Треба трохи почекати. На кого і як буде працювати новий закон про валюту (ІНФОГРАФІКА)
На жаль, деякі реформи і реальний стан нашої економіки не збігаються у часовому горизонті. Економіка живе сьогодні, а частина реформ відкладається на завтра. Приблизно те ж саме відбулося і з цим законодавчим актом. Є запит бізнесу і населення на лібералізацію валютних операцій, особливо це стосується можливостей вільно інвестувати свої капітали за кордон. В країні, яка має, за найскромнішими підрахунками, приблизно $40 млрд валютного кешу, з зручних інструментів інвестування - тільки банківський депозит і держоблігації. Можна, звичайно, ризикнути і звернутися в діючі інвестиційні та недержавні пенсійні фонди, але виникає два питання: надійність оних і капіталомісткість. Як в анекдоті про слона і його здатності з'їсти вагон яблук: з'їсти $40 млрд вони, може, і змогли б, та хто ж їм дасть.
З валютними депозитами взагалі складається болісний когнітивний дисонанс: чому в державі, яка позичає за кордоном під 7%, банки беруть валюту у населення під 2%? Адекватної фінансової моделі повинно бути рівно навпаки: все-таки суверенний позичальник в особі Мінфіну явно надійніше, ніж капіталізовані їм держбанки. Крім того, під час кризи 2014-2015 рр. з банків вийшло понад $15 млрд. При цьому ми кожен рік випрошуємо у МВФ черговий транш на $1-2 млрд. Дивно, але ніхто так і не здогадався попросити грошей у власного народу. Хоча, враховуючи соціологію, може, і правильно зробили, що не попросили.
На даний момент світову економіку в цілому і конкретну національну зокрема визначають три разноскоростные інтеграції: рух товарів і послуг, рух капіталів, міграція робочої сили.
У випадку з капіталами розвинені країни лобіюють максимальну лібералізацію руху фінансових потоків. Саме тому вони використовують канали свого впливу для того, щоб у системі світової економіки були практично зняті всі перешкоди для руху капіталів, прекрасно розуміючи, що цю конкурентну боротьбу вони виграли ще в минулому столітті. І є що запропонувати населенню третього світу і в частині інструментів, і в плані захисту інвестицій.
На даний момент грошова маса України — це крапля в морі в порівнянні з ліквідністю провідних економік світу. Для Японії, ЄС, США, Великобританії і Китаю вільний рух капіталу надзвичайно вигідно — гроші також мають свою гравітацію, і вона прогнозовано вище у планет-гігантів, ніж у карликових екзопланет. Для Індії, Бразилії, Мексики та РФ все вже не так однозначно, і дані економіки вводять часткові заходи щодо захисту свого ринку капіталу. Для такої країни, як, наприклад, Аргентина, показник М2 є настільки мізерним, що без жорстких адміністративних обмежень зберегти монетарну стабільність не вдасться. А ми знаходимося істотно нижче цієї країни. Взагалі, існує чіткий взаємозв'язок між ємністю економіки і рівня її монетизації. Найбагатші країни мають, як правило, дуже високий рівень монетизації і, відповідно, більш розвинений ринок капіталу. Так, в економіках з рівнем ВВП $10-50 тис. на душу населення грошова маса перевищує ВВП (рівень монетизації більше 100%). Країни, що розвиваються (ВВП на душу населення $2,6-10 тис.) характеризуються середнім рівнем монетизації — 50-60%. Такий показник був і в нас до 2014 р. найбідніші країни (ВВП на душу населення менше $2,6 тис.) володіють низьким рівнем монетизації (35-40%). Це, як правило, сировинні економіки з високим рівнем трудової міграції та корупції.
Україна зараз відноситься до третього типу країн. Саме тому НБУ виконував роль "митника" на шляху руху капіталу, а зелене світло для руху фінансових потоків у нас не спалахував ніколи. Але це начебто в минулому. Новий закон про валюту залишає регулятору лише право ліцензування банків і фінансових компаній, а у перелік ліцензійних напрямків включена торгівля валютними цінностями та організація транскордонного руху капіталу (міжнародні грошові перекази). А також кілька інших, специфічних видів діяльності, наприклад, страхові виплати. Все інше повинне бути дозволене, і кожен українець отримає можливість не тільки відкрити рахунок за кордоном, але й перераховувати на нього свої доходи. І інвестувати в закордонні активи та фінансові інструменти. Індивідуальні ліцензії для бізнесу і населення скасовані. Залишилися лише генеральні для суб'єктів фінансового ринку. Правда, для цього нам потрібно ще замінити валютний контроль податкових, простими словами — запровадити міжнародні стандарти BEPS (по боротьбі з розмиванням оподатковуваної бази). Та й у самому НБУ визнають, що повна лібералізація валютного ринку можлива лише за умов:
розкриття фінансової звітності великих корпорацій у розрізі контрольованих ними компаній по всьому світу;
адаптації правил трансфертного ціноутворення та операцій з пов'язаними особами;
перегляду міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування з метою використання їх для ділової мети, а не в плані оптимізації оподаткування.
Для цього Україні доведеться імплементувати MLI — багатосторонню конвенцію, що передбачає координацію міжнародного податкового законодавства, скасування податкових пільг і визначає поняття "ділової цілі"; запровадити єдиний стандарт податкової звітності CRS для обміну інформацією про кінцевих бенефіціарів контрольованих іноземних компаній (КІК); запустити модель GAAR (виявлення системних неплатників шляхом автоматичного аналізу бізнес-профілю економічних агентів).
Всі ці заходи небезпечні істотним ускладненням бізнес-діяльності нашого великого бізнесу. Аж до повного операційного блекаут деяких найбільш "оптимізованих" ФПГ. Справа потрібна, але от тільки реально це напередодні нового політичного циклу?
Саме тому у закону про валюту є своя хитра начиночка. Він вводиться в дію (не плутати з датою набрання чинності) через сім місяців з дати публікації, тобто не раніше січня 2019 р. А потім НБУ має право ввести режим спеціальної валютної захисту і повністю нівелювати ліберальне зміст закону, адже в такому випадку режим валютного регулювання буде визначатися не законами, а підзаконними нормативними актами Нацбанку. Діяти такий режим зможе протягом 18 місяців, один період по введенню обмежень становить шість місяців з правом продовження.
Тобто до середини 2020-го населення і бізнес можуть жити не за законом, а за правилами, прописаними на Інститутській, і змінити їх уже ніхто не зможе.
В цьому плані закон дає регулятору повний карт-бланш і безліміт на нормотворчість. Швидше за все, для інвесторів така ситуація буде представлятися значно ризикованіше, ніж горезвісний Декрет про валютне регулювання, який спочив у бозі після прийняття нового закону. Адже там була хоча б цілком зрозуміла процедура отримання індивідуальних ліцензій.
Суттєво лібералізувати валютний ринок НБУ все одно не зможе через посилення негативних тенденцій на ньому.
Джерело: НБУ
Якщо взяти структуру нашого платіжного балансу за рік, то найбільш дефіцитні статті — це сальдо торгівлі товарами (-$9,3 млрд) і баланс первинних доходів в частині інвестицій (нарахування дивідендів на користь нерезидентів, вилучення прибутку корпорацій) — мінус $6 млрд. І перший і другий показники будуть лише погіршуватися. Що стосується профіцитних статей, то тут варто виділити позитивне сальдо торгівлі послугами ($0,8 млрд) в основному за рахунок плати за транзит природного газу, баланс первинних доходів в частині заробітної плати ($9 млрд), портфельні інвестиції в боргові інструменти ($1,8 млрд) і прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в розмірі $2,2 млрд. Також в плюсі баланс вторинних доходів у вигляді грантів, технічної допомоги та перерахувань по неформальним каналам ($3,5 млрд).
Показник експорту послуг буде зменшуватись по мірі збільшення пропускної здатності обхідних газопроводів. Що стосується трансфертів трудових мігрантів, то це джерело також не можна назвати достатньо стабільним для прогнозування динаміки платіжного балансу в середньостроковій перспективі (три–п'ять років). Вкладення в боргові інструменти мають природні обмежувачі зростання, тому єдиний показник, який може вирівнювати наш платіжний баланс у майбутньому, — це збільшення ПІІ.
Джерело: НБУ
Якщо проаналізувати дані НБУ за прямими інвестиціями (за принципом спрямованості — потоки), то приплив їх в Україну знаходиться на точці замерзання: порівняно з 2014-м ($410 млн) стався різке зростання до $2,9 млрд і $3,2 млрд в 2015-2016 рр., але цей ефект був зумовлений докапіталізацію банків з іноземним капіталом, коли в капітал конвертувалися їх боргові зобов'язання перед материнськими структурами. Тобто це були інвестиції не живими грошима, а бухгалтерські проводки, в результаті чого РФ, що володіє рядом банків у нас в країні, стала найбільшим інвестором української економіки. У 2017-му "ефект банків" ослаб і рівень інвестицій відразу впав до $2,2 млрд. Від появи від'ємного сальдо за рахунком інвестицій нас рятує мізерний обсяг інвестування за межі України: $111 млн в 2014-му, скорочення іноземного інвестування в 2015-му (-$51 млн) і показники близько нуля в 2016-2017 ($16-8 млн). Таким чином, у валютних обмежень, поряд з очевидним мінусом (стримують приплив інвестицій в країну), є й не менш очевидний плюс (стримують відплив інвестицій за кордон). І якщо великий бізнес з допомогою міжнародного структурування знаходить можливості для виведення капіталу, який навіть не потрапляє в національні рахунки обліку і не оброблено статистично (частина виручки, що осіла в контрольованих іноземних компаніях), то для населення та малого і середнього бізнесу валютні обмеження є реальною перешкодою на шляху виведення капіталу, і єдиний шлях для них — це вихід в кеш.
У разі ж системної лібералізації ринок буде буквально затоплений фінансовими посередниками, які будуть навперебій пропонувати інвестувати в закордонні активи та інструменти різні суми: від тисяч до мільйонів. І тоді Україна може отримати на додаток до від'ємного сальдо торгівлі товарами (і, можливо, послугами) ще і негативне сальдо по інвестиціям.
Загалом, як не крути, а лібералізація можлива лише за умови визрівання фундаментальних основ для неї в реальному секторі економіки. Для нас це як мінімум $5 тис. ВВП на душу населення, тобто наш валовий продукт повинен збільшитися як мінімум в 1,8 рази. В іншому випадку ми можемо отримати варіант "лібералізованого Сомалі", з якого виїжджають не тільки люди, але і долари.
Які ще може переслідувати цілі закон, якщо більшість його положень не будуть застосовані на практиці у найближчі два роки? Можливо, вся справа в тому режим валютного регулювання, який зараз буде розроблятися в кабінетах на Інститутській. Наступний рік стане вельми примітним, особливо в частині можливого втечі еліт і їхніх капіталів. Як показує досвід лютого–березня серпня–вересня 2014-го, сума відтоку може становити до $5 млрд з єдиною відмінністю: в 2014 р. було панічну втечу, а зараз — рівномірний результат. Єдина перешкода на цьому шляху, яка хоч якось стримувала міграцію капіталу, — це Декрет про валютне регулювання, який встановлював занадто багато рогаток, а чиновники нині перестали йти на явні порушення, пам'ятаючи, що немає нічого таємного, що не стало б запротоколированным. Новий режим валютного регулювання, який буде створено найближчим часом, може бути значно зручніше в операційному та регулятивному плані.
