• USD 28
  • EUR 33.7
  • GBP 39.1
Спецпроєкти

Кожному – за визначеними партією потребами. Як більшовики майже побудували комунізм

У січні-початку березня 1921 року дедалі більше продукції та послуг для дедалі ширших верств населення ставали безкоштовними. Комуністичне будівництво, як тоді багатьом здавалося, виходило на фінішну пряму

Комуністичний плакат 1920-х років
Комуністичний плакат 1920-х років
Реклама на dsnews.ua

«Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Саме таким, за великим рахунком, було основне гасло більшовиків у боротьбі за владу. Зрозуміло, у широкій його інтепретації. Але з часом друга частина гасла була відкинута. То ж соціалізм, який у 1930-х оголошувався в СРСР побудованим, стверджував вже хоч і схожий, але інший принцип: «Від кожного — за його здібністю, кожному – за його працею». Це й було закріплено в Конституції.

Витяг з Конституції УРСР 1937 року // Вісті ВУЦВК, 31 січня 1937 року
Витяг з Конституції УРСР 1937 року // Вісті ВУЦВК, 31 січня 1937 року

Втім, про гасло «кожному – за потребами» не забували, адже в очах широких мас то й була основна характеристика майбутнього комунізму. Але можливість приступити до втілення того гасла в життя постійно відкладалася. Та й потреби зростали.

Можливо, саме через змінюваність потреб те «кожному – за потребами» нерідко асоціювалася з безкоштовністю, тобто в уяві пересічних громадян перетворювалося на «кожен може взяти безкоштовно». Думаю, не я один такий, кому в дитинстві на питання «а що таке комунізм?» (бо гасло «наша мета – комунізм!» лишалося і надалі пропагувалося) батьки відповідали як уміли. Зокрема, пояснювали, що, мовляв, «це коли все безкоштовно, що захочеш, те й береш».

Зображення на зовнішньому боці конверту для вінілової платівки з промовами Леоніда Брежнєва, 1976 рік
Зображення на зовнішньому боці конверту для вінілової платівки з промовами Леоніда Брежнєва, 1976 рік

Зрозуміло, що взяти можна лише те, що є. А як нема, то і нема. Головне – безкоштовність товарів та послуг, яку інакше можна означити як ліквідацію товарно-грошових відносин, що і бачилася ключовою ознакою комунізму. Власне, така настанова відбивалася і на «дорослому» житті, деякі меми з якого на кшталт «все вокруг колхозное, все вокруг мое» (з пісні, як то кажуть, слів не викинеш, тому подаємо російською) та побажання «щоб у тебе все було, а тобі за це нічого не було!» до цього часу поширені у суспільстві.

Попри популярність ідеї безкоштовності отримуваних благ, сьогодні далеко не кожному відомо, що щось подібне в нашій історії вже було. І було саме 100 років тому, коли сягнула свого апогею практика безкоштовності товарів і послуг, а комунізм багатьом його фанатам здавався близьким як ніколи. Щоправда, пізніше про це самі ж таки більшовики не надто полюбляли згадувати. Бо назвати той досвід вдалим рука не піднімалася.

Реклама на dsnews.ua

Навіть основне гасло, що принесло більшовикам владу («Земля – селянам!») – воно теж про «безкоштовність». Але то все-таки була безкоштовність для здобуття продукції, а не безкоштовність самої продукції. Тим більше, що земля, яка «роздавалася» селянам, у їхню приватну власність не переходила.

Агітаційний плакат більшовиків про землю як спільне надбання
Агітаційний плакат більшовиків про землю як спільне надбання

Невдовзі після захоплення влади більшовики перейшли до комуністичного будівництва. Інституційно це насамперед відбилося у зміні назви партії (березень 1918-го), і в ухваленні комуністичної програми РКП(б) (березень 1919-го). І в тому ж таки березні 1918-го, тобто напередодні переходу до реального комуністичного будівництва, аргументуючи потребу перейменування більшовиків із соціал-демократів на комуністів, Ленін наголошував:

«Починаючи соціалістичні перетворення, ми повинні ясно поставити перед собою мету, до якої ці перетворення, кінець кінцем, спрямовані, а саме мету створення комуністичного суспільства, що не обмежується тільки експропріацією фабрик, заводів, землі і засобів виробництва, що не обмежується тільки суворим обліком і контролем за виробництвом і розподілом продуктів, але йде далі до здійснення принципу: від кожного по здібностях, кожному по потребах»

Названі Леніним кроки з комуністичного будівництва були в основному були втілені у 1919-1920- роках. Вони супроводжувалися шаленою емісією – більшовики розглядали її як ефективний для зміцнення своєї влади податок. За образним визначенням одного з керівників господарської сфери УСРР 1920-1923 рр. Володимира Ксандрова, влада цілком свідомо перетворила Наркомат фінансів «на орган, який постачав грошові знаки, як Наркомпрод був органом, що постачає продовольство». Щоправда, продукт постачання Наркомфіну давався простіше – гроші просто друкувалися, а не силою вилучалися у селян, як то було з продовольством.

Володимир Ксандров. Фото із книги 1922 року
Володимир Ксандров. Фото із книги 1922 року

В такій системі координат банки, навіть державні, незабаром перетворилися на зайву ланку. Тому ще у січні 1920-го, з огляду на "обʼєднання в руках держави найважливіших галузей промисловості та постачання", а тому і втратою "усякої необхідності подальшого користування Народним Банком як установою державного кредиту в попередньому значенні цього слова", РНК РСФРР ліквідував Народний банк. Адже в умовах, коли влада у монетарній політиці по суті керувалася гаслом «візьміть, а ми собі ще надрукуємо», банки були відверто зайвими установами.

Через невпинний друк розрахункових знаків про ефективність все ще наявного грошового збору податків у 1920-му годі було й говорити: за зробленими свіжим слідом подій оцінками частка грошових податків у прибутках держави (звичайно, у всеросійському масштабі) у 1920 р. становила 0,2%.

В таких умовах ключовим ставало питання про організацію праці. На початку 1920-го більшовицькі керманичі взяли курс на її мілітаризацію і «пролетарський примус». У містах та промисловості то реалізувалося у створенні трудових армій, введенні трудової повинності, мобілізації представників різних професій, введення в законодавство такого поняття як «трудове дезертирство» та покарання за нього тощо.

На селі – то насамперед «продрозкладка», тобто реквізиція сільськогосподарської продукції у селян. Ту продукцію для благообразності у пропаганді означали як «лишки» продукції сільського господарства. Такий собі нехитрий «перерозподіл».

Агітаційний плакат більшовиків
Агітаційний плакат більшовиків

У разі продовження комуністичного штурму, – а від нього, здавалося б, відмовлятися не збиралися, – гроші, і, відповідно, грошовий еквівалент товарів та послуг, ставали зайвими. Це розуміли в Кремлі. Тому у грудні 1920 –го в Наркомфіні РСФРР розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу як такого. Комісія на чолі з Станіславом Струміліним готувала пропозиції щодо заміни грошей "тродами" (трудовими одиницями). Підготовлюваний документ отримав назву "Декрет РНК про трудову одиницю обліку в державному господарстві РСФРР". Інша комісія одержала завдання розробити заходи щодо скасування грошових податків.

І саме у цей час дедалі більше товарів та послуг, з тих, зрозуміло, які ще залишалися в наявності, стають формально «безкоштовними». Це було цілком логічно, адже сенс грошей як якогось еквіваленту просто зникав.

Умови для цього складалися ще й завдяки попередній практиці забезпечення харчами населення у містах. Ще ухваленим 3 квітня декретом РНК УСРР «Про поліпшення харчування дітей і матерів, кормлячих груддю» харчування дітей до 16 років оголошувалося безкоштовним.

Декрет РНК УСРР. 3 квітня 1920 р. // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР. – Ст.103
Декрет РНК УСРР. 3 квітня 1920 р. // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР. – Ст.103

Системне, як тоді здавалося, і, головне «комуністичне» (бо розподіл) вирішення проблем з харчуванням в УСРР було започатковане декретом Раднаркому УСРР від 6 квітня 1920 р. "Про введення єдиної і трудової пайки в містах і промислових центрах УСРР".

Витяг з декрету РНК УСРР від 3 квітня 1920 р. // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1920, ст.110
Витяг з декрету РНК УСРР від 3 квітня 1920 р. // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1920, ст.110

На його виконання Наркомпрод УСРР ухвалив постанову "Про норми постачання населення міст і промислових осередків".

Норми коливалися від 7,5 фунта (1 рос. фунт = 0,4095 кг) печеного хліба та 5 ф. картоплі в місяць для «загальногромадянського» пайка до 22,5 ф. хліба, 10 картоплі, 7,5 мʼяса або риби, 3 крупи, 1 жирів, 1 сухих овочів та 1,5 бобів на місяць для робітників групи "а" (особи, зайняті фізичною працею). При цьому службовці (так звана "група "б") отримували 2/3 від норм постачання групи "а". Свіжі овочі видавалися "в міру можливості у відповідних пропорціях". Діти до 5 років мали отримувати мʼясо, крупи, сухі овочі та боби за нормами групи "б", а від 5 до 16 років — групи "а" робітників, хліба і картоплі малята — 22,5 і 2, а старші — 30 і 15 ф. в місяць. Для "робітників особливо тяжких родів праці" надавалася додатково половина пайку робітників групи "а".

Налагодити продовольче постачання жителів міст влада планувала шляхом розвинення мережі громадських їдалень та забезпечення їх продуктами. А з метою успішнішого здобуття продуктів широко використовувала агітаційні засоби:

1920 рік. Агітаційний плакат більшовиків
1920 рік. Агітаційний плакат більшовиків

Безкоштовним, щоправда, лише для бюджетних організацій та підприємств, з того ж таки квітня 1920-го стали пошта та телеграф. Безкоштовним ще у 1920-му було (коли воно, звичайно було) навчання у школах і навіть забезпечення навчальними матеріалами і, зрозуміло, харчування у школі. Своїм агітаторам більшовики восени 1920- року доручали повідомляти, що радянська влада, мовляв, «ліквідувала «розрядність» в медицині; немає вже «медицини для багатих» і «медицини для бідних»; лікувальна допомога робиться рівною для усіх, загальнодоступною, безкоштовною і, по можливості, кваліфікованою». І на ще одній важливій деталі мали наголошувати агітатори: читання у бібліотеках – безкоштовне!

Однак зрівняльні засади оплати праці, при застосуванні яких різниця в заробітку (тобто в пайку) залежала не від якості виконаної роботи, а від її типу, відчутно знижувала продуктивність праці. Щоб заохотити у робітників "особисту інтенсивність" 4 грудня 1920 р. в УСРР було поширене ухвалене в РСФРР ще в жовтні року положення "Про натуральне преміювання". За ним для кожного підприємства мав бути створений фонд натурального преміювання. Преміювання у розмірі 40% від норми надавалося у випадку 100% виконання підприємством "заданої виробничої програми" і пропорційно збільшувалося до 100% при перевищенні такої програми у 2 рази.

У випадку "неправильно встановленої виробничої програми" на наступний місяць натуральний фонд відпускався з урахування попередніх помилок. Однак у тогочасних бюрократичних реаліях такі правила, у разі їх повсюдного встановлення, сприяли б не стільки підвищенню продуктивності праці, скільки шахрайству із встановленням норм.

Вже 14 грудня Раднарком УСРР ухвалює декрет «О бесплатном отпуске населению продовольственных продуктов», який дублював відповідний російський акт від 4 грудня. Зрозуміло, що замість «Москви та Петрограда» в українському варіанті документу було вказано «Харків та Київ». У декреті відзначалося, що тепер без оплати розподіляються харчі не лише дітям, а загалом то усім.

Але лише тим, хто отримує пайки по картках.

Але в Харкові та Києві – і усім іншим трудовим елементам.

Декрет РНК УСРР. 14 грудня 1920-го. //Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1920, ст.586
Декрет РНК УСРР. 14 грудня 1920-го. //Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1920, ст.586

Саме на кінець 1920 – початок 1921 р. припали й інші найбільш відверті спроби запровадити комуністичний, тобто безкоштовний розподіл товарів і послуг. 27 грудня 1920 р. В.Ленін підписав "Декрет Ради Народних Комісарів про скасування плати за всякого роду паливо, надане державним підприємствам та установам, а рівною мірою зайнятим в них робітникам та службовцям".. Були ухвалені також декрети про скасування плати за житло, користування водопроводом, каналізацією, газом, електрикою (в Україні їх не встигли продублювати). Та основними були все-таки безкоштовність харчів на предметів широкого вжитку. І тут між двома радянськими республіками були істотні відмінності

Харчі мали стати безкоштовними – як в РСФРР, так і в УСРР — з 1 січня 1921 року. В більшовицькій агітації відповідний декрет спробували використати по повній – мовляв, семимильними кроками наближаємося до комунізму.

Титул декрету про безкоштовну видачу харчів та його пропандистського супроводу // Вестник агитации и пропаганды. Двухнедельный орган ЦК РКП (большевиков), 25 грудня 1920 р
Титул декрету про безкоштовну видачу харчів та його пропандистського супроводу // Вестник агитации и пропаганды. Двухнедельный орган ЦК РКП (большевиков), 25 грудня 1920 р

У настановах пропагандистам з приводу цього декрету наголошувалося: «Хоча дія цього декрету і безпосереднє зіткнення з ним мас почнуться тільки з 1 січня, але вже тепер скрізь і усюди він є предметом практичного обговорення. При чому розцінюється цей новий акт, що завершує певну стадію радянської творчості, як показник надзвичайного зміцнення трудової влади і успіхів її устремлінь».

Далі, після вказівки на те, що, з огляду на покращення продовольчого становища, зараз це вже не просто папірець, як то було б у 1919-му, а реальний закон, підкреслювалося: «Перед нами безсумнівна частина майбутнього, реальне втілення в життя мрії, у здійснення якої ми вірили, але ні часу її приходу, ні форми, яку вона буде мати, не знали». Ось, мовляв, він, комунізм, ось вона, ліквідація товарно-грошових відносин — ловіть, цінуйте і не відпускайте! І готуйтеся до подальшого покращення – незабаром безкоштовним стануть і предмети широкого вжитку. Так, мовляв, «непомітно для самих себе, в завзятій боротьбі, ми доходимо поступово, поки що у внутрішньому нашому вжитку, до повного знищення грошового розрахунку, який був раніше основою людського життя, основою жорсткої боротьби за існування».

Важлива деталь: безкоштовність товарів і послуг не поширювалася на буржуїв-іноземців. Для цього на російський Раднарком навіть постанову спеціальну ухвалив: 

Постанова РНК РСФФР про платність послуг в предметів для іноземних громадян // Известия ВЦИК, 14 січня 1921-го
Постанова РНК РСФФР про платність послуг в предметів для іноземних громадян // Известия ВЦИК, 14 січня 1921-го

На теренах РСФРР ліквідація товарно-грошових відносин справді зайшла далеко. Вже 17 грудня декретом Раднаркому безкоштовність була поширена на предмети «широкого вжитку» і це рішення вступало у дію теж 1 січня. А от в УСРР час для такого комунізму так і не настав: відповідний декрет, щоправда, під дивною назвою «Про безплатне відпускання населенню харчових продуктів», тут ухвалили лише 7 березня 1921-го, а почати втілювати збиралися з першого квітня. Та й до питання про підстави і порядок розподілу речей в УСРР вирішили підійти ґрунтовніше:

Декрет РНК УСРР від 7 березня 1921 // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1921, ст.119
Декрет РНК УСРР від 7 березня 1921 // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1921, ст.119

Безкоштовними – і так само з 1 квітня 1921 року — планувалося зробити і ліки в аптеках. Але події змінювалися карколомно і до 1 квітня вже й від комуністичного штурму встигли відмовитися…. Не склалося.

То було і не дивно, бо на шляху «безкоштовності» продуктів постали вагомі проблеми. Насамперед – це обмеженість ресурсів і та обставина, що ті продукти треба було здобувати фактично у військовій боротьбі, адже в Україні вирував повстанський рух. Та й здобуток не завжди був вдалим – продукції для розподілу катастрофічно не вистачало. Тому рішенням політбюро ЦІК КП(б)У від 1 лютого, з огляду на важке продовольче становище, було вирішено переглянути постачання харчів серед різних верств населення та запропонувати замінити «нестачу основних продуктів іншими, — наприклад, сіллю, цукром та ін.»

Щоб активувати заготівлі (тобто вилучення у селян) продовольства 16 лютого 1921-го політбюро ЦК КП(б)У вирішило визнати продпрацівників військовослужбовцями, а їхнє постачання прирівняли до вищої категорії, тобто до працівників ударних підприємств. З іншого боку, оскільки, мовляв, комунізм – то не лише розподіл, а й контроль, того ж дня політбюро ухвалило рішення опрацювати проєкт постанови про перевірку на наявність «мертвих душ» усіх «заводів і пароходів», тобто усіх підприємств та установ — як цивільних, так і військових.

21 лютого, в пошуках трудових резервів для комуністичного штурму, постановою РНК УСРР з 50 до 55 років було збільшено вік чоловіків, яких притягали до трудової повинності. На початку березня було ухвалено рішення про притягнення військових частин для посівної кампанії. Тобто влада ще раз нагадала «комунізм» — то не лише безкоштовне задоволення мінімальних потреб, але й примусова праця. Вона ж різноманітними постановами намагалася втілити і першу частину комуністичного гасла – «від кожного за здібностями». На практиці це виливалося у примусове притягнення до праці тих чи інших працівників за їх фахом. Приміром, у тому ж лютому 1921 було оголошено про шкільну повинність – треба ж було комусь виховувати дітей у комуністичному дусі!

Витяг з декрету РНК УСРР від 13 лютого 1921 // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1921 р., ст.75
Витяг з декрету РНК УСРР від 13 лютого 1921 // Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України і уповноважених РСФРР, 1921 р., ст.75

Облік і розподіл вважалися основними методами комуністичного будівництва. Але розподіл не вирішував проблеми в умовах, коли ресурси були вкрай обмежені. Та й «сил примусу» для збирання наявних, як відверто визнав у листопаді 1920-го року конференції КПУ Влас Чубар, не вистачало. А для їх збільшення знову таки потрібні були ресурси. Тобто зачароване коло проблем.

Країна була на межі нового вибуху.

    Реклама на dsnews.ua