• USD 26.8
  • EUR 31.9
  • GBP 37.4
Спецпроєкти

Кінопродюсер Володимир Яценко: Наше надзавдання – створити міжнародний бренд українського кіна

“ДС" поговорила з Володимиром Яценком, провідним українським кінопродюсером про те, чи можливо зробити українське кіно прибутковим і чи є шанс для вітчизняних кіновиробників зіскочити з голки держфінансування

кінопродюсер володимир яценко
Володимир Яценко / Facebook.com
Реклама на dsnews.ua

Володимир Яценко — співзасновник київського рекламного продакшену Limelite. Його ім’я стало відомим широкому загалу в 2018 році, коли він випустив перший повнометражний фільм за романом Сергія Жадана «Ворошиловград» під назвою «Дике поле» (режисер — Ярослав Лодигін), який представляв Україну на 22-му Талліннському міжнародному кінофестивалі. В рамках структури Limelite Яценко спродюсував ще два повнометражні фільми: претендента на міжнародну премію «Оскар» від України «Додому» Нарімана Алієва (2019), який також було відібрано до конкурсної програми «Особливий погляд» 72-го Канського кінофестивалю й отримав Ґран-прі 10-го Одеського МКФ та «Атлантида» Валентина Васяновича, який уперше в історії українського кіно здобув перемогу на Венеційському кінофестивалі. На сьогодні Яценко представляє Україну в Європейському фонді підтримки кіна Eurimages та в Європейській кіноакадемії.

Наразі його компанія працює над новими фільмами таких відомих українських режисерів, як Валентин Васянович, Ірина Цілик, Антоніо Лукіч, Павло Остріков.

"ДС" Володимире, то як ви стали продюсером?

В.Я. Як і всі хороші речі, це трапилося випадково. Я закінчив математичний ліцей у Києві, потім пішов у Наргосп на банківську справу. Я там був білою вороною, бо ще лишався тоді системним гіпі, їздив по трасі — якось примудрявся усе це в собі суміщати. Я розумів, що займаюся якоюсь фігнею, але це таки приносило мені реальну нормальну освіту – так, її в Наргоспі давали. З другого боку, банківські кредити мене не дуже надихали. Тож усе трапилося методом заперечення: працював на різних роботах, розумів – не те, не те, не те. Випадково потрапив у компанію кіношників і почав допомагати їм фільмувати як адміністратор – бо вони всі були прекрасні, але безалаберні. Одного дня мені сказали: "Ти ж і так це робиш. Піди, може, корочку отримай?" Вступив я в інститут імені Карпенка-Карого на організацію виробництва фільму – так це тоді називалось. На першому зібранні ректор почав свою промову словами: "Любі майбутні безробітні!". Це були 1990-ті, кіна в Україні не існувало. Ми зняли кілька студентських робіт, одну з них відправили на "Кінотавр" у Сочі, там його чомусь прийняли. Ми вибили грошей зі Спілки кінематографістів і поїхали туди. Здрастуй, новий дивний світ! Зірки, прем’єри, червоні доріжки. Там я познайомився зі усіма головними російськими продюсерами, з тим таки Сергієм Сельяновим. Вони покликали до себе. Оскільки я був молодий та дурний, то, звісно, переїхав.

"ДС" Тож був-таки у вас такий російський період у житті, виходить. Як і в багатьох, втім.

В.Я. Треба було якось виживати, тож займався різними дурницями довкола кіна. І так потрапив у рекламу – спочатку як адміністратор, потім як директор виробництва, потім як продюсер. Але цікавість до кіна лишалася, тож регулярно смикав знайомих продюсерів. Одного разу Сельянов прислав мені сценарій, який мені дуже сподобався – "Нічний продавець", видав мені 300 тис. доларів і сказав "Іди знімай". В мене там були зірки – Віктор Сухоруков, Інґеборґа Дапкунайте. Я схопився за голову – що з цими грошима робити, як усе організувати? Фільм ми зняли, на щастя. Сельянов приїхав тільки в перший день і потім вже після завершення.

"ДС" Чому так? Він же дав кошти…

Реклама на dsnews.ua

В.Я. Він сказав річ, яку я використовую сам: "Я виграв або програв у той момент, коли обрав сценарій і затвердив знімальну групу. Все. Далі — я все зробив правильно або помилився. Але це все мій вибір і він уже зроблений". Він навчив мене ще одному: можуть бути вражаючі фільми з 10 середніх епізодів і може бути повне лайно з 15 ідеальних епізодів. Магія фільму: він або злітає, або лишається не більше ніж набором сцен, байдуже наскільки добре зроблених. І саме це мене приваблює. Ти щоразу присутній при народженні нової сутності, яка більше ніж сума її складових.

Потім я зустрів свою майбутню і вже сьогодні колишню дружину, ми переїхали до Києва і відкрили студію реклами Limelite, яка існує вже 16-й рік. Почали знімати рекламу. Я хотів повернутися в кіно. Але чув погані речі про ситуацію в кіноіндустрії і мені це не подобалось.

"ДС" Тож як ви зробили "Дике поле"?

В.Я. Мене познайомили з Лодигіним, мовляв, у нього є ідея екранізувати "Ворошиловград". Окей, подаємося на пітчинг, але якщо там хтось попросить відкат, одразу зі скандалом виходимо зі справи. Ми подали фільм, отримали перше місце, ніхто нічого не просив, так і почали працювати. Може, це такий наш статус, але в нас ніхто ніколи й не попросив.

"ДС" Говорячи про кіно, обов’язково говориш про гроші. Ось у мене до вас питання як до людини обізнаної: чи ми приречені на державне фінансування? Чи взагалі вдається залучати приватний капітал – не ваш і не від Держкіна?

В.Я. Так. Ось зараз працюємо на проєктом у стадії девелопменту –велика військова драма приватним коштом. Якщо дійде до зйомок – буде прецедент. Але це все епізодичні речі, бо це роблять люди, які розуміють, що вони на цьому не зароблять. Це будь-які інші мотивації, окрім бізнесу. З одного боку це прокляття, з другого боку – щастя.

"ДС" Поясніть, будь ласка.

В.Я.: Україна заходила в коронавірусну кризу з 500 залами в кінотеатрах. У сусідній Польщі понад 3000 залів, у Росії – понад 5000, у Франції – 8000. А тут, якщо вийдемо з пандемії з 300 залами, я буду щасливий. Виходить, у нас залів удесятеро менше, ніж у Польщі. А населення більше. Це означає, що поляки можуть розраховувати на свій власний ринок. 3000 залів тягнуть фільм. Він може бути посереднім, але окупитися, може бути хорошим – і тоді продюсери зароблять. Тому туди й приходить "Нетфлікс" та інші серйозні гравці. Бо є платоспроможне населення, готове платити за свій контент.

У нас інакша ситуація. У нас телевізор – котрий не є бізнесом, а лише інструментом фінансово-промислових груп по захисту своїх інтересів — купує за 2-5 тис. доларів фільм, на який витрачено мільйон. Це смішно. Тож, повторюю, кіна як бізнесу в таких умовах бути не може. Окрім локальних комедій того типу, що роблять "Квартал 95" чи Film UA. Але це теж не системне явище. Так, вони окуповуються й трошки навіть заробляють, але це далі нікуди не розвивається, ми не побудуємо ще 500 або 1000 залів у найближчі роки.

"ДС" З прокляттям зрозуміло, а щастя в чому?

В.Я. Бо з таким маленьким ринком ми, щоб вижити, просто змушені розповідати історії, цікаві великому світу. І це здорово. Взяти "Додому" Алієва. Це насамперед історія кримськотатарська, локальна, але при цьому абсолютно зрозуміла всім: батько й син, архаїка та новий світ. Або "Атлантида" – фільм складніший, але теж зрозумілий універсально – звідси й приз у Венеції. Чи комедія Лукіча "Мої думки тихі" – глядачі з країн колишнього Східного Блоку реготали до упаду, в Карлових Варах носили на руках. Тож нам доведеться, хочемо ми чи ні, інтегруватися в світову систему кіновиробництва.

"ДС" Легко сказати.

В.Я. Наше надзавдання як індустрії – створити бренд українського кіна – ось так, як створили свого часу бренд нового румунського кіна. Коли кажуть про румунське кіно – одразу ясно, про що мова. А в Румунії грошей на виробництво фільмів було навіть менше, ніж у нас. Коли я кажу колегам-іноземцям, які в нас умови фінансування, вони дивуються: "Та ви в раю живете". Так, росте конкуренція, політична турбулентність, але якщо Сергій Лозниця може прийти і отримати від держави 2 мільйони євро – ну де ще так?

"ДС" Ви вважаєте, що ця ідея з брендом здійсненна?

В.Я.: Вона вже здійснюється. Бренд потроху зараз складається з мозаїки успіхів, адже з 2014-го на кожному крупному фестивалі щороку є український фільм у програмі. Якби у тому таки 2014-му мені сказали, що в Канах, Берліні, Венеції постійно будуть наші фільми, та ще й з призами, я б лише знизав плечима. Тож стратегія Пилипа Іллєнка (екс-голова Держікіна. – "ДС") на створення оцього поживного фінансового бульйону для кіна – не знаю, свідома чи ні –– спрацювала. В історичному сенсі це лише мить, ніщо, але показує величезний труд всієї індустрії і в тому числі продюсерів, які вчаться працювати в нових умовах. Це не так швидко й не так просто.

"ДС" Самого лише фестивального кіна мало, щоби нас помітили.

В.Я. У Болгарії, наприклад, дуже мало свого кіна. Але в них добре розвинений сервіс, до них їздять знімати великі проєкти. Те ж саме в Угорщині. Так, у них виходять регулярно потужні фестивальні фільми, але в основному вони надають послуги голівудським студіям. І це основа їхньої індустрії. Наше завдання, мені здається, розбудувати індустрію, яка вироблятиме контент. Маємо вчитися робити це якісно. Ось тоді є шанс бути поміченими і розвивати свій сервіс теж.

"ДС" Повернемося до вашого внеску в цю індустрію. Які наслідки мав ваш перехід у продюсерство?

В.Я. Такі, як я, не так багато займаються рекламою, і реклама страждає, але це свідома жертва. Розумію, що якщо хочу займатися кіном, то ним не можна займатися з холодним носом. Впівсили. Ми зараз працюємо з моєю дружиною Анею Соболевською, це сімейний бізнес, і це важливо.

"ДС" Чому?

В.Я. Бо ти 24 години проводиш у кіні, не можеш мати поруч людину не з кіна – інакше нічого не вийде. Ми дуже перебірливі саме тому, що займаємося цим 24/7. Складно цим займатися, якщо це тільки про гроші, якщо не лежить душа. Був рік, коли ми не знайшли нічого хорошого і ні з чим не висувалися на фінансування. Тому не подаємо 10-15 проєктів на конкурс, бо це принизливо для наших режисерів. Подаємо 2-3 заявки, якщо виграємо — робимо. Все просто. Сумно, що є тільки Держкіно. Це не дає різноманітності.

"ДС" До речі, вам уроки, отримані в Карпенка-Карого, допомогли? Доводилося ще потім навчатися?

В.Я. Я щойно закінчив ЕАVE — курс продюсування в Європі, туди складно потрапити, в нас його лише 4 чи 5 людей проходили за всю історію України. Зараз проходжу ще один. Постійно навчаюся, тому що, окрім зв’язків, це ще й професійне середовище. Зараз для нашої індустрії, для всіх нас — період учеництва. І чим більше наших продюсерів там учитимуться, тим краще буде.

"ДС" Які проєкти зараз веде ваша студія?

В.Я. Зараз іде серйозна боротьба між Канами та Венецією за "Відбиття" Валентина Васяновича. Завершуємо новий фільм Ірини Цілик, це дуже цікава, складна робота. Плюс із Антоніо Лукічем через місяць починаємо знімати, а наприкінці року нарешті запускаємо Павла Острікова.

З Остріковим історія, якою ми вже 3 роки займаємося. 3 роки їздимо по фестивалях, вкладаємо наші кошти, а так він із цим фільмом уже сьомий рік – тобто він 6 років тому написав сценарій, і весь час його переписує, доробляє, і тільки зараз ми підійшли до його реалізації. Це довго.

"ДС" Наостанок головне, мабуть, питання. Мені здається, що цех продюсерів до 2014 року просто не існував. А зараз, із монопольним державним фінансуванням, теж не дуже зрозуміло, що це за професія. То хто такий продюсер в Україні?

В.Я. Є два типи продюсерів. Одні – і їх раніше була більшість – беруть гроші в держави, щось собі по дорозі в кишені кладуть, і все, потім доля фільму їх не цікавить. Піде – добре, не піде – ну й ладно. Ніхто ж не буде оці свої "свіжезароблені" гроші витрачати на просування, на маркетинг фільму. Але, думаю, то вже відмираюча каста. Бо і режисерам з ними нецікаво, і якість проєктів у нас зазвичай так собі. А другий тип – це продюсер як пара з режисером. Намагаєшся ще додатково знайти гроші, аби кращим був фільм – ми так робимо з усіма нашими проєктами. Скажу більш поетично: початок фільма, коли є сценарій і режисерське бачення, – це така нота, як у камертоні, і вона має збігатися в продюсера і в режисера. Так ось далі, поки режисер іде вглиб і закопується у фільм, місія продюсера — лишатися отим камертоном, тримати початкову ноту. Щоб фільм вийшов максимально близьким до неї.

Фільм у будь-якому разі змінюється дуже сильно. Але режисеру потрібен спаринг-партнер, аби весь час з ним відпрацьовувати ці зміни, щоб основна думка, яка була на початку цієї подорожі, не загубилась у процесі. Оце головне завдання.

    Реклама на dsnews.ua