Критична інфраструктура. Як не дозволити українському ритейлу скластися під ударами
Дефіцит на полицях супермаркетів — це лише перша ознака більшої кризи, що може охопити українську економіку через знищення логістичної інфраструктури. Розповідаємо про масштаб загроз та можливі рішення уряду, банків, міжнародних партнерів і самих ритейлерів, щоб запобігти найгіршому сценарію
Логістика під ударом
Масовані удари ворога по логістичній інфраструктурі Києва та інших регіонів вкотре підсвітили одну неприємну, але вкрай важливу істину. В умовах повномасштабної війни великий сучасний склад — це значно більше, ніж просто величезна будівля, заповнена палетами з товаром. Це вузол, від безперебійної роботи якого залежить постачання десятків і сотень магазинів.
Логістична структура, вибудувана навколо великих розподільчих центрів, надзвичайно ефективна економічно, але й украй вразлива. Зараз про це щодня нагадують пусті стелажі в багатьох супермаркетах. За останній місяць лише на Київщині зазнали значних руйнувань або були знищені десятки логістичних об'єктів провідних гравців ринку, зокрема "Епіцентру", Fozzy Group ("Сільпо", "Фора"), NOVUS, VARUS, Rozetka, АТБ, Denka Logistics, а також численних інших ритейлерів та 3PL-операторів. Загалом по Україні лише внаслідок літніх атак вибули сотні тисяч квадратних метрів складських та логістичних комплексів. Варто наголосити, що ворог зосередив удари на мережах, що забезпечують українців найнеобхіднішим: за офіційними даними, вже вражено 90% нашої логістики продуктів харчування.
Український бізнес демонструє вже звичні дива адаптивності: маршрути переписуються фактично "на колінці", вцілілі запаси розосереджуються, компанії шукають нові площі в безпечніших зонах. Але можливості бізнесу не безмежні. І тут ключову роль відіграють великі ритейлери та логістичні провайдери. Передусім від них залежать продовольча безпека держави й постачання українцям товарів першої потреби.
Масштаб ризиків
В економіці діє ефект масштабу. Саме великі торговельні мережі й логістичні оператори, на відміну від дрібних локальних постачальників, здатні масово й безперебійно задовольняти потреби мільйонів людей. Особливо це актуально в умовах мегаполісів, таких як Київ. Малий бізнес, попри всю його гнучкість та важливість для екосистеми, фізично не здатен перебрати на себе такі обсяги: він не має ані систем управління складами, ані автоматизованих сортувальних ліній, ані потрібних оборотних коштів, щоб витягнути "операційку".
Але варто чесно визнати: запас міцності навіть у гігантів ринку вичерпується. Якщо через знищення інфраструктури та брак капіталу на відновлення вони зупинять операційну діяльність або деградують, мільйони українців уже цієї зими (або навіть раніше) ризикують не отримати достатньо продовольства та інших необхідних речей на щодень.
У найгіршому сценарії "прописано" ефект доміно: чиїсь витрати — це завжди чиїсь доходи і навпаки, тому зупинка чи суттєве скорочення операцій великого ритейлу означатиме, що впаде одразу кілька "фішок":
- знизиться ділова активність і зменшаться обороти не лише в ритейлі, а й у суміжних галузях; деградує торгівля і виробництво;
- десятки тисяч працівників залишаться без роботи (вже зараз деякі мережі відчутно скорочують штат або переглядають зарплатну політику);
- банки втратять найбільших клієнтів;
- держава недоотримує мільярдні податкові відрахування: зараз сама лише торгівля забезпечує близько 16% надходжень до Зведеного бюджету України.
Варто зауважити про ще один системний ризик, який стосується самого бізнесу. Великі мережі пропонують переписати договори, щоб перекласти частину чи всі збитки від втрати товарів (внаслідок атак по складах) на постачальників/виробників. За даними "Економічної правди", наприклад, АТБ взагалі не хоче приймати на себе право власності на продукцію відразу після поставки на склад. Це ще один прояв кризового ефекту доміно в економіці…
І хоча, за словами міністра аграрної політики України Тараса Висоцького, "загрози голоду та системного фізичного дефіциту продуктів харчування не буде", можна не сумніватися, що дефіцит на прилавках лише посилюватиметься, якщо не вживати заходів на підтримку ритейлу. Одна з найбільших мереж вже запровадила обмеження на купівлю соціально важливих продуктів.
До того ж існує стратегічний ризик національного масштабу. Якщо українські корпоративні гіганти впадуть під тягарем збитків, то навіть після нормалізації ситуації на "випалене поле" прийдуть потужні транснаціональні корпорації (ТНК). Маючи незрівнянно більший доступ до дешевого глобального капіталу, вони легко скуплять залишки ринку за безцінь. Після цього українському бізнесу буде практично неможливо відвоювати позиції.
Без перебільшення, великий український ритейл і провайдери логістичних послуг сьогодні виконують такий масштаб завдань, що їхню функцію просто неможливо швидко замінити. Ці гіганти системно важливі, щоб дозволити їм завалитися.
Отже, в умовах регулярних ворожих атак галузь потребує негайної підтримки. Але яка саме допомога потрібна? І яка саме можлива?
Механізми порятунку і відновлення
На нашу думку, держава, передусім в особі уряду, має розробити відповідну цільову програму підтримки. Зрозуміло, що не йдеться про безумовну допомогу "живими" грошима — у скарбниці воюючої країни таких ресурсів просто немає, а абсолютним пріоритетом залишається військо. Однак відбудову складської логістики можна підтримати й іншими рішеннями. Передусім йдеться про доступний кредитний ресурс і власне приміщення.
Станом на зараз ситуація з кредитуванням масштабного бізнесу вкрай складна. Великі компанії, а також ті підприємства, що мають серед кінцевих бенефіціарів нерезидентів, юридично не можуть скористатися державною програмою "Доступні кредити 5-7-9%" (а саме вона зараз забезпечує значну частину приросту кредитування). Для багатьох бізнесів це єдина прийнятна можливість отримати кредитний ресурс на адекватних умовах. Звичайні ж комерційні ставки сьогодні залишаються непідйомними для масштабних і довгострокових інвестицій у відбудову. До того ж очевидно, що НБУ через інфляційні ризики поки не збирається радикально пом'якшувати монетарну політику.
Утім, важливо розуміти: гроші в банківському секторі України є, а рівень ліквідності системи залишається рекордно високим. Завдання — поєднати інтереси банків і потенційних позичальників, якими є постраждалі бізнеси. Отже, щонайменше держбанки можна і потрібно зацікавити до співпраці у питанні порятунку логістичної інфраструктури.
Цілком реалістичний сценарій такий. За підтримки уряду і НБУ, створити для всього сектору механізм кредитування, яке було б доступним як за відсотковими ставками, так і за іншими суттєвими умовами, особливо щодо застави (адже потенційні позичальники саме зараз втрачають фізичний капітал). Тим більше, що в уряді вже анонсували розробку "механізмів кредитної підтримки" і "страхування воєнних ризиків". Зважаючи на посилення ворожих атак по логістиці, напевно, дедалі більшої актуальності набувають і механізми розподілу ризиків між банками та учасниками ринку.
Окрім внутрішніх ресурсів, є ще один надважливий напрямок — міжнародні партнери, які сьогодні надають фінансування кількома каналами. Абсолютно логічним кроком було б сфокусовано задіяти інструменти та механізми ЄБРР, програми Ukraine Facility та інших міжнародних фінансових організацій саме на відбудову логістики. На міжнародному рівні необхідно чітко визначити: сектор Consumer Staples (товарів повсякденного попиту) та відповідна йому складська логістика — це критична інфраструктура, що є гарантією продовольчої безпеки країни. Ми не можемо дозволити впасти цьому сектору рівно так само, як не можемо дозволити розвалити енергетику. Тому є цілком обґрунтоване сподівання, що міжнародні партнери можуть пріоритетно виділити фінансування саме на відбудову відповідних складських потужностей великого бізнесу.
— Як в Асоціації українських банків бачать механізм здешевлення кредитів для системного ритейлу?
— Системний ритейл і продуктова логістика сьогодні, зокрема, виконують функцію критичної економічної інфраструктури. Тому питання полягає не в компенсації приватних збитків, а у створенні фінансового механізму, який дозволить швидко відновлювати знищені потужності без надмірного навантаження на державний бюджет і банківську систему.
Я бачу модель Reconstruction Finance Window: довгостроковий банківський ресурс, часткова компенсація ставки, державні та міжнародні портфельні гарантії, страхування воєнних ризиків та механізми розподілу ризиків "risk-sharing". Тобто держава не замінює банк і не бере на себе весь ризик — вона разом із міжнародними партнерами абсорбує ту його частину, яку бізнес об'єктивно не може контролювати.
Це принципово важливо: здешевлювати потрібно не стільки гроші, скільки ризик. Менша ризикова премія означає нижчу ставку, довший строк кредитування і більшу готовність банків фінансувати відбудову.
— Чим замінити фізичну заставу та як не допустити критичного погіршення кредитоспроможності?
— Війна фактично змушує нас переходити від класичної парадигми "кредит під тверду заставу" до кредитування на основі грошових потоків. Для великого системного бізнесу його здатність генерувати стабільний грошовий потік часто є не менш важливим активом, ніж квадратні метри.
Банки можуть ширше враховувати майнові права на майбутню виручку, товарні запаси, обладнання, дебіторську заборгованість, контракти. А дефіцит фізичної застави компенсувати багаторівневою системою захисту — державними та муніципальними гарантіями, гарантійними продуктами від ЄС, ЄБРР, ЄІБ, страхуванням воєнних ризиків.
При цьому кредитні рейтинги не можна адміністративно "заморожувати". Але так само неправильно автоматично прирівнювати знищення активу ракетою до погіршення якості самого бізнесу. Оцінювати потрібно здатність компанії відновлювати cash flow та реальний залишковий ризик банку після гарантій і страхового покриття.
— Чи можна залучити Ukraine Facility та ЄБРР і як швидко?
— Так, і це один із найбільш практичних шляхів. Ukraine Facility, Ukraine Investment Framework, інструменти ЄБРР та ЄІБ уже створюють фінансову інфраструктуру для гарантій і мобілізації приватного капіталу.
Тому я б не створював нову громіздку державну програму. Доцільніше сформувати в межах існуючих механізмів спеціальне вікно для критично важливих ланцюгів постачання — продовольчої логістики, розподільчих центрів та інфраструктури товарів першої необхідності.
За політичної та інституційної готовності партнерів такий механізм можна запускати протягом кількох місяців, використовуючи українські банки як операторів фінансування.
— Чи можливі пруденційні пом'якшення з боку НБУ?
— Я б не називав це пруденційним послабленням. Правильніше говорити про risk-sensitive regulation — регулювання, яке бачить не номінальний, а реальний ризик.
Якщо значна частина кредитного ризику покрита якісною міжнародною чи державною гарантією або страхуванням, це має коректно відображатися у вимогах до капіталу та оцінці кредитного ризику. НБУ вже рухається саме в цьому напрямі, розширюючи можливості врахування міжнародних гарантійних інструментів.
Тому завдання — не послабити стандарти банківської системи, а створити умови, за яких капітал банків працюватиме на відновлення економіки без накопичення неприйнятного ризику.
Зрештою, це пряме завдання уряду — спільно з НБУ, парламентарями і, безперечно, самими учасниками ринку — оперативно розробити відповідну програму підтримки та вийти з готовими пропозиціями до тих інституцій, які мають фінансовий ресурс.
Варто додати, що фінансування — це базовий, але не єдиний інструмент підтримки, якого потребує ринок. Логістика вимагає не лише грошей, а й просторів. Ще після перших серпневих ударів по складів Кабінет Міністрів України пообіцяв розширити пакет рішень для забезпечення безперебійної роботи відповідного бізнес. Зокрема, надати підприємцям пріоритетний доступ до державних приміщень для розосередження складських потужностей. А вже 19 серпня Liga.net повідомила, що Фонд держмайна України (ФДМ) разом військовими адміністраціями знайшов 163,89 тис. кв. м приміщень, які потенційно готові для функціонування як склади, "якщо відповідатимуть запитам бізнесу". Процес передачі їх в оренду відбуватиметься через електронну систему "Prozorro.Продажі". Однак важливо зауважити, що це лише початок шляху: по-перше, вже знищено в рази більше складських площ, ніж поки що може запропонувати ФДМ, а по-друге, бізнес, який втратив сучасні й автоматизовані приміщення, потребує не лише квадратних метрів, а й обладнання та можливостей його встановити. Що знову повертає нас до питання про фінансування.
Безпека та стійкість відновлених потужностей також мають бути враховані, однак їхню конкретну конфігурацію визначатиме сам бізнес. Завдання держави — створити необхідну рамку: забезпечити доступний кредитний ресурс, гарантії та страхування воєнних ризиків, належні регуляторні умови, доступ до придатних приміщень і релевантної безпекової інформації.
Саме така конструкція дасть компаніям можливість відновити логістичні потужності, не перекладаючи весь ризик ані на бюджет, ані на банки, ані на виробника, та зберегти безперервність базового постачання.
Звісно, український бізнес за роки повномасштабної війни навчився блискавично прораховувати ризики самостійно. Проте в умовах масованого терору потрібна експертна та синергетична допомога на рівні уряду. Адже саме державні інституції та профільні відомства мають доступ до закритих даних, аналітики загроз і прогнозування, які мають вирішальну вагу під час гарячої фази війни.Тримати цей удар держава, фінансовий сектор і бізнес мають плече до плеча.