Кредитори війни. Як Кремль загнав російські банки у фінансову пастку

В очікуванні банківської кризи

Німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung опублікувало статтю, в якій назвало стан російської економіки "вибуховим". Але вибуховим не в сенсі динамічного зростання, а в контексті можливої кризи та спаду. Автори називають і причини такої "вибухонебезпечної ситуації" — це і воєнний формат економіки (хоча можна посперечатися, наскільки підходить під таке визначення нинішня економічна модель РФ), і санкційний тиск с боку Заходу, і тривале падіння цін на нафту (тут радше маємо справу з ретроспективною оцінкою нафтових цін на статистичній базі 2025 р.). Усі ці негативні фактори і можуть стати спусковим гачком, який запустить "кризову спіраль". Свої тези автори статті підкріплюють посиланням на оцінки звіту європейських спецслужб. Серед них нібито вказується й "ахілесова п’ята" російської економіки — російський банківський сектор.

Зазначається, що російські банки мають "штучно роздуті баланси", і вони регулярно занижують ризики під час оцінки позичальників, бо знайти охочих кредитуватись навіть під знижену ставку ЦБ РФ у 14,5%, завдання із зірочкою. Крім того, кризова "міна" закладається в системі пільгових кредитів ("субсидованих" за рахунок державного бюджету). Коли йдеться про іпотеку, то таке кредитування не просто сприяє зростанню цін на житло, але й формує бульбашку у вигляді кредитних іпотечних портфелів, частина яких стає проблемними.

До "субсидованої" заборгованості слід віднести також і кредити в рамках так званого "державно-приватного партнерства". Кредитуючи регіональні проекти, банки беруть на себе і субсидовані ризики цих проектів. Надання позик підприємствам ВПК — це також ризик.

Автори статті, вважають, що РФ створила лише вигляд зростаючої економіки, а насправді — це потьомкінські села. Ознаки кризи вбачають у цьогорічному гальмуванні темпів зростання ВВП РФ до 0,4% (після динаміки на рівні 4,3% у 2024 р.).

Вимальовується дуже обнадійлива для нас картина. Але наскільки вона реалістична?

На жаль, автори допускають і відверті маніпуляції, наприклад, у частині аналізу вартості обслуговування державного боргу Росії. Отже проаналізуємо ці аргументи і дамо власну оцінку фінансових проблем ворога.

Не криза, а гальмування

Затухання темпів зростання ВВП РФ у 2026 р. до +0,4%, не можна розглядати як ознаку кризи, адже криза — це рецесія, а рецесія — це падіння валового продукту два квартали поспіль. Втім для прирівнювання технічної рецесії до справжньої кризи падіння ВВП має бути зафіксоване за підсумками календарного року, а цього, вочевидь, поки немає.

Тобто +0,4% до ВВП — це різке гальмування економіки, а у випадку РФ — вихід на плато розвитку і перегрів, коли кількісні фактори зростання (вільна робоча сила та виробничі потужності) вже повністю задіяні, а якісних факторів у вигляді зростання продуктивності праці та нових технологій немає.

Кредити дорожчають

До того є тези про обслуговування державного боргу в статті є певною маніпуляцією. Справа в тому, що відношення держборгу до ВВП перебуває в РФ на досить низькому рівні — менше 20%, а вартість обслуговування цієї заборгованості відносно висока через завищену ключову ставку ЦБ РФ.

Показник відношення вартості обслуговування боргу до ВВП в РФ становить наразі 1,6% (у 2026 р. номінальний ВВП заплановано на рівні 250 трлн руб., а вартість обслуговування боргу складе 4 трлн руб.) Це відносно високий показник, хоча явно не критичний.

Іпотечний бум та камуфляж банківських ризиків

Тепер перейдемо до стану російської банківської системи. За перше півріччя 2026 р. сума виданих іпотечних кредитів у Росії становила 2,2 трлн руб. Сукупний іпотечний портфель банків (загальна сума всіх кредитів) перевищила 24 трлн руб., це до 10% ВВП. Червень 2026 р. став рекордним місяцем за видачею нових іпотечних кредитів у розмірі до 488 млрд руб. Сам показник іпотечної заборгованості не є критичним з огляду на параметри ВВП, хоча він дуже дорогий в обслуговуванні. Без державних субсидій такі кредити коштували б позичальникам 18% річних і більше. Це формує передумови до банкрутств домогосподарств.

Як російські банки можуть покрити ці ризики? Середній показник адекватності капіталу банківської системи РФ становить близько 11,9% за мінімального нормативу ЦБ РФ у 8% (реальний норматив за групою найбільших банків становить 13–20%). Рентабельність банківського капіталу ROE — понад 20% (досить високий рівень прибутковості). Тобто в цьому контексті російські банки можуть навіть ще наростити загальний показник кредитування.

Цього року вимоги до капіталу банків посилюються. Центробанк РФ підвищив показник додаткового буферу достатності капіталу (Н1.2) до 0,75%, а до 2028 р. цей буфер має досягти 2,5%. Тобто проблеми з капіталізацією банківської системи таки існують і вони справді можуть камуфлюватися недостатнім рівнем оцінки ризиків та резервів за іпотечними та державними програмами кредитування.

Загальний обсяг виданих кредитів у червні 2026 р. становив рекордні 1,16 трлн руб., з яких близько половини припало на іпотечний бум. При цьому середні ставки залишаються високими, вони варіюються від 22,99% (в реальний сектор економіки) до 47,06% (споживчі).

Загальний кредитний портфель банківського сектора Росії перевищує 140 трлн. рублів. Він розподіляється на дві основні частини:

• кредити бізнесу (близько 98 трлн руб.);
• кредити населенню (близько 45 трлн руб).

Як гроші росіян пішли на війну

При цьому загальний обсяг коштів фізичних осіб у банках РФ становить понад 67 трлн руб. (отже, різниця між коштами населення в банках та обсягом кредитів фізосіб становить +22,6 трлн руб.).

Ймовірність так званої "конфіскації вкладів" є досить низькою, бо жодних коштів населення в банках вже немає — вони видані економічним агентам у вигляді кредитів та вкладені в облігації федеральної позики (ОФП).

Треба сказати, що частка вкладів в іноземній валюті у російських банках впала до історичного мінімуму в 4,9%. Близько 95% усіх заощаджень населення тримає у рублях через високі ставки. Отже, у разі кризи депозити просто "надрукують" і проблему вирішать за рахунок інфляції та девальвації рубля.

Гроші бізнесу і махових держвитрат

На рахунках та депозитах компаній у банках близько 61–63 трлн руб. Тут фінансовий розрив вже негативний: мінус 35 трлн руб.

Значна частина приросту вкладів бізнесу в банках формується експортерами та виконавцями державних контрактів. Це створює ризикований цикл потоків ліквідності:

Держава платить підприємствам ВПК —> вони тримають тимчасово вільні кошти в банках —> банки вкладають цю ліквідність в ОФП і покривають дефіцит бюджету —> Мінфін платить за новими державними контрактами… і далі по колу.

Варто лише пригальмувати маховик державних витрат – і цикл потоків ліквідності розпадеться. Тобто кошти, які фондуються банками за рахунок вкладів населення, йдуть не так в іпотечні кредити, як в ОФП та кредити підприємствам (значною мірою в програми державно-приватного партнерства та ВПК).

Банки на розтяжці: воєнне кредитування на межі

Загальний обсяг субсидованих державою кредитів у банківській системі Росії перевищує 11 трлн руб. Це становить понад 14% всього кредитного портфеля та понад 7% ВВП. РФ виділяє на компенсацію пільгових ставок близько 2 трлн. руб. бюджетних видатків щороку Сукупний рівень субсидіювання вже перевищує розмір Фонду національного добробуту — 4 трлн руб., або 1,9% ВВП, а обсяги щорічного субсидіювання порівняні з половиною його коштів.

Отже, резервів для субсидіювання вже майже не залишилося. Нинішні темпи видачі субсидій на кредитування програм ВПК можуть бути профінансовані в 2026–2027 рр., потім нарощувати такі витрати можна буде лише за рахунок зростання дефіциту бюджету.

Ще один ризик, який виник у 2026 р, — це розрив ліквідності банків РФ через жорстку грошово-кредитну політику ЦБ РФ. Цей розрив вже став структурним. Банки змушені підвищувати ставки за вкладами для залучення коштів населення, попри зниження ключової ставки ЦБ до 14,25%.

Відтік готівки та дорогі пасиви формують дефіцит, який за оцінками ЦБ РФ досягає 2,4–3,6 трлн руб. Чому так відбувається?

Більшість населення та бізнесу зберігають гроші в короткострокових депозитах (до 6 місяців) або на поточних рахунках. При цьому гроші в економіці "застрягають" у вигляді "довгих" кредитів (іпотека, кредити ВПК на три-п´ять років). Коли ключова ставка перебуває на високому двозначному рівні (навіть з динамікою зниження), банки змушені постійно підвищувати відсотки за депозитами, аби не втратити своїх клієнтів. У результаті вартість залучення грошей (пасиви) стає вищою, ніж доходи від "старих" (раніше виданих) кредитів, наданих позичальниками під відсотки, значно нижчі за поточний рівень.

Станом на липень 2026 р. загальна заборгованість банків перед ЦБ РФ за операціями прямого РЕПО досягає близько 5,4 трлн руб. Рівень структурного зсуву в банківській системі Росії становить таким чином приблизно 2% ВВП, що є досить суттєвим ризиком.

Більшість цих коштів йде на покриття фінансового розривв в банках, сформованого в 2022–2023 рр., коли ключова ставка ЦБ РФ становила 7,5% і більша частина кредитів видавалася підприємствам ВПК під ставку, нижчу за інфляцію.

У цьому контексті цікаво порівняти два показники: в Україні і Росії. Рівень іммобілізації (залучення) Національним банком України тимчасово вільних коштів українським банків доходив до 500 млрд грн і становив понад 6% ВВП (ці кошти можна назвати недозавантаженими в економіку у вигляді кредитів та вкладень в ОВДП). А рівень підтримки ліквідністю російських банків за рахунок РЕПО операцій з боку ЦБ РФ становить 5,4 трлн руб., або 2% ВВП — і це показник "надзавантаження" ліквідності банків в економіку.

Тобто НБУ зберігає надвисоку ліквідність банківської системи, покладаючись більше на зовнішню фінансову підтримку, а ЦБ РФ прокачує через банки додаткову ліквідність для фінансування ОФП та кредитування ВПК (інших джерел коштів на війну в РФ немає) і цим формує елемент нестабільності. Але це політика російського центробанку від безвиході — більше взяти коштів на війну ніде.

У 2026 р. загальний номінальний обсяг ринку ОФП становить близько 33 трлн рублів, а загальний обсяг вкладень банків РФ у ці державні облігації перевищив 13 трлн руб. На балансі комерційних банків та інших фінустанов перебуває понад половина ринку держборгу РФ в рублях (близько 60–70%), що робить банки головними кредиторами держави і, отже, війни.

Висновки: військово-іпотечна модель

Підсумовуючи, можна сказати, що населення фінансує банки за допомогою депозитів, привабливість яких забезпечується за рахунок високих ставок ЦБ РФ. Ці кошти банки витрачають на війну: кредитують ВПК та купують ОФП (за рахунок яких уряд формує воєнні витрати).

Високі процентні ставки за кредитами бізнесу в цій системі та за іпотекою компенсуються державою — і ці витрати федерального бюджету стрімко зростають. А високі процентні ставки за самими ОФП компенсувати державі вже нікому — вартість обслуговування держборгу також постійно збільшується.

Цю модель економіки можна назвати "військово-іпотечною", бо потоки ліквідності курсують або на ринок іпотеки, або в систему ВПК.

Але така модель формує і певний закритий цикл самофінансування війни, де бізнес, влада і населення перебувають в "агресивному консенсусі".

Ця система буде виснажуватися протягом 2026–2027 рр., але глибока криза їй поки не загрожує.

Утім, найбільший обвал в такій системі відбудеться одразу після війни, коли розпадеться вказаний вище цикл ліквідності… Якщо, звісно, не буде сформовано інший цикл, пов'язаний із новими будівельними та інфраструктурними проектами…