Емманюель Макрон

Емманюель Жан-Мішель Фредерік Макрон народився 21 грудня 1977 року в Ам’єні, Франція. Батько — професор неврології, мати — лікарка.

Навчався у престижному ліцеї Генріха IV у Парижі, потім вступив до Паризького університету Нантер, де вивчав філософію. Під час навчання працював з філософом Полем Рікером, захоплювався ніцшеанством. Свою магістерську роботу написав про Макіавеллі, а дипломну роботу — про Гегеля. 

Після цього навчався в Інституті політичних досліджень, а також у 2004 році закінчив з відзнакою Національну школу адміністрації (ENA) — елітного навчального закладу, який готує керівників вищого державного рівня.

Макрон розпочав кар'єру як фінансовий інспектор у Міністерстві економіки, де пропрацював з 2004 по 2008 рік. З 2007 року обіймав посаду заступника доповідача Комісії з поліпшення французького зростання на чолі з Жаком Атталі. Згодом став інвестиційним банкіром у Rothschild & Cie Banque, де здобув прізвисько "Моцарт фінансів" після угоди Nestlé-Pfizer.

У 2012–2014 роках був заступником генерального секретаря президента Франції Франсуа Олланда, а у 2014-му очолив Міністерство економіки, промисловості та цифрових справ в уряді Мануеля Вальса.

Одним із ключових етапів його політичної кар’єри стало ухвалення закону "Про економічне зростання, активність та рівність можливостей", який у Франції отримав неофіційну назву "закон Макрона". Прийнятий 6 серпня 2015 року, цей документ став символом прагнення до модернізації французької економіки. Закон передбачав низку ліберальних реформ — від дозволу на роботу магазинів у неділю до відкриття автобусних перевезень для приватної конкуренції. Ініціатива викликала гострі дебати, але закріпила за Макроном репутацію реформатора, готового ламати усталені правила гри.

У квітні 2016 року заснував прогресивний центристський рух "En Marche!" ("Вперед, республіко!"), який позиціонував себе як альтернативу традиційним партіям і просував низку ідей, що поєднували ліберальну економіку з соціальним прогресом.

Ключовими засадами руху стали:

1. Політичне оновлення:

• відмова від класичного поділу на лівих і правих — Макрон називав рух "прогресивним", що стоїть "ні ліворуч, ні праворуч";
• залучення нових облич до політики — на парламентських виборах 2017 року половина кандидатів були людьми без політичного досвіду.

2. Економічний лібералізм:

• підтримка підприємництва, інновацій та стартапів;
• спрощення трудового законодавства;
• зменшення податкового навантаження на бізнес;
• лібералізація ринку праці та окремих секторів економіки (транспорт, торгівля).

3. Європейська інтеграція:

• активна підтримка Європейського Союзу;
• ідеї спільного бюджету єврозони, європейської оборонної політики та реформування Шенгенської зони.

4. Соціальна мобільність:

• рівність можливостей незалежно від походження;
• інвестиції в освіту, цифрову грамотність та професійну підготовку.

5. Екологія та сталий розвиток:

• перехід до зеленої енергетики;
• підтримка екологічних ініціатив на рівні ЄС та всередині Франції.

Ці ідеї визначили основу президентської кампанії Макрона у 2017 році та курс його першого терміну, увійшовши до опублікованої ним книги-програми "Революція", що відразу стала бестселером.

У травні 2017 року Емманюель Макрон здобув переконливу перемогу на президентських виборах, залишивши позаду Марін Ле Пен — очільницю ультраправого "Національного фронту".

У першому турі Макрон здобув 23,86% голосів, що дозволило йому вийти до фінального другого туру. Його кандидатуру підтримали представники традиційних політичних сил, зокрема Франсуа Фійон від "Республіканців" та соціаліст Бенуа Амон, що суттєво зміцнило позиції Макрона перед другим туром. У вирішальному голосуванні він набрав у два рази більше голосів — 66,10% проти 33,90% у Ле Пен. 

Його тріумф став політичним проривом: у віці 39 років він увійшов в історію як наймолодший глава Французької Республіки, зруйнувавши усталені партійні структури та відкривши нову сторінку в політичному житті країни.

Погляди

Емманюель Макрон послідовно виступає за зміцнення Європейського Союзу та захист принципів вільної торгівлі, вбачаючи в цьому основу стабільності та економічного розвитку. У зовнішній політиці він дотримується федералістського підходу — підтримує глибшу інтеграцію країн-членів, спільну оборонну та фінансову політику.

У сфері безпеки Макрон наполягає на посиленні фінансування армії, поліції та розвідки, вважаючи боротьбу з тероризмом одним із пріоритетів державної політики. Він підтримує суворий контроль за публічними релігійними практиками, особливо в контексті секуляризму, хоча визнає, що чинне законодавство іноді надмірно обмежує права віруючих. Раніше ідентифікував себе як католик традиційного спрямування, хоча нині позиціонує себе радше як світський гуманіст.

У питаннях міграції Макрон дотримується ліберальної позиції: він підтримує політику відкритих дверей для біженців та іммігрантів, наголошуючи на здатності Франції інтегрувати новоприбулих. Президент переконаний, що імміграція може стати джерелом економічного зростання та соціального оновлення, якщо її супроводжуватимуть ефективні механізми адаптації та контролю.

Основні здобутки Макрона на посаді:

1. Економічні реформи:

• зниження податків для бізнесу — корпоративний податок поступово знижено з 33% до 25%;
• реформа трудового законодавства — спрощено процедури найму та звільнення, посилено роль колективних договорів;
• зростання інвестицій — Франція стала привабливішою для іноземного капіталу, особливо в технологічному секторі.

2. Освіта та молодь:

• зменшення кількості учнів у класах у початковій школі в неблагонадійних районах;
• реформа професійної освіти — створення нових програм для молоді та безробітних.

3. Європейська політика:

• активна участь у реформуванні ЄС, просування ідеї спільного бюджету єврозони;
• зміцнення франко-німецького тандему в європейській політиці.

4. Антикризове управління:

• під час пандемії COVID-19 уряд запровадив масштабні програми підтримки бізнесу та працівників, включно з компенсаціями та субсидіями.

Головні недоліки та кризи:

1. Протести "жовтих жилетів" (2018-2019):

• масові демонстрації проти підвищення акцизів на пальне та загальної соціальної політики;
• звинувачення у відриві від народу та "президентстві для багатих".

2. Пенсійна реформа:

• спроба уніфікувати пенсійну систему викликала спротив профспілок і громадськості;
• реформа була тимчасово заморожена через пандемію.

3. Втрата парламентської більшості:

• у другій половині терміну Макрон зіткнувся з труднощами у просуванні законів через ослаблення підтримки в Національній асамблеї.

4. Дипломатичні суперечності:

• спроби вести діалог з російським диктатором Володимиром Путіним після 2014 року та навіть після 2022-го викликали критику в Україні та серед союзників;
• висловлювання про "неприниження Росії" стали предметом гострих дискусій.

У першому турі президентських виборів 2022 року Макрон знову очолив перегони, заручившись підтримкою 28% виборців.

У фінальному турі, який пройшов 25 квітня 2022 року, Емманюель Макрон вдруге здобув перемогу над лідеркою ультраправих Марін Ле Пен, хоча і з меншим відривом, ніж під час першої виборчої кампанії. Чинний президент отримав 58,55% голосів, тоді як його суперниця — 41,45%. Це стало першим випадком за два десятиліття, коли глава Французької Республіки зумів переобратися на другий термін.

Ключові здобутки:

1. Економіка та зайнятість:

• низьке безробіття — рівень безробіття знизився до 7,8%, що стало найнижчим показником з 2008 року;
• інфляційна підтримка — запроваджено обмеження на ціни на енергоносії, індексацію пенсій та податкові пільги для самозайнятих;
• інвестиційна привабливість — Франція зберегла статус лідера серед країн Європи за обсягом прямих іноземних інвестицій.

2. Безпека:

• найнято 10 тисяч нових поліцейських;
• посилено контроль за домашнім навчанням, онлайн-ненавистю та фінансуванням релігійних організацій — частина програми дерерадикалізації суспільства.

3. Політична етика:

• депутатам заборонено наймати родичів і витрачати державні кошти без звітності;
• до парламенту обрано рекордну кількість жінок.

4. Екологія:

• Макрон пообіцяв спрямувати зусилля для подвоєння темпів скорочення викидів парникових газів — на 40% до 2030 року.

Недоліки та провали:

1. Пенсійна реформа:

• підвищення пенсійного віку до 64 років було проведено без голосування в парламенті — через спеціальну статтю Конституції, що спричинило тримісячні страйки, масові протести та падіння рейтингу президента до історичного мінімуму (лише 25% підтримки).

2. Втрата парламентської більшості:

• у червні 2022 року партія Макрона втратила абсолютну більшість у Національній асамблеї, що ускладнило просування законів.

3. Зовнішня політика:

• візит до Китаю та заяви про "незалежність Європи від США" викликали критику, особливо з боку країн Балтії та Польщі;
• Макрона звинуватили у спробах дистанціюватися від Вашингтона в момент, коли США є головним постачальником військової допомоги Україні.

4. Відчуження електорату:

• багато виборців голосували за Макрона не з ентузіазму, а щоб не допустити перемоги Марін Ле Пен;
• його стиль управління часто називають "елітарним", "технократичним" і занадто "відстороненим" від простих французів.

Якщо перший термін французького лідера став періодом реформаторського оптимізму, модернізації й соціальних потрясінь, то другий — епохою політичної турбулентності, жорстких рішень і геополітичних викликів, а сам Макрон еволюціонував від "президента стартапу" до лідера, змушеного балансувати між реформами, протестами та міжнародною нестабільністю.

З початку повномасштабного вторгнення Росії Макрон підтримав Україну, хоча його дипломатичні спроби вести діалог з Путіним викликали суперечливу реакцію. У червні 2022 року відвідав Київ разом з лідерами Німеччини та Італії. Макрон підтримує європейську перспективу України, а також надає фінансову, гуманітарну та військову допомогу.

Візит Макрона до Києва

Візит Емманюеля Макрона 16 червня 2022 року до Києва — разом із канцлером Німеччини Олафом Шольцом, прем’єр-міністром Італії Маріо Драґі та президентом Румунії Клаусом Йоганнісом — став знаковим моментом у дипломатичній підтримці України на тлі повномасштабної війни.

Європейська делегація прибула до Києва потягом із польського Жешува. Лідери відвідали зруйноване місто Ірпінь, яке постраждало від російських атак. Макрон назвав побачене "тавром варварства", а Шольц — "символом жорстокості та безглуздого насильства".

Окрім того, в Маріїнському палаці у Києві відбулася зустріч із президентом Володимиром Зеленським, під час яких сторони обговорили ситуацію на фронті, військову та гуманітарну допомогу, зернову блокаду й перспективи вступу України до ЄС.

Європейські лідери підтримали надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу, а також наголосили на важливості самостійно визначати офіційним Києвом прийнятні умови для майбутніх переговорів щодо завершення війни.

Візит був сприйнятий як дипломатичний прорив, що засвідчив єдність ключових країн ЄС у підтримці України. Він також став відповіддю на критику щодо надто обережної позиції Франції та Німеччини у перші місяці війни.

Діалог з Кремлем після 2022 року

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Макрон активно продовжував телефонні розмови з господарем Кремля Володимиром Путіним, пояснюючи це необхідністю "не закривати канали комунікації" навіть у часи війни. Така "телефонна дипломатія" викликала критику серед низки українських високопосадовців і європейських чиновників.

У червні 2022 року президент Франції закликав "не принижувати Росію", щоб зберегти можливість дипломатичного врегулювання. Ця фраза викликала обурення в Україні, Польщі, Балтійських країнах та серед частини французького суспільства.

У 2023 році позиція Макрона стала жорсткішою: Франція активізувала військову допомогу Україні, включно з бронетехнікою та навчанням військових. Проте тінь попередніх заяв залишилася — критики звинувачували його в надмірному прагненні до "реалізму", що межує з поступливістю. 

Французька допомога Україні протягом 2022–2025 років

Франція надала економічної та військової допомоги Україні на суму близько 6 млрд євро, зокрема:

• у 2022 році Франція надала військову допомогу на суму близько 1,7 млрд євро;
• у 2023-му допомога склала приблизно 2,1 млрд євро;
• у 2024 році у зв'язку з бюджетним дефіцитом Франція надала близько 2,2 млрд євро допомоги, хоча спочатку анонсувала 3 млрд євро;
• у березні 2025-го було оголошено про додатковий пакет військової допомоги вартістю 2 мільярди євро, до якого увійшли засоби протиповітряної оборони, ракети, бронемашини та боєприпаси. 

Серед основних видів озброєння, які офіційний Париж передав Києву: протитанкові ракети, засоби ППО Crotale NG, система SAMP/T, ракети для винищувачів Mirage, ракети наземного захисту Mistral, ракети SCALP, бойові літаки, бронемашини VAB AMX-10 RX, самохідні гаубиці Caesar, легкі танки AMX-10 RC, боєприпаси, зокрема дистанційно керовані снаряди, 155-мм артилерійські снаряди, авіаційні бомби AASM, а також дрони, снайперські гвинтівки, кулемети, гранатомети.

Окрім того, Макрон схвалив обмін розвідданими, а також наказав організувати навчання військовослужбовців ЗСУ — понад 10 000 українських захисників пройшли підготовку у Франції та Польщі.

У 2022 році Франція погодила зупинення виплат за українським держборгом, що дозволило спрямувати кошти на соціальні потреби та відновлення.

Париж активно підтримує Ukraine Facility — програму ЄС на €50 млрд для довгострокової стабілізації економіки України за рахунок прибутків від розміщених в європейських банках російських активів.

У квітні 2025 року Франція підписала сім угод на 51 мільйон євро для розвитку медичної сфери в Україні, зокрема для оснащення лікарень та створення реабілітаційних центрів. 

У липні 2025 року Франція та Україна оголосили про створення Фонду підтримки критичної інфраструктури на €200 млн, який запрацює у 2026 році.

Французькі компанії подали понад 70 проєктів на €750 млн, з яких частина вже реалізується. Нові угоди передбачають інтеграцію українських компаній до європейських виробничих ланцюгів, зокрема в обороні, аерокосмосі, цифровій сфері та видобутку критичних мінералів.

Макрону закидають надмірну близькість до бізнес-еліт, жорсткий стиль управління та недостатню соціальну чутливість.

Протести "Жовтих жилетів" (фр. mouvement des Gilets jaunes) стали одним із наймасштабніших і найтриваліших соціальних рухів у сучасній історії Франції. Вони охопили країну з листопада 2018 року і тривали протягом 2019-го, залишивши глибокий слід у політичному ландшафті.

Причини виникнення:

• формальний привід — підвищення акцизів на пальне, що особливо болісно вдарило по мешканцях сільських регіонів та передмість, які залежать від автомобілів;
• глибинні причини — зростаюча соціальна нерівність, падіння купівельної спроможності середнього класу, відчуття відчуження від політичної еліти та централізованої влади.

Рух "Жовтих жилетів" характеризувався спонтанністю — він не мав централізованого лідера та організовувався через соцмережі. Символом протесту стали жовті світловідбивні жилети, що є обов’язковими для водіїв у Франції.

Учасники руху проводили демонстрації у центрі міст, блокували дороги, автозаправки й торгівельні центри. Подекуди відбувалися сутички з поліцією, правоохоронці застосовували спецзасоби, зокрема водомети й сльозогінний газ, проводили арешти.

Загалом постраждало понад 2000 демонстрантів і понад 1300 правоохоронців.

Вимоги протестувальників:

• відмова від підвищення акцизів;
• зниження податків;
• підвищення мінімальної зарплати;
• більше соціальної справедливості;
• пряма демократія — зокрема, запровадження механізму референдумів за народною ініціативою.

Хронологія подій:

• 17 листопада 2018 року — перша масова акція, понад 287 тисяч учасників по всій країні;
• 24 листопада — друга хвиля протестів, епіцентр — центральна частина Парижа; вперше застосовано водомети та бронетехніку;
• грудень 2018 року — протести набувають політичного забарвлення, з вимогами відставки президента Макрона; у Парижі протестувальники намагалися прорватися до Єлисейського палацу;
• 10 грудня — Макрон оголошує надзвичайний економічний і соціальний стан, обіцяє підвищення мінімальної зарплати та податкові пільги;
• 2019 рік — протести тривають щотижня, хоча поступово втрачають масовість, наприклад, 2 березня 2019 року на вулиці вийшло близько 39 тисяч осіб, з них 4 тисячі — в Парижі.

Рух "Жовтих жилетів" став символом глибокої кризи представницької демократії та соціального розшарування у Франції.

Макрон був змушений піти на поступки, пообіцявши скасування підвищення акцизів і анонсувавши збільшення мінімальної зарплати й податкових пільг. Рейтинг президента суттєво впав — близько 25% підтримки. 

Макрон — гей?

Тема чуток про сексуальну орієнтацію Емманюеля Макрона періодично з’являлася в медіа та соцмережах, особливо під час його першої президентської кампанії у 2017 році.

Так, у лютому 2017 року, коли Макрон ще був кандидатом у президенти, в інтернеті почали ширитися чутки про його нібито гомосексуальність та стосунки з головою Radio France Маттьє Галле. Ці припущення активно поширювалися в анонімних блогах, соцмережах і навіть у деяких російських ЗМІ, що намагалися дискредитувати Макрона як "кандидата глобалістів".

Сам Макрон публічно відреагував на ці закиди, назвавши їх "абсурдними" і "фейковими кампаніями", спрямованими на те, щоб відвернути увагу від реальних політичних питань. Він також неодноразово наголошував, що такі спекуляції є частиною дезінформаційної війни, яка супроводжує сучасні вибори.

У Франції, де рівень толерантності до ЛГБТ досить високий, ці чутки не мали суттєвого впливу на електоральну підтримку Макрона. Більшість виборців сприйняли їх як спробу маніпуляції та кампанію з дезінформації, а не як серйозний політичний аргумент.

Бріжит Макрон — "трансгендерна жінка": кампанія дезінформації та реакція першої леді Франції

Якщо закиди щодо нетрадиційної сексуальної орієнтації Макрона активно ширилися соцмережами під час його першої виборчої кампанії, то напередодні президентських виборів 2022 року в соцмережах з'явилася конспірологічна теорія про Бріжит Макрон. Анонімні акаунти стверджували, що дружина Емманюеля Макрона — трансгендерна жінка, яка раніше була чоловіком на ім’я Жан-Мішель Троньє.

Згодом вигадку підхопили деякі ультраправі блогери, зокрема журналістка Наталі Грузе, яка стверджувала, що провела "розслідування" на цю тему, а також американська блогерка Кендіс Овенс. Фейк базувався на маніпулятивному використанні фотографій, вигаданих документів і псевдонаукових тверджень.

Перша леді Франції подала позов до суду за наклеп і поширення фальшивої інформації. Її адвокати заявили, що ці чутки є "абсолютно безпідставними" і мають на меті дискредитацію не лише Бріжит, а й самого президента. 

Окрім того, подружжя Макрон у рамках позову планують представити суду США фотографічні та наукові докази, щоб довести, що Бріжит є жінкою й завжди нею була.

У французькому суспільстві ця історія здебільшого сприймалася як абсурдна та образлива. Більшість ЗМІ та громадських діячів засудили поширення фейку, наголошуючи на необхідності захисту приватного життя й гідності публічних осіб.

З 14 травня 2017 року Емманюель Макрон є кавалером Великого хреста ордену почесного легіону — найвищої нагороди Франції.

З 2017 року — гросмейстер та кавалер Великого хреста Національного ордену "За заслуги".

У 2018 році потрапив до списку журналу Time як один зі ста найвпливовіших людей світу.

Лауреат французького конкурсу "Concours général" з філософії.

Його політичний стиль часто порівнюють із "технократичним романтизмом" — поєднанням раціональності та ідеалізму.

Дружина — Бріжит Макрон, старша за нього на 24 роки і 8 місяців.

Їхня історія почалася у 1993 році в Ам’єні, коли юний Емманюель Макрон, учень старших класів, вперше зустрів Бріжит Троньє — харизматичну вчительку літератури, заміжню жінку з витонченим смаком і пристрастю до театру. Її енергія та інтелект миттєво зачарували хлопця, і він без вагань записався до шкільного драматичного гуртка, яким вона керувала.

Макрон намагався вразити її не юнацькою зухвалістю, а глибиною — цитував Флобера, якого вона обожнювала, і демонстрував блискучу ерудицію. Їхнє творче партнерство зміцнилося під час роботи над постановкою "Мистецтво комедії" Едуардо де Філіппо. Саме на прем’єрі цієї вистави, серед театрального світла і реплік, що звучали зі сцени, Емманюель вперше поцілував Бріжит.

Через два роки, попри різницю у віці та соціальні бар’єри, він пообіцяв, що одружиться з нею. І дотримав слова. Пара взяла шлюб у 2007 році.

Макрон описував їхню любов як "кохання часто таємне, часто приховане, незрозуміле для багатьох до того, як відкрило себе".

Спільних дітей у подружжя немає, проте Емманюель Макрон підтримує теплі стосунки з трьома дітьми Бріжит від першого шлюбу з банкіром Андре-Луї Озьєром.

У 2025 році Макрони відзначили 18 річницю шлюбу. Емманюель продовжує надихати Бріжит своїм інтелектом, як це було під час їхнього знайомства.

"Немає жодного дня, щоб він мене не дивував", — говорить вона. 

Емманюель Макрон захоплюється театром, літературою, філософією та класичною музикою. Відомий як ерудит і вправний оратор.