• USD 26.2
  • EUR 30.5
  • GBP 36.2
Спецпроєкти

Біографія під грифом "Секретно". Ким був повстанський отаман Гулий-Гуленко

30 червня 1921 р. Андрія Гулого-Гуленка – відомого повстанського отамана, генерал-хорунжого армії УНР, одного з керманичів армії Першого Зимового походу було призначено командувачем 1-ї південної групи (фронту) зі штабом у Кишиневі для підготовки антибільшовицького походу

Андрій Гулий-Гуленко через п'ять днів після арешту, 24 липня 1922 року. Фото з кримінальної справи
Андрій Гулий-Гуленко через п'ять днів після арешту, 24 липня 1922 року. Фото з кримінальної справи
Реклама на dsnews.ua

Історія життя Андрія Олексійовича Гуленка (Гулого-Гуленка) має чимало "білих плям" та загадок. Напевне доля цього знаменитого отамана найдовше з-поміж інших ватажків залишалася невідомою як його сучасникам, так і дослідникам його діяльності. І навіть щодо його імені та прізвища нерідко трапляються різні варіанти. Але запис у метричній книзі Новоархангельської церкви переконливо засвідчує: майбутнього отамана хрестили 2 жовтня 1886 р. під іменем Андрій та прізвищем Гуленко. Тобто варіант Тиміш, який іноді використовуються дослідниками, є неправильним.

Запис з метричної книги про народження Андрія Гуленка
Запис з метричної книги про народження Андрія Гуленка

Проте нерідко Андрій Олексійович Гуленко фігурує в документах як Гулій або Гулий. Ці варіанти утворилися, як похідні від прізвища Гуленко. Варіант "Гулий" вперше було використано ним під час Першої світової війни. Андрій Гуленко (Гулий) – штабс-капітан 11 саперного батальйону (11-го інженерного полку) відзначився в боях, дістав поранення та був нагороджений кількома нагородами, серед яких і Орденом Святого Георгія IV ступеня – найвищою бойовою нагородою для офіцерів свого рангу.

Документ часів Першої світової війни із згадкою про поранення Андрія Гуленка (Гулого)
Документ часів Першої світової війни із згадкою про поранення Андрія Гуленка (Гулого)

До весни 1919 р. в пресі та документах його згадували виключно як Гулого або Гулія. Надалі отаман частіше фігурує вже під подвійним прізвищем Гулий-Гуленко. У більшовицьких документах його називають Гулим або Гулим-Гуленком. Останній варіант є найбільш поширеним в джерелах та дослідженнях, присвячених цій непересічній особистості.

На повстанський шлях А. Гулія підштовхнула кадрова політика військового міністра Української Держави Михайла Рогози. Влітку 1918 р. з лав військових сил Гетьманату звільняли старшин, які не мали належної освіти. Серед них опинився і Гулий (Гулій), який у 1917 р. був активним прихильником українізації армії та боротьби з більшовиками. Однак Гулий та йому подібні ватажки, майбутні отамани Директорії, швидко знайшли собі місце в лавах учасників протигетьманського повстання.

Андрій Гулий-Гуленко (Гулий)
Андрій Гулий-Гуленко (Гулий)
Реклама на dsnews.ua

У 1919 р. Гулий-Гуленко командував Катеринославським Кошем, очолював Південно-Східну групу армії УНР, штаб якої знаходився в Єлисаветграді. Після втрати Катеринослава в січні 1919 р. встиг побувати під арештом, влаштованим йому владою УНР, який він сухо прокоментував:

"Був заарештований по телеграмі зі Штабу армії по звинуваченню у самовільному залишенні фронту та присвоєнні 40 млн. казенних грошей. Проте через декілька днів звинувачення було спростовано".

Проте невдовзі А. Гулий-Гуленко повернувся до війська, а в листопаді 1919-го Симон Петлюра призначив його керівником повстанських загонів Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Звенигородщини, Черкащини та Чигиринщини. Гулий-Гуленко виявився успішним організатором повстанства у запіллі Денікіна. Він наголошував, що "організація повстань проходила легко та вдало, то був розквіт повстанства. У своєму районі я був у буквальному сенсі господарем становища".

До об'єднання з армією Зимового походу А. Гулий-Гуленко отримав пропозицію від більшовиків влитися до лав Червоної армії, але відхилив її, з'ясувавши справжні наміри більшовиків стосовно незалежності України та їхнього ставлення до українських повстанських загонів.

Гулий з повстанцями
Гулий з повстанцями

25 січня 1920 р., коли повстанці А. Гулого-Гуленка зустрілися з армією УНР Першого Зимового походу. Михайло Омелянович-Павленко прийняв рішення не лише включити дисципліновані, вишколені частини гулівців до складу Збірної Запорозької дивізії, а й призначити її керівником саме А. Гулого-Гуленка. Попри те, що А. Гулий-Гуленко відзначився в успішній операції оволодіння Вознесенськом, ордену Залізного Хреста він не отримав, адже згідно статуту Хреста на нього не мали права ті старшини та козаки, які прилучилися до Армії УНР вже під час походу.

Орден Залізного Хреста, який А. Гулий-Гуленко так і не отримав
Орден Залізного Хреста, який А. Гулий-Гуленко так і не отримав

У 1920-му , навіть після укладення 12 жовтня перемир'я між Польщею та більшовиками в Ризі, отаман не припиняв боротьби. Зібравши кількасот добровольців він зумів прорвати радянський фронт та вирушив у рейд ворожим запіллям. Цей похід тривав понад півтора місяці, доки в одному з боїв отаман не був важко поранений у живіт. Загони Гулого-Гуленка відступили до Румунії.

Проте цього разу його заслуги не лишилися поза увагою вищого керівництва УНР. Від Симона Петлюри Гулий-Гуленко отримав звання генерал-хорунжого армії УНР. А 30 червня 1921 р. його призначили командувачем 1-ї південної групи (Бесарабської групи) антибільшовицького повстання, яке мало відбутися в 1921 р. Напередодні призначення А. Гулий-Гуленко та голова української військової місії в Румунії С. Дельвіг зустрічалися з керівництвом румунського генерального штабу. Румуни дали дозвіл на створення штабу Південної групи, його Інформбюро, зобов'язувалися надати матеріальну допомогу та навіть погодилися повернути українським воякам зброю, конфісковану в Запорізькій дивізії армії УНР після її інтернування в румунських таборах.

Андрій Гулий-Гуленко в 1921 році
Андрій Гулий-Гуленко в 1921 році

Завершивши формування штабу Південної повстанської групи, Гулий-Гуленко розпочав підготовку до її рейду на терени УСРР. Всі заходи оперативно-організаційного характеру здійснювалися в тісному контакті з румунським Генштабом. Допомогу в підготовці повстання йому надавав Костянтин Мацієвич – представник УНР у Румунії.

Українська політична еміграція в Румунії. На фото присутні Констянтин Мацієвич та отаман Герасим Нестеренко-Орел, соратник Гулого-Гуленка
Українська політична еміграція в Румунії. На фото присутні Констянтин Мацієвич та отаман Герасим Нестеренко-Орел, соратник Гулого-Гуленка

Завданням Бесарабської (Південної) групи було увійти на територію УСРР з боку Румунії. Однак цього разу, на відміну від Першого Зимового походу, вже під час підготовки до повстання не було того порозуміння, яке панувало між А. Гулим-Гуленком та Ю. Тютюнником під час операцій 1920 р. А. Гулий-Гуленко почав діяти на власний розсуд, не виконуючи наказів ані Петлюри, ані Тютюнника. Йому не вдалося знайти достатню кількість зброї для своїх вояків. Натомість отаману закидали надмірні витрати на утримання штабу, а С. Петлюра навіть просив військового міністра УНР зберігати всі документи, що надходили від Гулого-Гуленка, вважаючи, що ця справа може стати предметом судового розслідування. Допомога румунів в організації походу виявилися слабкою.

Попри названі проблеми та невдало обраний для походу час – жовтень-листопад 1921 р. – Гулий-Гуленко таки наважився на авантюру. У ніч на 17 жовтня 1921 р. отаман із 17(!) вояками, переодягненими у червоноармійців, перейшов кордон, але отримавши інформацію про поразку підрозділів Ю. Тютюнника, він припинив рейд, повернувшись до Бухареста.

Після невдачі Другого Зимового походу А. Гулий-Гуленко перебував за кордоном на теренах Польщі та Румунії. У червні 1922 р. він нелегально перейшов кордон з УСРР для продовження підпільної боротьби, але вже в липні цього року був заарештований в Одесі. Більшовицькі джерела розкривають нюанси викриття та затримання отамана, який цього разу діяв під іменем Василя Свистунця:

"В конце июля одесскому губотделу ГПУ стало известно, что в Одесссу прибыло из-за кордона некое лицо, имеющее возможность беспрепятственно перейти румынскую границу, по-видимому представляющее собой крупную политическую фигуру, наделённой большими полномочиями… В результате принятых губотделом мер, неизвестный на другой день был задержан в тот момент, когда садился на подводу для отъезда за границу… После ряда вопросов в губотделе была установлена личность арестованного, оказавшегося командующим Південной группы войск УНР полковник Гулый-Гуленко".

Протягом 1922 р., навіть після його арешту, чекісти активно використовували постать Гулого-Гуленка для проведення операції "Заповіт" проти холодноярських отаманів. Вони поширювали серед залишенців інформацію про присутність "ген. Гулого, і нач. штабу Тютюнника полк. Ступніцького" на начебто планованому з'їзді ватажків повстанського руху. Ймовірно, чекісти сподівалися, що ті ж таки "Вісті ВУЦВК", де ще 12 серпня розповідалося про арешт Гулого-Гуленка, до холодноярців не доходять та були впевнені, що ніхто про арешт повстанцям не розповість. Або ж вважали, що повстанці не повірять в арешт.

Наживка спрацювала. 29 вересня 1922 р. отамани потрапили в пастку, прибувши на фіктивну раду в Звенигородку. В Лук'янівський в'язниці їм показали фото Гулого-Гуленка, якого вони впізнали. Цікаво, що до цього моменту в ДПУ ще існували сумніви, що в липні 1922 р. в Одесі було заарештовано саме А. Гулого-Гуленка. Це доводить документ під назвою "Записка по проводу Голові ГПУ України тов. Балицькому" від повноважного представника на Правобережній Україні Юхима Євдокимова: "В отношении разговоров Ломгуненко могу успокоить Вас и Шумскаго: Гулый-Гуленко, тот самый, который командовал со стороны Румынии, Атаманами опознан. 1 октября 1922 года".

Заарештований Андрій Гулий-Гуленко в 1922 р.
Заарештований Андрій Гулий-Гуленко в 1922 р.

На суді Гулий-Гуленко визнав свою провину і надзвичайна сесія Харківського губернського суду винесла йому вирок: 10 років ув'язнення з суворою ізоляцією та конфіскацією всього майна. Порівняно м'який вирок суд пояснив "поразкою всіх ворогів радянської влади та непорушністю її позицій в Україні". А. Гулий-Гуленко визнав факт боротьби проти більшовиків, бо хотів цим принести користь українському народу. Водночас отаман зазначив, що НЕП позбавив УНР підтримки народу, тому подальша повстанська боротьба була б шкідливою для українців.

Ю. Тютюнник невдовзі після арешту почав поширювати в повстанському середовищі інформацію про зраду Гулого-Гуленка. У датованому 29-м серпня листі до Михайла Палія-Сидорянського – учасника Першого та Другого Зимових походів він зазначив: "Зараз голова повертається: Гулий виявився трусом у чрезвичайці!".

Михайло Палій-Сидорянський
Михайло Палій-Сидорянський

Доказів, що спонукали його до таких висновків, він не навів. Ймовірно, підставою для звинувачень було оприлюднене у пресі повідомлення про арешт Гулого-Гуленка, яке супроводжувалося доволі розлогою розповіддю про підготовку керівництвом УНР в екзилі повстанської боротьби і, зокрема, і ролі у ній самого Ю.Тютюнника.

Вісти ВУЦВК, 12 серпня 1920-го
Вісти ВУЦВК, 12 серпня 1920-го

Серед повстанців-емігрантів кружляла інформація, що в 1927 р. більшовики амністували генерал-хорунжого, а після амністії Гулий-Гуленко мав наміри виїхати на Донбас працювати агрономом, бо мав відповідну освіту. Але потім він опинився в Польщі. Микола Чеботарів, колишній начальник контррозвідки ДА УНР, у листі до сотника Володимира Шевченка він писав: "Тільки для Вас: Гулий-Гуленко, генерал, втік з большевії. Зараз знаходиться у мене. Скоро випущу його в світ для інформацій ширших кол. А. М. (Андрій Миколайович Левицький, президент УНР в екзилі) ще його не бачив, але знає, що він тут".

Факт перебування А. Гулого-Гуленка в Польщі підтверджується й іншими джерелами. Отаман опинився в цій країні за дуже цікавих обставин, нюанси яких Ярослав Тинченко відшукав в слідчій справі Сергія Романова — російського робітника-монархіста. Заарештований у 1924-му та переміщений до Харківського бупру № 1 С. Романов познайомився там з Гулим-Гуленком. Декілька років вони відбували покарання в одній камері. Між ув'язненими тривали розмови про європейську та громадянську війну. Гулий-Гуленко доводив "неминучість повалення радянської влади шляхом повстання" та наголошував, що "радянська влада неправильно розв'язує національне та особливо земельне і обов'язково зламає на цьому зуби".

За свідченнями Романова його звільнили в 1926 р, а за декілька місяців, ймовірно у 1927 р., на волю вийшов і Гулий-Гуленко. І в тому ж таки 1927 р. відбулася їх несподівана зустріч у Варшаві. Романов там опинився нелегально, маючи на меті через Польщу потрапити до Аргентини, де він мріяв стати фермером. Однак в Польщі його затримали представники "двійки" (польської спецслужби) і неочікувано влаштували зустріч з … Гулим-Гуленком.

Розмова Романова з Гулим-Гуленко не була змістовною: перекинулися лише кількома словами, Романов був попереджений поляками уникати згадки про арешт. Ймовірно, що вони показували Романова Гулому-Гуленку, щоб пересвідчитися, що він дійсно той за кого себе видає.

Припускаємо, що ця зустріч відіграла фатальну роль в житті А. Гулого-Гуленка. "Двійка" схилила Романова до співпраці, повернувши на терени СРСР. Він отримав завдання перевезти до Радянського Союзу українську закордонну літературу: листівки за підписом Андрія Лівицького та Володимира Сальського; часописи: "Тризуб", "Вільне козацтво", "Діло", "Українська громада". Однак в лютому 1928 р. Романова було заарештовано. Під час допиту він розповів про співпрацю А. Гулого-Гуленка з поляками. Напевне тому невдовзі було заарештовано і колишнього генерал-хорунжого УНР.

Тривалий час точна інформація про долю Гулого-Гуленка була відсутня. Лише нещодавно дослідником Яном Рачинським було оприлюднено знахідку за архівів ФСБ Росії, яка дозволила встановити обставини та точну дату смерті Андрія Гулого-Гуленка. 30 квітня 1929 р. Колегія ОДПУ засудила його до розстрілу за ст. 58-6 (особливо небезпечний шпіонаж). Вирок було виконано 10 травня 1929 р. Тіло отамана поховали в Москві на Ваганьковському цвинтарі. На жаль, деталі справи залишаються і досі невідомими.

Один із дослідників на підставі свідчень Романова назвав А. Гулого-Гуленка сексотом ДПУ. Звісно, не можна виключати спробу його вербовки чекістами, але припускаємо, що опинившись за кордоном Гулий-Гуленко почав працювати проти більшовиків, налагодивши давні контакти з польською розвідкою. Такі випадки траплялися, зокрема Ю. Горліс-Горський теж був подвійним агентом, згодом викритий більшовиками та засудженим до розстрілу, якого йому дивом знову вдалося уникнути.

А. Гулому-Гуленку не пощастило. Напевне ґрунтовні свідчення колишнього співкамерника Романова переконали чекістів, що "каяття" отамана було спробою увести їх в оману, бо, насправді той і надалі боровся з більшовиками. Ймовірно, саме цим слід пояснити факт його розстрілу з формулюванням, що коли шпигунство викликає особливо тяжкі наслідки для інтересів Союзу РСР, то до звинувачених застосовується вища міра соціального захисту – розстріл.

Що й сталося у випадку з Андрієм Гулим-Гуленком.

    Реклама на dsnews.ua