Зеленський і ніяких паперів. Що нам обіцяють замість "держави в смартфоні"

Нове життя передвиборчих обіцянок

Виступаючи 5 жовтня на форумі Diia Summit, Володимир Зеленський оголосив, що з 2021 р. країна почне входити в режим зменшення кількості паперових документів і переходу до повної відмови від них.

"2021 рік стане початком входження країни в режим paper less. Тобто більше ніяких паперів. Це стосується всіх державних органів. І що найголовніше — жодна державна установа не зможе вимагати від українців ніяких довідок, виписок або інших нескінченних папірців, необхідних для отримання тих чи інших державних послуг", — сказав Зеленський.

Він також нагадав, що обіцяв створити "державу в смартфоні" ще в своїй передвиборчій програмі. В цілому не вийшло, але дещо вийшло: вже через рік в App Store і Google Play громадяни України змогли завантажувати мобільний додаток "Дія", отримувати дозволи в електронному кабінеті забудовника, реєструвати ФОП за 15 хвилин, користуватися сервісом "e-Малятко" і отримувати послуги за однією заявою в пологовому будинку або онлайн.

У свою чергу, віце-прем'єр-міністр — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров підтвердив, що відмова від паперового документообігу запланована вже на наступний рік. "Ми знайшли таке рішення, проговорили його в суботу з президентом, сьогодні з прем'єром... З 1 вересня 2021 року органи влади не матимуть права вимагати паперові документи від українців, — сказав міністр. — Я вважаю, що це той крок, який дозволить нам зробити революційний стрибок. Україна вже створює продукти номер один у світі. І якщо ми пройдемо цей шлях, а ми його пройдемо, Україна в наступні два роки стане найбільш діджиталізованою країною, номером один у світі з точки зору цифрової трансформації".

Міністр, звичайно, трохи лукавить: закон про адміністративні послуги давно містить пункт про те, що держоргани не повинні вимагати у громадян інформацію, яка вже є у держави. Але інші нормативні документи вимагають паперові довідки. Тобто міняти доведеться порядок надання державних послуг.

Поки більш-менш виходить відмовитися від паперового документообігу в таких сферах, як податкова звітність, банківський сектор, послуги мобільних операторів і інтернет-провайдерів. А ось коли справа доходить до охорони здоров'я або прав на власність — починається "паперове царство".

Так, перший заступник міністра цифрової трансформації Олексій Вискуб на Diia Summit розповів, що у сфері охорони здоров'я існує понад 30 різних довідок. І простий пошуковий запит видає десятки посилань, що пропонують оформити довідку для відвідування басейну "недорого і без відвідування лікаря". Та сама ситуація з лікарняними, підкреслив він.

Диявол криється в деталях

Не потрібно бути IT-професіоналом, щоб розуміти: перевести таку величезну державу, як Україна, на повністю електронний документообіг — завдання нетривіальне і вимагає для свого рішення десятиліть. І це при серйозному підході до справи.

При підході ж несерйозному можливі два варіанти. Перший: відповідна програма на держрівні приймається, але, як завжди, нікому нічого не треба. В результаті міністерства щорічно подають наверх звіти про успішний прогрес в переході на "цифру", а папери як заповнювалися, так і заповнюються у трьох примірниках. Бюрократична машина абияк працює.

Другий варіант: Мінцифри кидається виконувати розпорядження президента і буквально за рік переводить усі державні відомства на електронний документообіг, у тому числі при спілкуванні з громадянами. І ось тут дуже велика ймовірність того, що в країні станеться колапс. Процеси в держуправлінні зупиняться, а економіка повністю піде в готівку і в тінь.

Оглядач "ДС" на власні очі бачив, що сталося в Білорусі в 2016 р., коли там спробували звести воєдино бази даних різних відомств (МВС, МОЗ, податкової, міносвіти, статистики та ін.) лише з однією метою: централізовано стягувати "податок на дармоїдів" (була така" геніальна" ідея у Олександра Лукашенка — брати з безробітних спеціальний податок).

Як виявилося, з початку 1990-х відомчі бази даних велися в різних програмах, різними фахівцями і за різними методиками (так було у всіх пострадянських країнах). Коли їх звели воєдино, виник хаос. Повідомлення про необхідність заплатити "дармоїдський податок" приходили померлим 10 років тому людям, матерям в декреті, сумлінно працюючим, які служать в армії і трирічним дітям. В результаті дійшло до вуличних протестів, і стягування податку довелося терміново згорнути.

В Україні "держава в смартфоні" впроваджується не так давно, але і тут уже своїх фейлів вистачає. Наприклад,посвідка на проживання для іноземця (як постійна, так і тимчасова) оформляється у вигляді пластикової ID-картки з чіпом, на який записана вся інформація про людину. Тільки там чомусь не знайшлося місця для даних про адресу реєстрації. В результаті іноземці, які живуть в Україні, повинні носити з собою ID-карту і окремо паперовий лист А4 з довідкою про місце реєстрації.

Інший приклад розповів постійний експерт "ДС", фахівець з банківських технологій Геннадій Чоловенко: "Нова Пошта. Продав непотрібну в господарстві річ, замовив переказ на картку (прив'язав до аккаунту через Masterpass). Приходить повідомлення отримати готівкою у відділенні. Приходжу і питаю — чому так? Відповідь: Ми не бачимо чому — давайте паспорт. Простягаю смартфон: додаток "Дія" з оцифрованим паспортом. — Ми таке не приймаємо. Ми — не поліція. Дайте оригінал. На будь-які аргументи, що "Дію" приймають усі — і аеропорти, і установи з пропускним режимом, відповідь тільки одна — ми не поліція, у нас немає сканерів. Добре, що була ID-карта при собі. Але виходить, що для певних приватних компаній державні оцифровані документи, вимоги державних органів — не керівництво до дії. Навіщо тоді ця "Дія", безготівкові розрахунки?"

Утім, як з'ясувалося, поштові оператори ( "Укрпошта" теж) не можуть забезпечити ідентифікацію клієнта через додаток "Дія" не тому, що погано працюють, а через деякі законодавчі вимоги. Зокрема, закону про фінмоніторинг, згідно з яким усі готівкові перекази на суму понад 5 тис. грн повинні супроводжуватися перевіркою документів відправника.

Тобто при всіх фінансових операціях на суму понад 5 тис. грн на день поштові оператори зобов'язані проводити ідентифікацію клієнта за паспортом. Це стосується грошових переказів на пошті, а також отримання посилок післяплатою. За правилами фінмоніторингу оператор повинен зберігати копію паспорта клієнта, щоб довести, кому саме він надав послуги. Також копія паспорта потрібна при отриманні певних відправлень, таких як судові документи тощо.

Але довести контролюючим органам, що оператор на пошті подивився на "Дію", просто неможливо — потрібна інтеграція з базою додатку, щоб під час сканування QR-коду запис про цю операцію залишалася в базі з паспортними даними. Тому поки поштові оператори очікують від Мінцифри технічних протоколів і інтерфейсу програмування, який дозволить обмінюватися даними з "Дією".

І це лише кілька прикладів. Але ж при тотальному оцифруванні держави подібні ексцеси неминуче стануть масовими.

Шлях до "цифри" буде довгим

Поки цифровізація відносин між державою і громадянином йде досить бадьорими темпами. Вже запущено цифровий паспорт громадянина, проєкт стосовно електронних водійських прав і е-техпаспорт. Слідом в цифровий вигляд переведуть трудові книжки і нотаріальні доручення. Міністерство освіти і науки почало пілотний проєкт з тестування безкоштовного програмного забезпечення для створення і ведення шкільних електронних журналів і щоденників.

Безумовно, у тотальній цифровізації документів є очевидні плюси. Не треба носити з собою паперові або пластикові документи, перевірка справжності будь-якого документа відбувається миттєво, легко взаємодіяти з держпослугами.

Але все ще майже половина наших громадян не користується смартфонами, та й зі звичайним комп'ютером дружить далеко не кожен. А в багатьох відомствах все ще немає спеціального обладнання, яким будуть зчитувати електронні документи. Або з ним не вміють працювати. Та й за законом держслужбовець не повинен користуватися особистим смартфоном в робочих цілях. Нарешті, проблема безпеки персональних даних в електронному вигляді не вирішена не тільки в Україні, а й ніде у світі.

І, до речі, не варто в плані цифровізації держуправління кивати на Європу — якраз там "паперова" бюрократія дуже сильна. Це може підтвердити будь-хто, хто їздить в країни ЄС не тільки як турист.

Так, у Великобританії планувалося повністю відмовитися від паперових документів до 2018 р., а в Німеччині, Італії, Польщі існують програми цифрового уряду і переходу до держпослуг онлайн. Ось тільки щоб в банку Німеччини відкрити рахунок і отримати платіжну карту, потрібно два тижні і ціла папка документів. У Великобританії — взагалі два місяці. Там, щоб відкрити рахунок, треба мати адресу проживання, а щоб оселитися в квартирі — вказати банківський рахунок. А те, що ти приїжджий і для тебе це замкнуте коло, — твої проблеми, але всі документи будь добрий надай у паперовому вигляді.

Поки успіх при переході до "безпаперової держави" супроводжував тільки Естонію. Там вийшло впровадити електронні системи в сферу держпослуг: громадяни практично не ходять до держустанов, навіть голосують онлайн. Через сервіс е-Estonia можна подавати декларації (у тому числі податкові), реєструвати компанії тощо.

Ось тільки програма цифровізації всього держапарату в маленькій добросовісної Естонії почалася ще в 1997 р. і зайняла 20 років, зажадавши понад $500 млн. Важко навіть уявити собі, що потрібно 40-мільйонній Україні з її життєрадісними і винахідливими жителями.

Незважаючи на те що в Україні вже діють закони "Про електронні документи та електронний документообіг", а також "Про електронні довірчі послуги", також потрібно внести зміни в величезний масив (десятки тисяч) нормативних документів, багато з яких приймалися ще в СРСР.

Безумовно, переведення державного документообігу в електронний формат здатне, без перебільшення, надати сильний імпульс розвитку країни. Не кажучи вже про економію десятків мільйонів доларів щорічно на адміністративні процедури, про боротьбу з корупцією тощо. Але і ризик зануритися в хаос через поспішні дії теж дуже великий.