Резерви пішли вниз. Чим закінчиться гра Нацбанку в російську рулетку (ІНФОГРАФІКА)
У листопаді 2017-го валютні резерви НБУ досягли свого максимуму за останні роки — $18,93 млрд. З тих пір вони схудли на $520 млн. Ситуація досить парадоксальна, враховуючи, що, крім січневого спаду, Нацбанк регулярно викуповує валюту на міжбанку, крім того, засіки батьківщини старанно пакує Мінфін, розміщуючи серед нерезидентів облігації внутрішньої позики, номіновані в доларах і євро. Що ж відбувається з базовими резервами країни і куди йде наш "підшкірний жир"?
В березні поточного року, за даними регулятора, йому пощастило купити на міжбанківському валютному ринку $510 млн, з них $300 млн у результаті так званих інтервенцій по найкращому курсом. При цьому були й епізодичні продажу валюти на суму $134 млн, тобто сальдо операцій НБУ на внутрішньому ринку було позитивним і склало за місяць $376 млн Але не тільки Нацбанком єдиним поповнювалися валютні запаси. Мінфін зміг продати нерезидентам свої ОВДП на $670 млн і більше ніж на 123 млн євро. І це лише розміщення цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, а були ще й продажу гривневих облігацій, які розбиралися іноземцями як гарячі пиріжки, адже процентна ставка за ними становила понад 17% річних, а термін обігу були дуже короткими — три і шість місяців. Заведена для покупки державних фінансових інструментів валюта відразу підхоплювався НБУ, який своїми інтервенціями по покупці не просто пилососив ринок, використовуючи всілякі "насадки" у вигляді механізмів викупу, але і фактично став певним бенчмарком ринку, визначаючи своїми котируваннями загальний курсової тренд.
Політика залучення "гарячих" інвестицій в такі короткі ОВДП, затіяна Нацбанком і Мінфіном, посилена зростанням облікової ставки і, відповідно, ставками за державними борговими зобов'язаннями, за своєю ризиковості нагадує гру в російську рулетку, правда, ЦБ РФ в неї чомусь не грає. А за своєю механіці такі дії чимось нагадують таксиста, який в спробі взяти один і ще одне замовлення не реагує на те, що індикатор палива в баку починає блимати червоним: заїхати на заправку не вийде, адже вигідного клієнта поведуть інші таксисти. В результаті держава поступово стає заручником політики великих ставок, причому на короткостроковому часовому інтервалі.
Інтерес нерезидентів при купівлі ОВДП ми вже відзначили. Ставка прибутковості в гривні 17%, восени національна валюта девальвує не більше ніж на 10%, значить, в профіті залишається 7%, і це при самому негативному збігу обставин. Прибуток у 7% за нинішніми мірками на дорозі не валяється. Але в цій логіці також криється і простий рецепт неминучого краху даної моделі. Адже чим ближче до кінця року, тим вище ризики глибокої девальвації гривні, а значить, міжнародні гравці будуть виходити, особливо враховуючи політичний фактор весни 2019-го. Утримувати їх буде все складніше, для цього доведеться забезпечувати високі ставки прибутковості ОВДП, а може, навіть і підвищувати їх. Але враховуючи, що строк звернення їх до півроку, дуже скоро доведеться погашати вже випущені облігації, причому виплачуючи і 17% нарахованого доходу. І тут все буде залежати вже від нерезидентів, як від "Степана коваля" у фільмі "Формула кохання": виходити їм "за три або за десять". Хоча варіант "залишитися" буде актуальним лише до осені, а потім альтернативи "виходити" вже не буде. Так, коли-небудь вони повернуться до нас, але "іншими, зовсім іншими".
Висновок спекулятивного капіталу завжди обвалював ринки, і ми тут не виняток. Дуже швидко з резервів доведеться виплатити всю ту валюту, яка в них зайшла за останні місяці. У результаті єдиний шлях — це йти на уклін до "дяді МВФ". А поки не Фонд, а ми платимо йому. За останній місяць Україна виплатила $1,28 млрд на погашення і обслуговування державного боргу, у тому числі $679 млн — на погашення валютних ОВДП.
Але, крім розміру, не менш важливо і якість резервів. У 2008 р., після краху стовпів американської іпотеки, постраждали багато центробанків світу, адже вкладення в іпотечні облігації США вважалися майже такими ж надійними, як і інвестиції в облігації тамтешнього казначейства, але при цьому більш дохідні. Після 2008 р. на балансах центральних банків залишилася ціла купа колись ліквідних інструментів, що перетворилися в сміття. Закритість резервів НБУ не дає нам можливості оцінити вплив кризи десятирічної давності на їх якість. Крім того, всім пам'ятні МВФ звинувачення, які пролунали на адресу України і стосувалися маніпуляції з резервами (2000-й). Саме тому лише на рівні чуток циркулює інформація, що приблизно $5 млрд наших ЗВР, скажімо м'яко, не мають 100%-ної ліквідністю, тобто при розрахунку тієї суми, якій реально має Україна для швидких оперативних операцій, розмір резервів досить приблизно можна зменшувати на згадані $5 млрд. Крім того, частина ЗВР була передана в управління Всесвітнього банку, мова йде про суму в $1 млрд, хоча подібні дії все більше нагадують бажання кредитора вхопити з нашої монетарної вівці хоч жмут резервів.
Всі ми пам'ятаємо епічну легенду про "100 тисяч", але мова не про відомою п'єсою Івана Карпенка-Карого, а про залишки на єдиному казначейському рахунку в кінці лютого 2014-го. Не будемо заглиблюватися в опис механіки роботи казначейства, адже залишки на рахунку — це потоковий показник: зараз 100 тис., через хвилину мільярд. Можна, звичайно, весь день просидіти перед екраном комп'ютера і чекати, поки, як в ігровому автоматі, випаде "п'ять полуничок", тобто 100 тис. Скажемо, що наприкінці лютого 2014-го ЗВР НБУ становили майже $15,5 млрд, і це явно більше 100 тис. грн. Втім, потім резерви почали катастрофічно скорочуватися і впали до $7,5 млрд на кінець 2014 р. В листопаді 2017-го вони збільшилися до $18,9 млрд і вперше перевищили докризовий рівень.
На даний момент розмір резервів перевищує тримісячний імпорт товарів, але проблема в тому, що імпорт у нас зростає на 30-40% в рік, а резерви почали знижуватися, і це тільки початок, адже попереду основна маса виплат по державному боргу.
Структура ЗВР наступна: 87% — це резерви у валюті, 5% — золото і 8% — так звані спеціальні права запозичення (СПЗ), тобто спеціальна розрахункова одиниця МВФ. І якщо Світовий банк тримає "в управлінні" свій мільярд, то МВФ забезпечує свої вимоги до нашій країні саме за рахунок формування частині наших резервів в СПЗ на $1,7–2,2 млрд.
Найбільше занепокоєння викликає погіршення структури резервів: на початку 2014 р. вони складалися з $11,99 млрд цінних паперів і $4,08 млрд валюти і депозитів. На сьогоднішній день портфель цінних паперів зріс до $14,23 млрд, а грошові ресурси скоротилися до $1,4 млрд. Настільки різкий крен у бік фондового ринку не може не викликати занепокоєння, адже на даний момент немає ніяких обмежень, які могли б убезпечити Україну від невигідних і ризикованих інвестицій. Звичайно, можна покладатися на порядність і професіоналізм українських чиновників, але чомусь не хочеться.
Ще більш загадкова хвороба трапилася з золотими запасами НБУ. Прямо якась антизолотая лихоманка. В останні роки Нацбанк посилено розпродає своє золото: якщо на початку 2014-го у нього було 1,36 млн тройських унцій цього металу, то вже до кінця року залишилося 0,76 млн. На даний момент запаси становлять 0,78 млн, при цьому зауважимо, що ринкова кон'юнктура не сприяє продажу золота, це банально невигідно за нинішніми цінами.
З точки зору механізмів контролю структура ЗВР і застосовувана модель управління ними залишаються найбільш непрозорою частиною державних фінансів, і в цьому питанні принцип незалежності регулятора дійсно реалізований на всі сто. Так, на рівні декларацій оголошується еталон операцій — US Treasury Index, але яка структура портфеля цінних паперів насправді, достеменно невідомо. Крім того, ефективність тих чи інших вкладень, включаючи розпродаж золотого запасу, викликає, м'яко кажучи, сумніви.
Хоча самі резерви НБУ вже давно перетворилися у своєрідний внутрішній банк зовнішніх кредиторів, адже вони не тільки беруть їх частина в управління, але й неформально впливають на напрями інвестицій. Сьогодні Україна купує не тільки американські локомотиви і вугілля, але і облігації казначейства США. Безперечно, це універсальний інструмент для забезпечення схоронності інвестицій, ось тільки Китай свого часу за розміщення національних резервів на ринку облігацій США виторгував собі зустрічні інвестиції і можливість вигідно торгувати. А нас за всі наші завмирання в глибокому пардоне перед "великим білим батьком" з Вашингтона завітали лише імпортним митом на українську сталь. Не пошкодували навіть колісні пари вітчизняного виробництва для тих же американських локомотивів, які ми зібралися купувати. Що ще раз підкреслює наше невміння вести взаємовигідний обмін інтересами на міжнародному рівні.
Особливо парадоксально цьому зв'язку виглядали два останніх траншу МВФ на загальну суму більше $2 млрд, які благополучно пролежали в наших резервах, частково у вигляді тих же СПЗ. За цим засобам були нараховані чималі відсотки (в абсолютному вираженні), хоча користі від них було як від холодильника в чукотському чумі. Ну а з точки зору загального впливу резервів на економіку, то більш корисно було б не викуповувати практично всю валюту з внутрішнього ринку (чим займається НБУ всі останні роки), а дати зміцнитися гривні хоча б на 15-20% в коридорі 20-21 грн за долар, що позитивно вплинуло б на рівень інфляції, і на зростання інвестиційної привабливості внутрішніх активів, не кажучи вже про імпульсі розвитку внутрішнього ринку. Тим більше, що резерви в розмірі $18 млрд не зможуть вирішити проблему виплат зовнішнього боргу в 2019-2020 рр. Тут потрібні зовсім інші механізми виходу із ситуації.
Ну а поки суть та справа, йде неабияка боротьба за отримання чергового траншу МВФ. Боротьба не за досягнення кінцевої мети, а заради участі в судовому процесі — це, можна сказати, наш другий улюблений коник, разом з багаторазовим наступанием на граблі.
