• USD 27.2
  • EUR 30.9
  • GBP 36.3
Спецпроєкти

Афганістан – це дорога. Як зміниться "Новий шовковий шлях" і як на цьому заробити Україні

Дружній Китаю режим в Афганістані відкриває для нього можливість диверсифікувати маршрути "Одного поясу та одного шляху" рухом китайських товарів до Європи. Для України тут відкривається вікно можливостей

Продовження нової гілки "Шовкового шляху" через Україну буде важливим для Китаю.
Продовження нової гілки "Шовкового шляху" через Україну буде важливим для Китаю. / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Афганська ромашка для Китаю: вийде, не вийде.

Вихід американців з Афганістану створив у цьому регіоні дві рівноймовірні та альтернативні моделі розвитку.

Варіант перший. У талібів нічого не виходить у частині об'єднання всієї країни під своєю владою, і слабко контрольовані ними польові командири починають експорт екстремізму до сусідніх держав. Ключовим напрямом такого експорту є Середня Азія та Китай. Тобто вихід американців з Афганістану – це початок проблем для Москви та Пекіна. Збіг чи ні, але у листопаді 2020-го американська адміністрація виключила зі списку терористичних організацій "Ісламський рух Східного Туркестану", який бореться з державними органами влади у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі КНР. Аргументація такого рішення виглядала принаймні дивно. Як заявив тодішній держсекретар США Майк Помпео, причиною такого кроку стала "відсутність протягом більше десятиліття свідчень, що заслуговують на довіру, що ІДВТ все ще існує". Подібні дії США викликали обурення в Пекіні, натомість тепер транзакції ІДВТ не блокуватимуться в банках. Принаймні американських. У цій моделі Афганістан може стати скальпелем для розтину судин у вигляді кордонів північно-західних територій Піднебесної. Але може не стати.

Варіант другий. Таліби беруть під контроль всю територію країни, включаючи і землі, які займає так званий Північний альянс (таджики та узбеки), і створює формат релігійної держави, де жорсткі політичні та соціальні обмеження йдуть у парі з гарантіями для інвесторів та виконанням довгострокових зобов'язань перед міжнародними партнерами. І хто сказав, що такий формат нежиттєздатний? Країни Перської затоки, Чеченська Республіка (суб'єкт Російської Федерації) — це приклади того, як економічний та інфраструктурний розвиток може відбуватися за законами шаріату. Але для такої синергії потрібний один базовий інгредієнт – гроші. Багато грошей. У близькосхідних монархіях потік доларів забезпечується нафтою та газом. У Чечні – бюджетними дотаціями з Москви.

І Пекін може стати своєрідною Москвою нового кабульського режиму. За дотримання базових умов: захист інвестицій та наступність рішень та зобов'язань у довгостроковій перспективі. У такому разі Китай за допомогою м'якої сили у вигляді мільярдів доларів зможе зробити в Афганістані те, що не вдалося досягти жорсткою силою трьом імперіям — Британській, Радянській та Американській. Досягти успіху.

Трильйони доларів у пісок

Здавалося б, американці теж рясно вмощували лояльний до себе політичний режим мільярдами доларів. "Афганський проект" коштував для американського платника податків чи то один, чи то два трильйони доларів. Точно не знає навіть президент Джо Байден. Зокрема, $137 млрд було витрачено на проекти відновлення. У 2017 р. американська контрольна організація, відповідальна за відновлення Афганістану, заявила, що з 2006 до 2017 рр. $15,5 млрд було втрачено через шахрайство, розтрати та зловживання. В організації також зазначили, що американські гроші переважно призводили до загострення конфліктів, корупції та… посилювали підтримку талібів.

Реклама на dsnews.ua

В результаті в Афганістані сформувався компрадорський, корупційний режим із демократичною риторикою, а головним злом для місцевих жителів стала корупція чиновників та свавілля поліції. "Таліби не роблять нічого корисного для людей і не будують будинків або клінік, але вони хоча б не крадуть", — так коментували дії уряду, що підтримується США, незадоволені жителі країни. А якщо таліби почнуть будувати житло і клініки за китайські гроші? А також дороги та інженерну інфраструктуру.

Новий шлях м'якої сили

Концептуально китайський транснаціональний проект "Один пояс і один шлях" (або "Новий шовковий шлях") можна поділити на три сегменти: базовий — через Казахстан та РФ; диверсифікований — через Афганістан, Пакистан та Іран у зону Перської затоки; морський — через в'єтнамський порт Хайфон і далі Сітує в М'янмі, Читтагонг у Бангладеш, Гвадар у Пакистані, Момбаса у Кенії, Джібуті та Пірей у Греції.

Новий шовковий шлях Китаю/Джерело: DW
Новий шовковий шлях Китаю/Джерело: DW

Але з урахуванням останніх геополітичних зрушень Пекін зробив кілька дуже важливих висновків: вкрай небезпечно базувати дорогі логістичні проекти на країнах, які не є твоїми довгостроковими союзниками і можуть різко змінити вектор взаємодії, наприклад, у контексті санкційного тиску США, тим більше що ризик санкцій Вашингтона щодо Пекіна є реальним як ніколи. Крім того, не можна бути повністю зав'язаним до свого стратегічного та регіонального конкурента, навіть якщо в тебе з ним зараз союзницькі відносини. Події у М'янмі з місцевим майданом та погромами китайських кварталів, зближення В'єтнаму та США, холодні відносини з Індією, яка все більше включається до американо-британської зони впливу (а Індія, у свою чергу, впливає на Бангладеш), не кажучи вже про Грецію — усе це ставить під сумнів надійність морського шляху. А чинник диверсифікації вимагає не зупинятися на однім напрямі логістики через Казахстан і РФ.

Якщо подивитися на карту, стає очевидним гігантський задум Китаю у Центрально- та Південно-Азіатському регіоні. Встановлюючи контроль над Афганістаном, КНР з'єднує в єдиний пазл мережу свого впливу в Середній Азії, але ще важливіше — формує повноцінний регіональний конгломерат зі своїх найперспективніших союзників Пакистану та Ірану, отримуючи надійний сухопутний доступ до Перської затоки, включаючи її нафту. І це вже не ризикові маршрути частково контрольованими територіями, а захищений від морських наддержав сухопутний конструкт. Крім того, Китай отримує вихід до Індійського океану через порти в Пакистані та максимально зручну логістику зі своїми проектами в Африці (Кенія, Ефіопія, Судан). Китайці також беруть у кліщі свого ключового суперника в Азії – Індію.

Поєднуючи цей геополітичний пазл, Китай із сухопутної імперії стає сухопутно-морською, а сам Афганістан у цій новій моделі паназіатського домінування Піднебесної стає серединною землею — Хартлендом, якщо використовувати термінологію британського історика Хелфорда Маккіндера.

На даний момент морські амбіції Китаю успішно стримуються американцями в Тихому океані за допомогою Тайваню, Японії та Південної Кореї. Пекіну залишається лише намивати острови у Південно-Китайському морі. Але з виходом китайців до Індійського океану відбувається глобальна перебудова всієї архітектоніки світової безпеки: євроатлантичний оборонний союз у вигляді НАТО стає вторинним і безпека самої Європи передається до осьової континентальної держави — Німеччини. Германоцентричний формат ЄС передбачає стабілізацію відносин Євросоюзу з РФ і віддалення від нього Великобританії. А сам євроатлантизм змінюється на індо-тихоокеанську зону безпеки, яка стає ключовою як для США, так і для його основного союзника в Австралії. Із підключенням до цього союзу Великобританії. Саме цим пояснюється таке поспішне створення блоку AUKUS (США, Великобританія, Австралія). Як заявив прем'єр Великобританії Борис Джонсон, "це історична можливість для наших трьох країн та солідарних з нами союзників та партнерів захистити наші спільні цінності та підтримати безпеку та процвітання в Індо-Тихоокеанському регіоні". Варто очікувати на приєднання до цього формату Індії.

Три колії

Але повернемось до Афганістану. У рамках проекту "Нового шовкового шляху" очікується будівництво залізниці з Узбекистану територією Афганістану до Ірану. Очікується і прискорення реалізації проекту будівництва газопроводу з Туркменістану до Афганістану та Пакистану (ТАПІ).

Залізничний маршрут з Ірану до Афганістану (Герат) може бути продовжений до кордону з Китаєм.

Трансафганський транспортний коридор (ТАТК) — це не лише ув'язування в єдиний пазл інтересів Китаю в Середній, Центральній та Південній Азії, а й доступ до природних ресурсів Афганістану, які оцінюються в трильйони доларів. Китайські компанії вже завершили попередню розробку концепції розвитку в цій країні родовищ міді (другі за величиною у світі) — сума інвестицій оцінюється в $2-3 млрд, а кількість нових робочих місць у новоствореній гірничорудній галузі становитиме до 100 тис. Плюс родовища нафти та рідкісноземельних металів. Китай отримує з регіону Близького Сходу до 60% нафти від загального обсягу свого імпорту, що транспортується довгим морським шляхом Кашгар-Шанхай-Тегеран (13 800 км і вартість доставки $160 за тонну). Задіяння потенціалу ТАТК – це 3500 км і вже $90 з тонни вантажу.

Крім того, вихід туркменського газу в Індійський океан — це можливість будівництва заводів з виробництва ЗПГ у Пакистані та часткове витіснення з азіатського ринку Австралії (потенціал зростання видобутку газу в Туркменістані — до 240 млрд кубів на рік за внутрішнього споживання на рівні 20 млрд і постачання в Китай газопроводом до 65 млрд). До проекту ЗПГ буде підключено і іранський газ відповідно до розроблених логістичних маршрутів.

Тим часом Китай уже активно освоює економічний простір Пакистану. Найбільший порт країни Гвадар збудовано за допомогою китайських інвестицій і є частиною китайсько-пакистанського економічного коридору (КПЕК). Сам проект КПЕК оцінюється в $62 млрд і вже викликав у експертів асоціації з Планом Маршалла, оскільки включає не лише логістику, а й оновлення енергетичної системи країни та створення нових промислових об'єктів. За розрахунками пакистанських економістів, недостатня розвиненість інфраструктури позбавляє країну щорічно 3,5% ВВП, і КПЕК має усунути цю проблему, створивши до 2030 р. 2,3 млн нових робочих місць і прискоривши зростання економіки на 2-2,5% на рік. Сама капіталізація КПЕК перевищує весь обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ), отриманих Пакистаном з 1970 р. При цьому 80% коштів у рамках проекту – це не кредити, а інвестиції.

Китай планує посилити вплив у регіоні за рахунок активного розвитку в Афганістані мережі залізниць, оскільки цей напрямок відкриває колосальне вікно можливостей по з'єднанню в єдиний транспортний хаб та стикування в цій країні трьох систем залізничної колії: російської із Середньої Азії (1520 мм), європейської з Ірану (1435 мм) та Пакистанської (1676 мм).

Афганський напрямок отримує пріоритет ще й тому, що практично всі маршрути КПЕК, які розроблялися без фактора Кабула, мали одне слабке місце: проходження на стику Пакистану та Китаю через Гілгіт-Балтістан (пакистанська частина Кашміру), де сильні сепаратистські рухи, а Делі розглядає ці території як частину "Великого Кашміру" (в Індії є штат Джамму та Кашмір). Тобто стик Пакистану з Китаєм (в районі Сіньцзян-Уйгурського автономного району) є вкрай нестабільним як внаслідок дій місцевих бойових груп, так і потенційного військового конфлікту з Індією. У зв'язку з цим афганський проект Китаю стає унікальним додаванням до системи КПЕК, суттєво диверсифікуючи його ризики.

При цьому Китай досягає головної мети: його логістичні маршрути у цьому регіоні спираються на союзників, які ніколи не підуть у фарватері політики США: Афганістан під керівництвом талібів, Туркменістан та Іран. Щодо Пакистану, то він хоч і є союзником США поза НАТО, але його дрейф у бік Китаю буде таким самим швидким, як і розрив афганських моджахедів з американцями після виведення радянських військ з Кабула.

Крім того, Китай може використати свою експансію на Близький Схід для створення економічної змички з Туреччиною. У такому варіанті Україна знову зможе стати учасником "Нового шовкового шляху", який вийде до Чорного моря через турецькі порти або через грузинські з використанням транспортних коридорів Ірану та Азербайджану.

Україна як суперхаб

Чому варіант продовження нової гілки "Шовкового шляху" через Україну буде важливим для Китаю? Ми вже виділили дві базові умови диверсифікації логістичних маршрутів для Піднебесної: захист від можливого санкційного тиску та мінімізація залежності від РФ.

Сюди ще можна додати: мінімізація кількості країн-учасників уздовж логістичного ланцюжка. Це також важливо, оскільки кожна нова країна — це нові пакетні домовленості та додаткові витрати на лояльність місцевих еліт. У даному контексті Китай має лише два варіанти обхідних транзитних шляхів до ЄС, минаючи РФ і Казахстан (якщо не рахувати морські маршрути): перший — через Туреччину і далі на Балкани та ринок ЄС; другий — через Туреччину та/або Азербайджан та Грузію до портів на Чорному морі і далі в Україну та на ринок ЄС.

Балканський маршрут вимагає залучення Греції, а також значної частини країн колишньої Югославії. Плюс складна географія транспортної логістики. Набагато кращим є доступ до України та її розгалуженої залізничної мережі. До того ж шлях через Україну — це й розширення географії маршруту на РФ, Балтійський регіон і Білорусь (але розширення не основне транзитне, а додаткове, як бонус). У такій моделі Україна перетворюється на розподільний транзитний хаб на вістря "Нового шовкового шляху", перенаправляючи китайський товарний потік до континентальної Західної Європи (передусім до Німеччини та Польщі), Балтійського регіону, РФ та Білорусі за альтернативним варіантом транспортного плеча.

У контексті диверсифікації Китаю вигідно розвивати обидва маршрути: через Іран до Азербайджану і далі до Грузії та через порти цієї країни до України; через Іран до Туреччини і далі через Чорне море до Одеси та порти українського Причорномор'я. Морська частина логістики – поромне сполучення.

У такому варіанті з Китаю до ЄС через Пакистан, Афганістан, Іран, Туреччину та Україну йтимуть товари китайського експорту, а у зворотному напрямку — німецьке обладнання, іранська нафта, українська руда та зерно, афганська мідь та рідкісноземельні метали. Для нас це також унікальний шанс отримати транспортне плече на ринки Середньої, Центральної та Південної Азії, а також (і це головне) Китаю, оминаючи територію РФ.

Дві альтернативи

Що вже зараз слід зробити Україні? Насамперед подати заявку на вступ до Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ, китайський аналог МВФ) та розпочати переговори з Китаєм про створення китайсько-українського економічного коридору (за аналогією з КПЕК).

Крім того, необхідно вивчити можливість участі українських компаній в інфраструктурному розвитку Афганістану (на умовах підряду): труби, рейки, кабельна продукція та ін.. Настав час робити ставки: на Китай в Афганістані, Пакистані та Ірані або Індію в союзі з ЄС і США. Якщо ми маємо на увазі стратегічне співробітництво, то доведеться робити вибір. Саме зараз зроблена ставка принесе максимальні дивіденди, оскільки два полюси майбутньої світової економіки, Індія та Китай, збирають союзників.

    Реклама на dsnews.ua