Як Україна, Туреччина та Іран привітали "Газпром" і "Роснефть" з 8 березня
Єдиний в Україні повністю державний Одеський НПЗ може почати закупівлі сирої нафти в Ірані, а Туреччина має намір підключитися до практики ЄС по реверсу поставок газу на український ринок. Цими та іншими новинами було насичене березневе турне українських урядових делегацій в Тегеран і Анкару. Про принципово нову для України можливості закуповувати газ у турецьких імпортерів і укладати з ними договори про спільну діяльність по наповненню українських ПСГ йшла мова в Анкарі, куди наніс черговий візит глава української держави Петро Порошенко.
Третину споживаного імпорту газу Туреччина зараз оплачує "Газпрому" на умовах транзиту через Україну, ще дві третини припадають на що йде по дну Чорного моря газопровід "Блакитний потік". Але скасування міжнародних санкцій проти Ірану дозволяє Туреччини збільшувати закупівлі у свого сусіда. У цих нових умовах Анкарі буде вигідніше заощаджувати на транспортних витратах. Замість того, щоб качати йде через Україну транзитом газ безпосередньо в Туреччину, його можна зупиняти на півдороги і поставляти крупним українським споживачам, таким, наприклад, як Одеський припортовий завод або газоугольные ТЕС приватних компаній. Залишаючи для продажу в Україні від 5 млрд куб м до 7 млрд. куб м газу російського походження щорічно, турецькі компанії зможуть купувати більше дешевого іранського газу для внутрішнього ринку. Середні ціни іранського газового ресурсу для Туреччини нижче російського на 22-25%.
Україна від такої схеми імпорту теж виграє. Після початку російської військової агресії, близько 60% імпорту газу на український ринок стало надходити по реверсу з країн ЄС.
Правда, що відбуваються нині в Києві структурні реформи НАК "Нафтогаз України" дають Москві надію, що так звані "сірі миші" у коридорах української влади рассорят українських політиків між собою і загальмують вихід турецьких газових компаній на український ринок. І в нинішніх умовах така перспектива виглядає цілком реальною.
Набагато більш результативною може стати активізація державної політики України щодо сприяння виходу на вітчизняний ринок ще одного нового для нас енергетичного ресурсу - іранської нафти. Переговори про умови такого виходу пройшли 8 березня у Тегерані, де відбулась перша за останні 11 років засідання українсько-іранської міжурядової комісії. Головний акцент переговорів було зроблено на перспективах розширення українського експорту в Іран після скасування санкцій. Із-за російської військової агресії та уповільнених реформ українська економіка знаходиться в глибокій кризі. Експорт до Ірану продукції українського АПК і літакобудування міг би стати стимулом для відновлення її зростання. Правда, ефект від такого розширення співпраці стане помітним лише через кілька років. Набагато більш швидкий результат може дати початок імпорту іранської нафти в Україну.
На відміну від українського газового ринку, вітчизняний ринок нафти і нафтопродуктів залишається майже повністю монополізованим постачальниками з РФ і Білорусії. І тому є глибокі структурні причини. Російські компанії в свій час здійснили недружню приватизацію і вороже поглинання двох українських НПЗ - Херсонського і Лисичанського. Вони прострочили зобов'язання щодо модернізації, і в результаті обидва підприємства були зупинені. Єдиний в країні великий НПЗ - Кременчуцький - робить спроби завозити невеликі партії нафти з Казахстану. Вже більше семи років він завантажений менш, ніж наполовину потужності, орієнтований тільки на нафту українського видобутку, і вважається дуже неповоротким підприємством. Але з недавніх пір активи держави в нафтовій сфері поповнилися за рахунок давно зупиненого Одеського НПЗ, який в лютому остаточно перейшов в держвласність. По суті, сьогодні в України є лише один шлях швидко оживити весь свій стагнуючий нафтовий сектор - якомога швидше завантажити це підприємство сировиною і знайти партнерів по його модернізації.
Іранську нафту для цього заводу українські державні компанії зможуть купувати на державному нафтотермінал в порту Південний, й далі транспортувати її на НПЗ за трубопровідної перетинку, яка з'єднує цей порт з Одесою. Одеський НПЗ є провідним у країні виробником авіабензину для цивільної авіації і авіагасу для реактивних літаків. А зростаюча з кожним роком українська армія споживає все більше цих ресурсів.
Потенційна значна частка оборонного замовлення завантаження Одеського НПЗ не дає українській владі ані найменшого права на помилку при проведенні політики відродження цього підприємства. У такому контексті Іран, який запропонував Україні почати імпорт нафти для державних потреб, дуже своєрідно привітав своїх нафтових конкурентів з РФ із Міжнародним жіночим днем, а також надав Києву потрійну послугу. По-перше, вихід важкої іранської нафти на наш ринок не буде пов'язаний з технічними витратами української сторони. Більшість сортів іранської нафти хімічно схожі з російською паливною сумішшю, на якій спеціалізуються всі українські НПЗ. По-друге, запуск танкерної лінії на український порт Південний відкриває Ірану перспективу участі іранських компаній у завантаженні простоює нафтопроводу Одеса-Броди в напрямку на Чехію, Словаччину та Угорщину. У цьому випадку українські держкомпанії будуть отримувати нафтотранзитні доходи. І, по-третє, участь у плани завантаження Одеського НПЗ може самим безпосереднім чином підвищити надійність постачання української армії, яке зараз спирається на послуги приватних компаній-посередників з імпорту авіапалива і дизеля з Білорусії. І до україно-іранських переговорів ніхто в Києві не міг з упевненістю сказати, що буде з постачанням української авіації і сухопутних сил в момент "Х", якщо Білорусь раптом змінить свою політику поставок палива в Україні.
