Без керма, але з вітрилами. Чому українським аграріям потрібна хоча б одна нормальна держпрограма
63 стратегії - не межа
4 червня, в день відкриття проходила в Києві міжнародної виставки "Агро-2019", прем'єр-міністр Володимир Гройсман написав на своїй сторінці в Facebook: "Сьогодні під час міжнародної виставки спілкувався з українськими фермерами. Кажуть, спочатку поставилися до урядових програм скептично. Потім швидко побачили - вони реально працюють, і це відчутна допомога".
Як підкреслив прем'єр, в аграрному секторі України сьогодні працює понад 3 млн чоловік. Наша країна повністю забезпечує себе сільгосппродукцією і входить в топ-10 світових агроекспортеров. Щоб допомогти розвитку українських аграріїв, уряд вводить різні програми їх підтримки. Так, в 2019 р. на дані цілі виділено 59 млрд грн. Ці гроші закладені на програму здешевлення української сільгосптехніки, підтримку будівництва нових ферм, закладку садів та інші потреби АПК.
Програма підтримки почала працювати ще в 2017-му, розповів перший віце-прем'єр Степан Кубів, і за 2018-й нею скористалися 7043 аграрних підприємства, придбавши 17 182 одиниці української техніки та обладнання. Також створено понад 5 тис. нових робочих місць, а до бюджету надійшло 1,6 млрд грн додаткових податків.
Однак фінансова підтримка АПК - це скоріше тактика, а не стратегія розвитку галузі. Стратегія розвитку АПК України має насамперед визначити, чого ми хочемо досягти в цій галузі, причому це стосується не тільки конкретних цифр щодо врожаю або експорту, але набагато більшого - тих соціально-економічних змін, які повинні відбутися в країні.
А ось тут виникає заковика. Ми для себе досі не сформулювали, яким в ідеалі повинен бути АПК України. Як зауважує аналітик Української аграрної асоціація Мар'ян Заблоцький, Україна є фактично світовим лідером за кількістю розроблених теорій, концепцій і стратегій розвитку АПК. Згідно із Звітом про використання коштів державного бюджету Національною академією аграрних наук за 2012 р. в сукупності до 2013-го українські вчені розробили 63 таких документа.
"Жоден з них не працює із-за радянської системи планування, яка досі жива, - вважає аналітик. - Вчені продовжують планувати показники врожайності, обсягів виробництва й експорту, не питаючи аграріїв. Хоча з декількох мільйонів чоловік, які працюють у сільському господарстві, лише кілька десятків тисяч працюють на державних підприємствах. Тому ставити ринку якісь плани безглуздо".
Тим не менш у жовтні 2013 р. була прийнята Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020-го. Але це лише рамковий документ, який передбачав розробку, прийняття і виконання Державної програми розвитку аграрного сектору економіки. Основними напрямками держпрограми називалися: збереження українського села, підтримка дрібного та середнього товаровиробника. Микола Присяжнюк, тодішній міністр аграрної політики і продовольства, заявляв, що в програмі будуть закладені умови для інвестування і проживання на селі. Також, за словами міністра, планувалось перекласти частину соціального забезпечення на селі на представників бізнесу.
Проте потім з-за військових дій на сході України настала смуга політичних та економічних потрясінь, коли стало зовсім не до стратегічних концепцій про село. Тільки 21 березня 2018 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №8171 "Про засади державної аграрної політики і державної політики сільського розвитку". Стратегія визначила 10 пріоритетів у відповідності з євроінтеграційними зобов'язаннями, серед яких продовольча безпека, малі виробники, агроинновации, захист навколишнього середовища, лісове господарство, зайнятість населення, конкурентоспроможність, земельні питання, туристична привабливість, підвищення якості життя.
Втім, після кількох спроб ухвалення в липні 2018-го законопроект так і залишився у підвішеному стані. Між тим для України це був шанс намалювати нарешті хоч якусь картину свого аграрного майбутнього. На думку представників Міністерства аграрної політики і продовольства, запропонований проект був в першу чергу стратегією, яка пропонувала план комплексного реформування агропромислового комплексу України і наближення його до стандартів Євросоюзу.
Три групи і три інтересу
Сьогодні в Україні виробництво 40% сільгосппродукції припадає на приватні господарства населення, але всього 4,5%, або 166 тис. жителів сільської місцевості, готові зареєструватися в державних фіскальних органах в якості суб'єктів фермерської господарської діяльності. Ці дані були озвучені заступником міністра аграрної політики та продовольства Оленою Ковальової.
Виходить, що весь АПК України сьогодні умовно поділений на три великі групи виробників: населення (дрібні приватники), малі і середні фермерські господарства, великі агрохолдинги. При цьому останні отримують левову частку доходів від експорту агропродукції, другі здебільшого обслуговують внутрішній ринок, нарешті, перші забезпечують насамперед самі себе ну і частково городян, поставляючи продукцію на базари.
Ставлення до різних госинициативам і стратегіям у трьох груп теж різне. Дрібні приватники хочуть перш за все, щоб їх залишили у спокої, так як вони звикли розраховувати на свої сили. Дрібні та середні фермери найбільшою мірою розраховують на держпідтримку, передусім на сприяння у фінансуванні закупівель техніки, добрив, а також гарантій попиту на вироблену продукцію.
У великого аграрного бізнесу свій погляд на взаємовідносини з державою в рамках обговорюваної стратегії. "Розвиток АПК можливо тільки за підтримки держави. Це включає в себе і відкриття ринку землі, і дотування розвитку тваринництва і підвищення конкурентоспроможності України як роботодавця. Ринок землі - це можливість отримати мільярди інвестицій і створити десятки тисяч робочих місць, - сказала в коментарі для "ДС" керівник напрямку комунікацій групи компаній "Укрлендфармінг" Маріанна Коніна. - Розвиток тваринництва - це збільшення виробництва м'яса та молока, які є важливими продуктами харчування.
Ця галузь зараз стагнує і має великий ризик зникнути в Україні взагалі, якщо уряд не перегляне механізми її дотування. Трудова міграція викликає страшний відтік кадрів з ринку, особливо в невеликих містах і селах. У світі цінують наших трудівників і відкривають для них можливість роботи на різних умовах - і постійну зайнятість, і сезонну роботу. Україні необхідно якнайшвидше розробити стратегію підвищення своєї конкурентоспроможності як країни-роботодавця, і від цього буде залежати, чи взагалі кому працювати на землі і в тваринництві".
Вісім пріоритетних цілей
Оскільки законопроект №8171 так і не було прийнято, єдине, на що можуть спиратися українські органи влади, - на текст проекту Комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр. Саме там прописані умови переходу українського АПК на стандарти ЄС. В рамках стратегії були визначені три ключові пріоритети реформування: наближення законодавства до стандартів ЄС та дерегуляція, підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, а також розвиток сільських територій та захист навколишнього середовища.
Ці пріоритети, в свою чергу, дозволили розробникам визначити вісім головних цілей майбутньої стратегії. Для опрацювання кожної з них в свій час були створені окремі робочі групи і підгрупи, до складу яких увійшли представники сільськогосподарського міністерства, профільних асоціацій, міжнародні експерти та консультанти від ЄС.
Якщо говорити про цілі стратегії докладно, то, по‑перше, наближення законодавства України до АПК до законодавства ЄС в першу чергу передбачає імплементацію відповідних норм у сфері безпеки харчових продуктів, санітарних і фітосанітарних заходів, а також законодавче врегулювання низки питань, визначених ще розпорядженням Кабінету Міністрів України №847-р від 17 вересня 2014 р. Також за ініціативою Європейської інтеграційної комісії в Стратегію сталого розвитку-2020 був включений механізм переходу до європейських норм маркування та етикетування.
По-друге, в рамках дерегуляції в АПК планується істотно зменшити тиск державних контролюючих органів на галузь за рахунок перегляду, доопрацювання та скасування низки регуляторних нормативно-правових актів. Також передбачається реформування відносин у сфері державної власності і діяльності держпідприємств.
Третя мета - фактори виробництва в АПК, одна з найбільш складних і водночас важливих. В її рамках передбачається спрощення доступу українського агробізнесу до фінансування і кредитами, проведення земельної реформи, реалізація інфраструктурних та логістичних проектів, а також сприяння оновленню та модернізації виробничих і переробних потужностей АПК.
Четверта мета - розвиток аграрної політики у сфері науки, освіти та інновацій. Вона спрямована, зокрема, на проведення реформ у сфері аграрної освіти для підвищення якості підготовки фахівців, задіяних в аграрному секторі. Також планується розвиток дослідницьких та консультативних послуг в галузі.
Окремим пріоритетом в рамках даної мети є ефективне впровадження інновацій та інформаційних технологій у різних сферах сільського господарства.
П'ятої метою є управління виробництвом і ринком АПК. Реформи в даній сфері повинні бути спрямовані на розвиток експорту української агропродукції, забезпечення продовольчої безпеки, управління внутрішнім ринком і рішення ряду інших актуальних для галузі питань. В рамках розвитку ринку АПК передбачається формування конкурентного ринку сертифікації і лабораторних досліджень з метою поліпшення якості їх проведення.
Шоста мета - державна підтримка та оподаткування у сфері сільського господарства. Вона передбачає перегляд і вдосконалення системи підтримки виробників сільськогосподарської продукції і зменшення адміністративного тиску за рахунок спрощення системи оподаткування галузі.
Сьома мета - розвиток сільських територій. В рамках даної реформи планується створити програми підтримки малих фермерських господарств, впроваджувати ініціативи щодо покращення якості життя в сільській місцевості, а також посилювати ефективність місцевого самоврядування сільських територій.
Нарешті, восьмий метою виступає управління ресурсами в сільському господарстві. У рамках досягнення цієї мети передбачається поступове приведення сфери сільського господарства у відповідність з вимогами сталого розвитку. Зокрема, будуть впроваджуватися ініціативи щодо стимулювання виробництва органічної продукції, розвитку біоенергетики, раціонального використання земельних і водних ресурсів.
Як бачимо, в цьому документі його розробники старанно обійшли стороною "слизьке" питання приватної власності на землю. Тим не менше в Україні склалася дивна ситуація: рік за роком аграрний сектор розвивається все більш успішно в умовах відсутності чіткої державної стратегії його розвитку.
Вже середина 2019-го - виходить, що без затвердженої аграрної програми на 2015-2020 рр. наша країна благополучно обійшлася. Але це не означає, що і далі так може продовжуватися без глобальних наслідків. Будемо сподіватися, що у нового уряду вийде визначитися зі стратегією розвитку АПК України - тепер вже на 2020-2025 рр. Благо гідні напрацювання по цій темі вже є.
