Канада ставить на мирну експансію
Ключовим гравцем в Арктиці з точки зору оптимальності територіальної доступності, фінансових, військово-політичних і дипломатичних можливостей, безумовно, є Канада. Затверджений у 2009 р. документ "Північна стратегія Канади: наш Північ, наша спадщина, наше майбутнє" передбачає щорічні дотації північним територіям в розмірі $2,5 млрд на розвиток системи охорони здоров'я, освіти й соціального обслуговування. Тобто на підвищення демографічної динаміки в цілому. А головним джерелом добробуту канадського Півночі в найближчій перспективі буде залишатися розробка нафтогазових родовищ недалеко від гирла річки Маккензі і видобуток алмазів. В грудні 2013 р. уряд Канади направив заявку в комісію ООН по континентальному шельфу, згідно з якою ця країна заявила про свої права на 1,2 млн кв. км дна Атлантичного океану, в тому числі і на хребет Ломоносова (перетинає центральну частину Північного Льодовитого океану, проходить близько до Північного полюса, простягається приблизно на 1800 км від Новосибірських островів до острова Елсмір в Канадському Арктичному архіпелазі). Ту саму приховану під товщею холодних вод гірську гряду, яку Росія вважає своєю. Причина такої наполегливості очевидна: адже за оцінками Геологічної служби США, тут, в північних широтах, зосереджено понад 20% всіх світових запасів нафти і природного газу.
При цьому аналогічні, але територіально більш скромні російські заявки згаданою комісією постійно відправляються на доопрацювання, незважаючи на символічні акти зразок установки триколора на приарктическом дні.
За останні п'ять років вона витратила кілька сотень мільйонів доларів на модернізацію чотирьох дослідних станцій, у тому числі інституту "Аврора" на узбережжі моря Бофорта - однієї з найбільших в Арктиці. Крім іншого, ці станції залучені і в масштабні етнографічні дослідження.
Канадці розробляють технологію буріння арктичного шельфу для доступу не тільки до родовищ нафти і газу, а також до великих покладів гідрату метану у арктичного узбережжя. Правда, ця країна єдина в регіоні поки що не має власного глибоководного порту, але чому б не вирішити проблему за допомогою інших пріарктіческіх держав та лобіювання інтересів народів Півночі? Адже навіть незважаючи на все більшу жорсткість санкцій Канади щодо РФ, деякі регіони російської Півночі зберігають перспективи співпраці з трансполярным сусідом. Приміром, у жовтні 2015 р. з'явилася інформація про те, що ЗАТ "Прогноз" (100% належить канадській Silver Bear Resources), осваивающее Мангазейское родовище срібла в Кобяйском улусі Якутії, може стати учасником регіонального інвестиційного проекту. Враховуючи складну економічну ситуацію, регіональні влади не мають можливості реалізувати інфраструктурні проекти в повному обсязі. В даному випадку канадській стороні запропоновано взяти витрати на себе, але при цьому компанії-надрокористувачу буде створений режим максимального сприяння. Ще одним варіантом може стати включення ЗАТ "Прогноз" в переліку чотирьох пріоритетних інвестиційних проектів, який Якутія запропонує вже на федеральному рівні в поточному році. А поки республіка шукає інвесторів в умовах сформованої токсичності російських активів, представляючи проекти на різних рівнях в РФ і за кордоном, Silver Bear Resources вже десять років вкладає не тільки в геологорозвідку, але і в соціально-економічний розвиток населених пунктів Кобяйского улусу. По всій видимості, такі непомітні инкурсии зовні доброзичливого, але вміє планувати на роки вперед канадського капіталізму в пухке тіло розпадається імперії будуть продовжуватися і в майбутньому. Можливо, це кращий вибір для швидко деградуючих в умовах системної корупції пріарктіческіх територій Росії. Таким чином, рішення Канади надати максимально широкий суверенітет місцевим народам канадського Півночі розраховано, в тому числі, на те, що корінні народи Крайньої Півночі, нині територіально знаходяться в РФ, також приймуть рішення піти по шляху повної автономії і запустять на умовно російську територію побільше канадських компаній.
Стратегії США та країн-спостерігачів
На сьогоднішній день найбільш конфліктогенним актором в контексті арктичних процесів виступає Росія - вона досить прямо і небезпідставно розглядає Канаду і США в якості своїх прямих суперників у регіоні. Для США завдання домінування в Арктиці нетривіальна, оскільки країна географічно присутній в регіоні тільки на невеликій ділянці, який займає узбережжі Аляски. Американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) за завданням Державного департаменту США регулярно готує аналітичні доповіді по Арктиці. В одному з них (The New Foreign Policy Frontier. U. S. Interests and Actors in the Arctic) питання ставиться концептуально: уникнути втрати арктичних перспектив, в першу чергу в силу діяльності інших країн. Однак берегова охорона США має в своєму розпорядженні всього лише трьома невеликими дизельними криголамами (WAGB-20, WAGB-10 і WAGB-11), а в останні два роки основна увага Вашингтона була прикута до Близького Сходу, Східної Європи та Південно-Східної Азії. Таким чином, з-за інфраструктурного розриву американські ВМС поки не можуть самостійно розширювати свою присутність в Арктиці. Тому в доповіді пропонується розробити довгострокову програму створення нового криголамного флоту, а в процесі спиратися на ресурси і можливості інших пріарктіческіх держав. Спільно з ними планується на регулярній основі проводити навчання і тренування з таких питань, як ліквідація наслідків екологічних катастроф і стихійних лих, порятунок на морі. Це допоможе посилити роль міжнародних контролюючих органів (таких як Арктичний рада) і перетворити їх у впливові центри прийняття рішень в регіоні замість національних органів влади.
Арктика - це не тільки нафта і газ, але ще й найкоротший морський шлях між бурхливо зростаючим Азіатсько-Тихоокеанським регіоном, Європою і Америкою. Північний морський шлях, що пролягає вздовж російських кордонів, набагато коротше, ніж прохід через Панамський або Суецький канали. Так, економія при перевезенні вантажу по північному морському шляху з Японії в Норвегії досить істотна - час скорочується на 15 днів. Тому "азіатські тигри", зацікавлені у швидкій перевезення своїх товарів, давно звернули увагу на цей регіон. Південна Корея в 2002 р. відкрила на Шпіцбергені свою науково-дослідну станцію "Дасан". Через два роки поруч розташувалася китайська наукова станція "Хуанхе", а в 2007-му - індійська "Химадри". Країни-спостерігачі будуть продовжувати нарощувати свою присутність в регіоні, тим більше, що сформований статус-кво включає в арктичний розклад Росію - політично непередбачувану та економічно недостатньо розвинену для ефективного контролю навіть власної заполярній території.
Про те, яка з країн - Фінляндія або РФ - зможе забезпечити найбільш короткий маршрут транзиту контейнерів в ЄС від портів північному морському шляху, читайте тут
