• USD 28
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Євген Дикий: Станція "Академік Вернадський" протягне ще 15-20 років, треба будувати нові корпуси

"ДС" поговорила з директором Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким про зміни клімату в Антарктиді, плани з модернізації станції "Академік Вернадський", а також проблеми та потреби сучасної української науки

Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий
Реклама на dsnews.ua

“ДС": Науковці по всьому світу не припиняють говорити про зміни клімату. Чи відчувають їх наслідки українські полярники на станції "Академік Вернадський"? Що буде з Антарктидою через 50 або 100 років?

Є.Д.: Ми відчуваємо в Антарктиді зміни клімату на всіх рівнях, починаючи від приладів і завершуючи побутом. За останні чверть століття, що станція є українською, змінилося багато чого. Почнемо з приладів: середньорічна температура зросла на три градуси. Це може не вражати, тому що в нас за день зараз перепадати бувають більші, але якщо йдеться про саме середню річну температуру, то три градуси Цельсія — це різниця між Україною, і Скандинавією. Уявіть собі, що за покоління Норвегія чи Швеція потеплішали до України. Це той темп потепління, який спостерігається на станції "Вернадський".

А якщо не по приладах, то почнемо з пінгвінів. На момент, коли станцію перебрали у британців, нашим сусідом були адельки. Пінгвіни Аделі — це найменші пінгвіни, дуже "мультяшні", чорно-білі. Так от їх зараз майже немає. Зараз, щоб побачити пінгвінів Аделі, мені довелося робити кілька кілометрів морем на інші острови, і там дві останні колонії ще якось доживають. Тому що це холодолюбний вид. Він відступає на південь. Нагадую, що в нас там, чим південніше, тим холодніше: напрямок на південний полюс. Аделі відступають, на їхнє місце заселилися у неміряній кількості пінгвіни Дженту, значно більші за розміром. Але друга назва пінгвіна Дженту — Субантарктичний пінгвін. Назва "суб" багато про що говорить. Коли цей вид описували, в Антарктиді його не було, він був на набагато тепліших островах, прилеглих до Антарктиди. За 25 років цей вид приблизно на 300-400 кілометрів просунувся на південь.

Як можна побачити й почути глобальне потепління? XXIV експедиція (2019-2020 рік — ред.) відкрила крижану печеру, це дуже красиво, але насправді це величезний обсяг води як витанув з льодовика. І печеру знайшли не тому, що вперше туди полізли. Це найближчий льодовик до станції, ми його моніторимо щороку. Те, що раніше цю печеру не було описано, означає, що вона утворилася за кілька останніх років, а рік тому у ній нарешті зʼявився отвір, щоб можна було зовні побачити. Тобто можна побачити, скільки води витануло з цього льодовика. А ще можна буквально чути, як тане Антарктида. В Антарктиді взагалі дуже тихо, немає звичних нам антропогенних звуків, розумієш, що таке справжня тиша. І раптом посеред цієї тиші звуки, схожі на вибухи, — це черговий шмат криги розміром з двоповерховий будиночок відколовся, хлюпнувся в океан, і поплив собі. Раз на 2-3 години щось так бахає.

Пінгвіни у Антарктиді. Фото: Оксана Савенко
Пінгвіни у Антарктиді. Фото: Оксана Савенко

Через 50 років Антарктида ще принципово не зміниться, вона буде схожою на те, що зараз, але приморські прибережні райони стануть набагато зеленішими. Якщо зараз майже вся Антарктида — це крига і голе каміння, то на субантарктичних островах птахи приносять на лапках насіння і зʼявляється мох, трави. Також буде поширюватися цвітіння снігу. У нас на станції нещодавно робили гарні світлини червоного снігу, тепер це явище з рідкісного стає щорічним. Це теж один з проявів потепління. Скоро новини "відколовся айсберг з пів штату Нью-Йорк" більше не будуть сенсацією, це буде рутина. Насправді глобальне потепління в Антарктиді, в Гренландії — це не локальне явище. Просто там воно відбувається швидше, ніж на решті планети. Арктика й Антарктика просто попереджають людство, що це йде на всі території, включно з нашими.

"ДС": Науково-технічна база української станції не найкраща у світі, але станції яких країн вона все ж перевершує за своїми потужностями?

Реклама на dsnews.ua

Є.Д.: Нам насправді загалом не соромно. Просто рівнятися з, наприклад, США, де річний бюджет полярної програми 600 мільйонів доларів, або з французами, в яких 240 мільйонів євро, не випадає. Крутіші за нас — США, Франція, Британія, Італія, Бельгія, Німеччина. А з усіма іншими ми щонайменше, співставні, на рівні. В когось один напрямок краще розвинутий, у когось — інший. З центральною Європою ми точно можемо впевнено змагатися. У нас нині краще, ніж у поляків, чехів. У чехів є дуже сильні напрямки, але не всі. Це поки один рівень. Турки поки що у нас вчаться, а не ми у них. Є цікавий парадокс: нині й найкраща геомагнітна обсерваторія, й найкраща метеостанція українців знаходяться не в Україні, а в Антарктиді.

"ДС": Для того, аби потрапити на станцію, потрібно заповнити індивідуальну анкету онлайн. Якою має бути освіта і попередній досвід роботи, аби шанси потрапити на станцію збільшилися?

Є.Д.: Чим більший досвід робити, тим краще. Дивлячись, на що ви подаєтеся. Це 12 вакансій. Якщо ви подаєтеся на метеоролога, то, звичайно, нас цікавить ваш досвід роботи як метеоролога. А якщо ви подаєтеся на дизеліста, то, звичайно, нас цікавить ваш досвід роботи дизелістом, а не метеорологом. Приблизно половина охочих відсіюються ще на першій стадії цієї анкети. Тому що половину складають люди, яким просто дуже цікаво потрапити до Антарктиди, але, на жаль, вони не володіють жодним з запитуваних фахів. При всій повазі до романтики їхніх почуттів, це все ж таки саме робота і їй потрібно відповідати, як і на будь-якій іншій посаді.

Працівник станції "Академік Вернадський" Олександр Салганський. Фото: Євген Прокопчук
Працівник станції "Академік Вернадський" Олександр Салганський. Фото: Євген Прокопчук

"ДС" Раніше ви казали, що востаннє зарплати на станції підіймали у 2000-му році…

Є.Д.: До вересня минулого року, тоді стався прорив. Уперше після 2000-го премʼєр Шмигаль підписав зміни до постанови, яка регулює забезпечення працівників на станції "Академік Вернадський", і тепер, нарешті, воно стало достатньо ринково-конкуретним, гідним. 54 тисячі гривень на руки вже чистими.

"ДС": Як ви оцінюєте ставлення української влади до науки? Наскільки достатнім є фінансування й підтримка реалізації проєктів?

Є.Д.: Недостатньо завжди, але може бути просто трохи недостатньо, а може бути взагалі "ні про що". Якщо ми говоримо не про Антарктичний центр і полярну програму, а науку в цілому в країні, то нинішнє фінансування не відповідає навіть мінімальним вимогам, це "нижче плінтуса". Тому на цьому тлі особисто я, як директор, не скаржусь на життя. На тлі більшості колег якраз Антарктида і станція "Вернадський" не ображені. Навіть навпаки. У 2020-21 роках на операційні потреби нам дали цілком достатньо. Дякую Мінфіну за розуміння, ми з ними кожну копійку обґрунтовували, пояснювали, для чого нам потрібно, і були почуті. Є поки один прикрий виняток — це капіталка: на ремонт і модернізацію станції. За нашим законом, операційні й капітальні витрати — зовсім різні статті бюджету. Минулого року нам дали й операційні, й капітальні, а на 2021-ий, мотивуючи ковідом та іншими речима, операційні дали, а капіталку поки що не дали. Але ми спробуємо відпрацювати це з депутатами, пояснити, що не можна ставити на паузу вже розпочату модернізацію станції, її слід за два роки завершити.

Антарктичний пейзаж. Фото: Анна Соіна
Антарктичний пейзаж. Фото: Анна Соіна

Але решта нас цілком задовільняє, чого не скажеш про загальний стан науки в Україні. Загалом же відбувається подвійний жах. З одного боку, кумедна сума загального фінансування: 9,2 мільярда гривень цьогоріч на все фінансування науки. Для порівняння, 98,3 мільярдів МВС. На поліцію удесятеро більше, ніж на всі види наук. Я гадаю, це дуже багато говорить про стан суспільства й про його перспективи, з таким просуванням науки перспектива — це Сомалі. Але треба бути відвертим: просто збільшення фінансування науки не факт, що дасть пропорційне збільшення результатів. Тому що в нас є дві проблеми в одній: жахливого недофінансування науки й неефективного використання навіть тих дрібних коштів, які зараз є. Коли Оксана Маркарова була міністеркою фінансів, на одному з публічних заходів вона зробила селфі зі мною й з Володимиром Вʼятровичем, який тоді керував Українським інститутом національної памʼяті, та озвучила важливу фразу: "Цим двом інститутам я завжди гроші знайду, бо я бачу, на що вони їх витрачають". І це правильний підхід. Насправді, навіть ці копійки можна було б витрачати набагато ефективніше. Але немає ефективних і прозорих критеріїв, яких дослідників фінансувати, а кому відмовляти. 1/10 від фінансування поліції "розмазується рівним шаром" на 137 інститутів Національної академії наук, ще 4 галузевих академії з кількома десятками інститутів у кожній, та на всі університети. 137 українських статей на рік не виходить у пристойних міжнародних журналах, тобто навіть не кожний інститут дає бодай одну вагому статтю за рік. Якщо збільшувати фінансування науки, то одночасно зі зміною розподілу цих коштів.

"ДС" Національна академія наук у 2020 році отримала нового президента. Чи змінилася співпраця НАН і Антарктичного центру у зв’язку з цим?

Є.Д.: Наша співпраця й до того була, ми ж не з Патоном працювали (ексголова НАН Борис Патон помер у серпні 2020-го у 101-річному віці — ред.), а з конкретними інститутами, де є конкретні живі люди, лабораторії. На всю академію наук десь близько 70 команд, які реально працюють, але це моя суб’єктивна оцінка, без докладного наукометричного аналізу.

Що стосується Загороднього (70-річний Анатолій Загородній, новий президент НАН — ред.), ми спілкувалися вже з ним особисто. Як людина справляє дуже гарне враження, компетентний, порядний, питань нема. Питання в тому, а наскільки він здатний зрушити цю самоврядну й дуже заскарузлу махіну? При всій повазі до Загороднього (це не фігура мови, я його дійсно дуже поважаю), але не відбулося зміни покоління. Я розумію, що після 100-річного Патона 70-річний Загородній сприймається у межах академії як молодий, але ж насправді, якби йшлося про те, що треба щось серйозно реформувати, то вибачте, але це мають робити люди 40-50 років, а це майже втрачене покоління в українській науці. Це покоління майже все або виїхало, або перейшло у бізнес.

Фото: Оксана Савенко
Фото: Оксана Савенко

Я позитивно сприймаю кроки Загороднього, його спроби реформувати академію, але я скептик у тому, що йому це вдасться. Мені здається, щоб це реформування вдалось, воно має йти ззовні, а так, коли академія є самоврядною й дуже демократичною, то важко, відповідно, змусити реформуватись людей, які постраждають від реформ. Фактично треба змусити 70-річних директорів інститутів поступитися всіма своїми правами, можливостями, привілеями, й замість себе пустити 30-40-річних молодих учених з нормальною англійською мовою, досвідом навчання чи роботи за кордоном тощо. А хто ж у нас добровільно крісло залишає?

Я більше вірю, що НАНУ все ж колись дограється до зовнішнього реформування, але тут дисклеймер: під зовнішнім реформуванням я жодним чином не маю на увазі дерибан майна Академії, а тут вже, здається, перші ластівки є. Остання спроба МВС відібрати корпуси Інституту фізіології ім. Богомольця — це воно. Патон помер, вони вирішили, що разом з ним померла Академія, й все — можна давати старт великому дерибану. Якщо дати приміщення інституту Богомольця поліції, далі понесеться, заберуть спершу всі споруди у центрі Києва, потім всі земельні ділянки тощо. Перед тим, як починати реформування, треба законодавчо гарантувати, що щонайменше 10 років взагалі жоден квадратний метр не може бути відчужений. Єдиною заслугою Патона за останні 20 років можна вважати те, що він стримував дерибан майна. На жаль, це єдина заслуга і заплачено за неї дуже дорого: повною стагнацією й втратою двох поколінь учених. Але було б дуже прикро тепер навіть це втратити.

"ДС" Які в Антарктичного центру нині ще потреби?

Є.Д.: Треба розділяти, ми говоримо про потреби чи про потреби і мрії? Потреби — це завершити модернізацію, ми досить успішно її почали, далі COVID нам наламав логістику, поставив дещо на паузу. Загалом нам треба ще два роки, цей і наступний, щоб виділяли ще, крім операційних коштів кошти на капіталку. За два роки ми завершимо модернізацію станції, яка давно назріла – адже не забувайте, ми говоримо про 25 років, які вона в українських руках. Британці ж віддавали її не новеньку. Це споруда 70-х років, остання модернізація — наприкінці 80-х, і то — замінялися далеко не всі системи.

Насправді за те, що станція ще жива і придатна до модернізації, — за це великий респект нашим зимувальникам, які своїми руками постійно щось лагодили, підтримували, тому що базово, за розрахунками, воно стільки жити не мало. Коли компанія Volvo дізналася, що у нас в роботі досі їхні дизельні генератори 1980 року, вони запитували, скільки б коштувало один з них вивести в музей компанії. Тому що дизельгенератор, який пропрацював 40 років в Антарктиді… Насправді, так не має бути. Це означає, що він дуже якісний і дуже дбайливо до нього ставилися.

Зараз ми заміняємо всі системи забезпечення, але це дійсно критична потреба, яку ми готові обстоювати і пояснювати. Далі починаються вже розмови про майбутнє та про розвиток. Яку б модернізацію ми зараз не зробили, все ж таки ресурс станції не вічний. Нагадую, споруди 70-х, в Антарктичному кліматі, який ще й швидко змінюється, тому як би ми зараз класно не попрацювали, але це на 15-20 років максимум. Це не мало, але за цей час треба думати про "Вернадський-2". Щоб через 10 років починати поруч будувати нові корпуси, вже за технологіями ХХІ століття. Ми говоримо не про другу станцію, а про другий корпус цієї станції. Цей корпус навіть після модернізації не вічний. Взагалі корпуси, де ми зараз працюємо, не перші, перші — 47-го року, але вони зараз музейні експонати, ми туди водимо туристів. Тобто британці їх використали на повну, а далі не страждали з їхньою реконструкцією, а просто поруч збудували нову станцію, бо різниця технологій 47-го і 70-го вже була дуже суттєвою. Ми зараз досі живемо в цій станції 70-х, але реально треба думати вже про "Вернадський-2035-2040", щоб на цей час вже збудувати сучасні конструкції і туди перейти. Й нинішня станція тоді вже стане музеєм, а всі дослідження будуть продовжені. Насправді наційцінніше для науки, що є на "Вернадському" — це найдовші ряди спостережень. Неперервні ряди, які повторююся з року в рік, за одними й тими ж методиками, однаковою похибкою. Клімат, озоновий шар, магнітні поля, іоносфера — це потребує не одноразових, хай і дуже "крутих»" вимірювань, а саме щоденної рутини, але точної і вивіреної. Тому йдеться не про нову станцію, а про нові корпуси, які дозволять продовжити все, що робиться.

Станція "Академік Вернадський". Фото: Юрій Шепета
Станція "Академік Вернадський". Фото: Юрій Шепета

Якщо ми переходимо до мрій, то Антарктида — дуже різна, і насправді дуже відрізняється західна і східна Антарктика. Східна — це, можна сказати, Марс: взимку -80, влітку -30. Дуже сухо. Західна, де стоїть "Вернадський", взимку -30, влітку близько нуля, коливання від -5 до +5. Плюс дуже волого, бо стоїмо на морі, вологість порядку 100% увесь рік. Близько 270 днів на рік щось падає на голову: або сніг, або мокрий сніг, або крижаний дощ. З одного боку, рай для біологів, бо життя у прилеглому океані вирує й кипить, але з точки зору фізиків й асторономів у нас там умови далеко не ідеальні. А от східна Антарктида якраз для них набагато цінніша, тому повноцінні полярні програми включають дві станції – по одній у східній й західній Антарктиці, й одне судно, яке їх обслуговує. А якщо зовсім красиво — має бути хоч один пункт базування в Арктиці також, для біполярних порівняльних досліджень. Найвідкритішою для цього є Норвегія з архіпелагом Свальбард (Шпіцберген), там є наукові станції близько 20 країн, але ми ще як слід туди не зайшли. Хоч перші спільні дослідження у колаборації з норвежцями вже там ведуться кілька років Радіоастрономічним інститутом НАНУ за підтримки НАНЦ.

Ідеальна українська полярна програма: "Академік Вернадський" як основна база в Антарктиді, менша база у східній Антарктиді (хоча б літня, якщо не цілорічна), база на Свальбарді в Арктиці й одне судно льодового класу, яке обслуговує всі ці бази. Це не просто мої фантазії, так побудована не одна полярна програма, зокрема я б вважав найкращим зразком програму Південної Кореї, схоже побудовані китайська, італійська та польська програми.

"ДС": Як ви ставитесь до антарктичного туризму? Чи могла би Україна заробляти значні гроші на ньому?

Є.Д.: Звичайно, дуже добре ставлюся, але, на жаль, зараз він цілком поставлений на паузу через COVID-19. Перед "ковідом" там вже працювали дві якти під прапором України однієї з київських туристичних компаній. Ринок туристичних послуг в Антарктиді після "ковіду" знов стане дуже перспективним і це поле для роботи українських компаній. Це не державна справа, а бізнесу, але ми радо допоможемо, проконсультуємо.

До речі, про бізнес. Чомусь ми мало згадуємо, що взагалі повноцінні цілорічні станції є лише у 30 країн, і Україна — одна з них, а країн, які ведуть в Антарктиці успішну комерційну риболовлю — ще менше. Загалом біля 20, але, наприклад, антарктичного криля, який вважається одним з найперспективнішим біоресурсів на планеті, ловлять і переробляють наразі лише 5 країн, і Україна — також одна з них.

"ДС" Скільки жінок нині працює на станції?

Є.Д.: Наразі на станції троє жінок. Одна з них — геофізик Анна Соіна, завершує зимувати, у неї вже 11-й місяць на станції, а двоє заїхали на початку лютого в сезонному загоні — це Оксана Іваніга, фахівчиня з озону і кухарка Олена Лещенко. І ще в Чилі на карантині в очікуванні наступного рейсу на станцію ще метеорологиня, біологиня і працівниця інформвідідлу НАНЦ.

До складу наступної XXVI експедиції за конкурсом пройшла одна жінка, біологиня Оксана Савенко, яка вже зимувала у складі XXIV експедиції. Вона піде на рекорд – стане першою жінкою, яка зимуватиме двічі. Такого ще не було. Вона щойно повідомила, що у неї успішно відбувся передзахист кандидансткої дисертації в Академії Наук, а з цього витікає цікавий наслідок, що захист у неї скоріше за все буде по Zoom зі станції.

"ДС" Багато організацій і світових відомств встановлюють квоту на кількість жінок у своїх лавах. Чи можливо таке на українській антарктичній станції у майбутньому?

Є.Д.: Тут я не великий прихильник гендерних квот. Я все ж таки за те, що рівність — це є рівність. Поки в нас кількість жінок, які пройшли за конкурсом, приблизно така ж, як відсоток поданих жінками заявок із загального числа заявників. Поки жінки заявок подають значно менше за чоловіків і десь у такій пропорції приблизно і проходять. Сподіваюсь, надалі просто частіше подаватимуться.

    Реклама на dsnews.ua