зайняв чітку антиросійську позицію після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році. Він лобіював військову допомогу Україні, санкції проти Росії та дипломатичну ізоляцію Кремля.
• Атлантизм. Виступає за тісне партнерство зі США та НАТО, зокрема у сфері безпеки та оборони.
• Критика Китаю. У своїх виступах Джонсон неодноразово висловлював занепокоєння щодо порушень прав людини в КНР та загроз для глобальної безпеки.

Стиль і риторика:

• Популізм з елементами гумору. Джонсон часто використовує іронію, метафори та історичні алюзії. Його промови орієнтовані на широку аудиторію, з акцентом на простоту, емоційність і національну гордість.
• Гнучкість. Хоча Джонсон позиціонує себе як ідеологічного консерватора, його політичні рішення часто мають прагматичний характер, що дозволяє адаптуватися до кризових ситуацій.

Основні здобутки Бориса Джонсона на посаді прем'єра:

• Brexit реалізовано: Джонсон завершив процес виходу Великої Британії з ЄС, підписавши Угоду про вихід та забезпечивши формальний розрив 31 січня 2020 року. Це стало виконанням ключової обіцянки його кампанії.
• Перемога на виборах 2019 року: Консерватори під його керівництвом здобули 43,6% голосів — найкращий результат за останні 40 років. Це дало змогу сформувати стабільний уряд і просувати власну програму.
• Підтримка України: Джонсон став одним із найактивніших міжнародних союзників України після вторгнення РФ у 2022 році. Він лобіював постачання озброєння, санкції проти Росії та неодноразово відвідував Київ, здобувши широку підтримку серед українців.
• COVID-19 та вакцинація: Уряд Джонсона забезпечив швидкий запуск програми вакцинації, що дозволило Британії однією з перших у Європі вийти з локдаунів у 2021 році.

Недоліки та кризи уряду Джонсона:

• "Partygate" скандал — під час пандемії на Даунінґ-стріт проводилися вечірки, попри діючі карантинні обмеження. Це викликало суспільне обурення, внутрішньопартійний тиск і стало одним із факторів його відставки.
• Кадрова нестабільність — уряд Джонсона зіткнувся з численними відставками міністрів, зокрема у 2022 році, коли понад 50 членів уряду залишили посади, протестуючи проти стилю керівництва та етичних порушень.
• Фінансування партії — у 2019 році ЗМІ повідомили про пожертви на користь Консервативної партії від осіб, пов’язаних із російським режимом. Хоча юридичних порушень встановлено не було, це підірвало довіру до прозорості фінансування.
• Економічна турбулентність — після Brexit країна зіткнулася з проблемами у ланцюгах постачання, зростанням інфляції та нестачею робочої сили, що викликало критику щодо економічної стратегії уряду.

Джонсон залишив слід як політик, що реалізував історичний розрив з ЄС і став символом підтримки України. Водночас його прем’єрство супроводжувалося етичними скандалами, управлінськими кризами та внутрішньопартійними конфліктами.

Під час свого прем’єрства Борис Джонсон став одним із найактивніших міжнародних союзників України, надаючи військову, політичну та гуманітарну підтримку з перших днів повномасштабного вторгнення РФ.

Політична підтримка:

• Перший серед лідерів G7, хто прибув до Києва після початку війни — у квітні 2022 року Джонсон особисто зустрівся з Володимиром Зеленським, демонструючи солідарність і підтримку. Загалом за час свого прем'єрства Джонсон відвідував Україну тричі під час повномасштабного вторгнення РФ, зокрема й 17 червня 2022 року та 24 серпня 2022 року.
• Публічне засудження агресії РФ — Джонсон неодноразово називав дії Кремля варварськими, закликав до ізоляції Росії на міжнародній арені та підтримував розслідування воєнних злочинів.
• Лобіювання санкцій — уряд Джонсона запровадив санкції проти російських банків, олігархів, компаній і державних структур, зокрема "Газпрому" та "Сбербанку".

Військова допомога:

• Передача озброєння. Велика Британія під керівництвом Джонсона надала Україні: протитанкові ракети NLAW — тисячі одиниць, які стали критично важливими у перші тижні оборони Києва, зенітні комплекси Starstreak та зенітні ракети для захисту від авіаударів, артилерійські системи, дрони, бронетехніку та боєприпаси.
• Підготовка українських військових — британські інструктори проводили навчання для ЗСУ, зокрема у Великій Британії, в рамках програми Operation Interflex.

Гуманітарна та економічна підтримка:

• Фінансова допомога — уряд Джонсона виділив сотні мільйонів фунтів стерлінгів на гуманітарні потреби, медичну допомогу, відновлення інфраструктури та підтримку українських біженців.
• Програма прийому українців — Велика Британія запровадила схему "Homes for Ukraine", яка дозволила тисячам українців знайти прихисток у британських родинах.

Символічна та моральна підтримка:

• Джонсон став символом міжнародної солідарності з Україною — його ім’я з’являлося на муралах, футболках, у піснях і мемах, в українських соцмережах його з любов’ю та вдячністю називали "Борисом Джонсонюком", а президент Володимир Зеленський заявляв, що нашій державі "пощастило мати такого друга".

На посаді прем'єра Борис Джонсон рішуче підтримував Україну, перетворивши британську допомогу на один із ключових факторів міжнародної підтримки у найважчі місяці війни.

Політична кар’єра Джонсона супроводжувалась численними скандалами, зокрема звинуваченнями у популізмі та суперечливих висловлюваннях, які ЗМІ називали расистськими або сексистськими, непрозорості фінансування ремонту прем’єрської резиденції, внутрішньопартійною критикою за стиль управління та нехтування деталями.

Однак справжнє суспільне обурення викликав скандал, який отримав у пресі назву "Partygate" і став одним із ключових чинників падіння уряду Бориса Джонсона. Він стосувався вечірок, що проводилися на Даунінґ-стріт під час жорстких карантинних обмежень у Великій Британії.

Хронологія подій:

• червень 2020 – травень 2021: у період, коли британцям було заборонено збиратися в приміщеннях, на території урядової резиденції прем’єр-міністра проходили неформальні зустрічі, святкування та вечірки;
• грудень 2021: ЗМІ оприлюднили перші докази — фото, відео та свідчення — про порушення карантину на Даунінґ-стріт;
• березень 2022: столична поліція Лондона розпочала офіційне розслідування. Було оштрафовано понад 80 осіб, включно з Джонсоном, його дружиною Керрі та тодішнім міністром фінансів Ріші Сунаком.

Політичні наслідки:

• Порушення закону: Джонсон став першим чинним прем’єр-міністром Великої Британії, якого офіційно оштрафували за порушення закону.
• Обман парламенту: у грудні 2021 року Джонсон заявив у Палаті громад, що всі правила були дотримані. Комітет з привілеїв парламенту згодом встановив, що він міг свідомо вводити депутатів в оману.
• Внутрішньопартійний бунт: скандал спричинив масове невдоволення серед консерваторів. У липні 2022 року понад 50 членів уряду подали у відставку, що змусило Бориса Джонсона також оголосити про свою відставку з посади прем’єра.

Сам Джонсон до останнього заперечував, що вечірки порушували правила, і стверджував, що його дії були "в межах дозволеного". Його адвокати називали звинувачення "політично мотивованими" та "неприйнятними".

"Partygate" став символом розриву між владою та суспільством у період пандемії, а також маркером моральної кризи британської влади. У той час як громадяни дотримувалися суворих обмежень, урядові чиновники порушували власні правила — і це підірвало довіру до інституцій.

У День Незалежності, 24 серпня 2022 року, президент Володимир Зеленський вручив Борису Джонсону Орден Свободи за безкомпромісну підтримку з перших днів повномасштабної російської агресії та стійке відстоювання інтересів України на міжнародній арені.

Цього ж дня на Алеї сміливості у Києві встановили табличку з ім'ям Бориса Джонсона.

Також Джонсон був удостоєний звання почесного громадянина Одеси (1 липня 2022 року) та Києва (18 січня 2023 року).

Джонсон має почесний ступінь доктора права (LLD) Лондонського університету Брюнеля, є почесним членом Королівського інституту британських архітекторів (Hon FRIBA) та почесним доктором Львівського національного університету імені Івана Франка.

Борис Джонсон — політик з генеалогією, яка охоплює кілька континентів і культур. Його родинне дерево — це не лише британська аристократія, а й турецька інтелігенція, єврейська спадщина та німецьке баронство.

• Його прадід по материнській лінії — Алі Кемаль, колишній міністр внутрішніх справ Османської імперії, відомий як ліберальний інтелектуал і критик авторитаризму. У шлюбі з англійкою Вініфред Брун, яка трагічно померла від пологової гарячки у 1909 році, народився син Осман Вілфред Кемаль — дід Джонсона. Алі Кемаль був убитий у 1922 році під час політичних чисток, що зробило його постать символом незручної правди в турецькій історії.
• Його бабуся по батьківській лінії — Ірен Вільямс, донька єврейського професора з Литви, що емігрував до США. Таким чином, Джонсон має єврейське коріння, яке він неодноразово згадував у контексті мультикультурності Британії.
• Прізвище "де Феффел" походить від німецької гілки родини — баронів де Феффел, що мали зв’язки з баварським двором. Це додає до родинного портрету елемент континентальної аристократії.
• Його батько, Стенлі Джонсон — письменник, еколог і колишній депутат Європарламенту, також має французьке та швейцарське походження.
• Мати Шарлотта Фоссет — художниця з інтелектуальної родини, що походить від американських академіків.

Це поєднання турецької політичної спадщини, європейської аристократії та британського інтелектуального середовища сформувало унікальний культурний бекграунд Джонсона. Його походження часто стає темою для дискусій — як приклад глобалізованої ідентичності у британській політиці.

Борис Джонсон був тричі одружений. Має щонайменше дев'ятеро дітей, включно з позашлюбною донькою з артконсультанткою Гелен Макінтайр.

Його перший шлюб відбувся у 1987 році з Аллегрою Мостін-Овен — донькою видатного історика мистецтва. Союз виявився нетривалим: у 1993 році подружжя офіційно розлучилося.

Того ж року Джонсон одружився вдруге — з Мариною Вілер, юристкою та журналісткою, з якою його пов’язували давні родинні зв’язки. Обоє навчалися в Європейській школі в Брюсселі, і їхні сім’ї підтримували дружні стосунки ще до шлюбу. У цьому подружжі народилося четверо дітей. Шлюб тривав понад два десятиліття, але завершився розлученням у період його прем’єрства.

У травні 2021 року Джонсон узяв третій шлюб — із Керрі Саймондс, колишньою прессекретаркою Консервативної партії. Їхні стосунки стали публічними ще до офіційного одруження: у квітні 2020 року народився їхній перший син Вілфред, у грудні 2021 — донька Ромі, 5 липня 2023 року — ще один син Френк, а 21 травня 2025 року — наймолодша донька Поппі Еліза Жозефіна.

Сім’я Джонсона стала першою в історії Великої Британії, яка мешкала на Даунінґ-стріт із немовлям під час каденції прем’єра. Між найстаршою донькою Ларою та новонародженою Поппі — понад 30 років різниці у віці.

Хобі Бориса Джонсона відображають поєднання інтелектуального бекграунду, ексцентричності та активного способу життя. Він захоплюється літературою, живописом і велоспортом. Володіє кількома мовами, включно з латиною та давньогрецькою.