Кримська Народна Республіка. Чому кримські татари не відродили незалежність

Сто років тому, 26 (13) грудня 1917 року, в останній день роботи Першого Курултаю у Бахчисараї були ухвалені Основні кримськотатарські закони, що задекларували намір утворити Кримську Народну Республіку. Але найважливішого кроку до відродження незалежної держави кримські татари так, зрештою, і не зробили.

На шляху до Курултаю

Достеменно невідомо, коли вперше у кримськотатарському національному русі виникла ідея проведення Курултаю — національних Установчих зборів. Найвірогідніше, це сталося наприкінці липня 1917-го після провалу переговорів Тимчасового Кримсько-мусульманського виконавчого комітету (Мусвиконкому) із Тимчасовим урядом щодо утворення на півострові кримськотатарських військових частин. Сама ця пропозиція, висловлена лідером національного руху та муфтієм Номаном Челебіджіханом, викликала звинувачення у контрреволюції й державній зраді та спровокувала проти нього розслідування. Як згадував Джафер Сейдамет, його найближчий соратник, необхідність скликання Курултаю була чітко усвідомлена ними саме напередодні арешту Челебіджіхана 5 серпня (23 липня) 1917-го.

Дивлячись у його ясні й спокійні очі, пояснив, як йому подобалося, короткими і точними фразами, що з початком розпаду Росії нам необхідно зміцнити сили для протистояння анархії; щоб наш народ залишався господарем своєї долі, нам так само необхідно на основі виборів, які відповідають виборчій системі, звʼязати його з однією з центральних організацій; у цьому випадку, якщо центр російського правління встоїть, то буде змушений ще більш зважати на нашу центральну організацію, якщо не встоїть, — то організація стане фундаментом нашої незалежності, і остаточно підсумував все сказане словами: "Нам необхідний Курултай!". У всьому моєму житті, ніде і ні на кого мої думки або слова не впливали так, як це слово — "Курултай" — подіяло тоді на Челебіджіхана. Рвучко схопившись з місця, він схвильовано привітав мене. Ми обнялися, ніби побачилися знову після довгої розлуки, подолавши тисячі випробувань. Очі Челебіджіхана світилися захопленням… Він попросив тільки, щоб цю думку і це слово я до пори нікому не розкривав. Скликати Курултай… Тепер Челебіджіхан, незважаючи на всі небезпеки, візьметься за втілення цієї ідеї. У твердості його рішення не було жодного сумніву".

Другого вересня (20 серпня) 1917-го Мусвиконком у Сімферополі отримав телеграму від Української Центральної Ради із запрошенням на зʼїзд представників народів та областей, що прагнули до федеративного перевлаштування Росії, більш відомий як Зʼїзд народів Росії. А 9 вересня (27 серпня) після наради голів місцевих мусульманських комітетів Мусвиконком відповів ЦР згодою як "заступник кримськотатарського Курултаю, вважаючи очевидним, що подібний титул надасть більшу авторитетність його представникам, відправленим на зʼїзд".

Тож, вже на початку осені ідея була сформульована, але її утвердження потребувало трохи більше часу.

Зʼїзд народів Росії, що відбувся у Києві 21-28 (8-15) вересня 1917 року, нарешті дозволив порозумітися українському та кримськотатарському національним рухам щодо спільного майбутнього: УНР відмовлялася від претензій на півострів. Після повернення делегати 8-11 жовтня (25-28 вересня) склали звіт щодо досягнутої угоди, а 9 жовтня (26 вересня) Мусвиконком ухвалив рішення про скликання Курултаю. На другому делегатському зʼїзді кримськотатарських організацій 14-15 (1-2) жовтня 1917 року голова Мусвиконкому Челебіджіхан так переконував учасників у необхідності його проведення: "Після того як протягом шести місяців комітету вдалося здійснити культурно-національні ідеали народу, тепер перед комітетом, у звʼязку з новими політичними обставинами, постає питання подальшої долі Криму, який, на думку комітету, повинен вирішити Курултай (сейм), термінове скликання якого гостро відчувається комітетом. Завдання Курултаю визначені: обговорення питання про територіальну автономію для Криму і, у разі його ухвалення, видання відповідних основних законів".

Зʼїзд рішення підтримав, утворив комісію з підготовки до виборів та доручив розробити правила їхнього проведення. Голосування проводилося 2-4 листопада (20-22 жовтня) року, попередньою датою початку Курултаю визначили 7 грудня (24 листопада).

Сейдамет писав: "Нарешті, після стотридцятичотирирічного полону (починаючи із 1783 р.) наш народ ухвалив рішення відродити на основі справжньої свободи і демократії національну владу. Всі, хто знаходився в меджлісі, були рішучими прихильниками того, що створення Курултаю є не тільки політичною необхідністю, але й нашим священним правом, правом бути господарем власної долі".

28 (15) листопада Сейдамет виступив у Сімферополі з промовою: "Ми проти татаризації Криму, але ми проти суверенної влади будь-якої іншої національності над Кримом. Якщо ми скликаємо татарські національні установчі збори "Курултай", то тільки для того, щоб зʼясувати для себе і виявити перед іншими волю татарської національності, але голос татар не є голосом всього Криму. Для цього необхідні всекримські Установчі збори, в яких мають взяти всі народності, що населяють Крим".

У виборах взяла участь абсолютна більшість кримських татар, старших за 20 років, обрали 76 делегатів (24 представника від Ялти, 19 — від Сімферополя, 16 — Феодосії, 11 — Євпаторії, 6 — Перекопу), з них — четверо жінок. За рівнем демократичності ("Усякі вибори повинні відбуватися прямими, загальними, рівними і таємними голосуваннями") та рівноправності система обрання Курултаю була найпрогресивнішою у тодішньому мусульманському світі, та навіть і до сьогодні дає фору деяким країнам.

16 (3) листопада 1917 року урочисто відкрився Національний татарський музей у Ханському палаці в Бахчисараї. На його відкритті Челебіджіхан проголосив (за спогадами Сейдамета): "Ми хочемо врятувати Крим від анархії. І для того, щоб надійніше захистити його, кримські мусульмани вирішили створити Курултай. Тому що тільки Курултай, будучи освяченою комісією, обраною на законній підставі, століттями міг гарантувати порядок і справедливість не тільки тюрків, а й інших народів… Однак наш народ відкриває Курултай не для того, щоб поширювати свою владу. Можливо, наше рішення підтримають і захочуть працювати разом з нами всі народності, які населяють Крим".

А ось як передала промову муфтія газета "Голос татар": "Татарський Курултай має на увазі не одних лише татар. Його погляди звернені й до інших народностей, що протягом століть живуть з татарами дружнім братським життям… Татарський народ визнавав, визнає і завжди буде визнавати права кожної національності. Татарський Курултай нарівні зі сподіваннями та ідеями татар буде шанувати також ідеї і сподівання й інших народностей, що живуть з ними в Криму. Курултай буде запрошувати ці народності до спільної роботи і зусиль для досягнення загальних для всіх благ".

Таким чином, від самого початку Курултай розглядався його лідерами в якості саме кримськотатарських національних Установчих зборів, що не претендують на визначення долі решти мешканців півострова.

Кримська народна республіка

Хоча делегати та гості почали зʼїжджатися до Бахчисарая ще у пʼятницю, 7 грудня (24 листопада), але через затримку із виборами у віддалених місцевостях та негоду перше засідання Курултаю відкрилося двома днями пізніше.

Ось як описував 9 грудня (26 листопада) редактор газети "Миллет" Асан Айвазов:

"Бахчисарай був оздоблений численними червоними і блакитними прапорами. На ханському палаці був вивішений національний блакитний прапор. В Бахчисарай прибуло більше 10 тисяч татар і татарок з різних районів. По головній вулиці та при палаці охороняли порядок ескадрони, які влаштували парад депутатам (членам) Курултаю. Для привітання відкриття Курултаю прибули представники різних національностей та установ Криму, Чорноморського флоту та різних організацій. Також прибули надзвичайні представники Української [Центральної] Ради, латвійські організації та інші. Було отримано багато привітань і вітальних телеграм від всіх тюрко-татарських національностей Росії… Під час параду духовий оркестр Кримського кінного полку грав історичний тамерланівський "долу" (марш)".

Перше (а потім — і останнє) урочисте засідання Курултаю відбувалося у великій залі Ханського палацу, інші — аби не зашкодити памʼятці архітектури — у будинку міської управи Бахчисарая. Відкривала Курултай о 14-й годині спільна молитва, потім — промова самого Челебіджіхана про відродження політичного життя кримських татар. Урочистості тривали дві години. Другий день був присвячений вислуховуванню вітальних адрес з усіх кінців Росії. Сесії національних зборів тривали, із перервами, упродовж 18 днів, причому, як писала газета "Голос татар", "бурхливість і пристрасність котрогось засідання Курултаю доходили до того, що здавалося: ось-ось розійдуться всі по домівках, залишивши без певного рішення подальшу долю народу, який скерував їх до Курултаю". 

У чому ж були причини таких суперечок? Слово Сейдамету: "Центр Курултаю був глибоко національним; він базувався на історичному минулому кримських тюрків та їхній національній трагедії. Цей центр був ініціатором скликання самого Курултаю. Його прагненням було по можливості якнайшвидше перетворити Крим на народну республіку й утворити національний парламент. Противагу цьому становила ліва група Курултаю, утворена з духовних спадкоємців кримсько-тюркської молоді періоду революції 1905 року; вона перебувала під сильним впливом російської революційної партії і ставила на перший план справу захисту революції й вирішення соціальних проблем… При цьому прагнення центру були повʼязані із завданням відділення Криму від Росії. Нарешті, центр вважав за необхідне діяти заодно з усім мусульмансько-тюркським населенням Росії і виконати рішення Першого Всеросійського мусульманського зʼїзду про територіальну автономію. Це також суперечило позиції лівого крила. Однак у питаннях про соціальні та громадські реформи центр і ліве крило були абсолютно єдині та згодні один з одним, навіть центр виявляв більшу радикальність, ніж ліве крило".

Нарешті, в останній день роботи — 26 (13) грудня 1917 року — Курултай ухвалив "Основі кримськотатарські закони", яких, за свідченням анонімного іноземного розвідника, "не посоромилися б і найбільш культурні народи Європи". Відповідно до ст. 8 утворювався Національний уряд (більш відомий як Директорія) — його Головою та директором юстиції став Челебіджіхан, директором зовнішніх та військових справ — Сейдамет, директором фінансів та вакуфів (духовних земельних володінь) — Сеітджеліль Хаттатов, директором у справах релігії — Амет Шукрі, директором народної освіти — Амет Озенбашли ("Ібрагіма Озенбашли" вважаю за банальну описку у першоджерелі).

Стаття 16 "Законів" задекларувала "проголошення" Курултаєм "Народної республіки". Це, а також записані у тому ж тексті визнання права всіх народів на самовизначення (ст. 1, 15) та намір скликати Кримські Установчі збори (ст. 12 — 14) спричинили серед дослідників дебати, що не вщухають і до сьогодні. Чи була "Кримська Народна Республіка" кримськотатарською державою, і чи не суперечило її проголошення самим "Основним законам"?

Насправді ж ця дилема є штучною. Відповідно до концепції Челебіджіхана про "Кримську Швейцарію", яка не була викладена в офіційних документах, але пронизувала всі його листи та виступи, кожна з великих національних груп на півострові (росіяни, татари, українці, німці — за умовчанням, решта — за обставин) мала набути повного внутрішнього суверенітету, а от "зовнішній" статус Криму: звичайна губернія, автономія (і у чиєму складі?), субʼєкт федерації, незалежна держава, — слід було спільно визначити на загальнокримських Установчих зборах. І тому проголошена Кримська Народна Республіка (КНР), всупереч подібності її назви до УНР, аж ніяк не була класичною територіальною державою, поширеною на весь півострів чи його окрему частину — це була форма "національно-політичної організації" кримських татар напередодні скликання Установчих зборів, запланованих на лютий 1918 року. З цієї точки зору усуваються всі уявні протиріччя "Основних законів", та й, зрештою, так КНР розуміли і самі учасники подій.

Як прямо писав Айвазов, Курултай "випрацював і ухвалив конституцію про культурно-національну автономію татар, оголосив себе національним парламентом 1-го скликання й вибрав з-поміж себе Кримську національну директорію".

Та й Сейдамет, оцінюючи на еміграції результати роботи Курултаю, зауважив те саме: "При вивченні конституції кримських тюрків можна помітити, що в ній переважає ідея тюркської державності, а не ідея французької незалежності".

Щодо внутрішнього устрою, то Закони гарантували свободу особистості, вибору місця проживання, свободу слова, совісті, спілок, друку, зборів, страйків і страхування, а також права національних меншин, запроваджували рівноправність людей і рівноправність жінок і чоловіків та, нарешті, ліквідовували становий поділ (але знову — лише серед кримських татар), пільги й привілеї. Таким чином, кримські татари першими серед мусульман світу стали на шлях побудови модерного суспільства у його націонал-демократичній формі.

З 27(14) грудня 1917-го Директорія КНР переїжджає до Сімферополя, звідки закликає усі інші органи влади у Криму до співпраці. Але налагодити її вдалося лише із утвореною 3 грудня (20 листопада) Таврійською губернською радою народних представників (РНП), що обʼєднувала делегатів міст, земств, рад, профспілок та національних організацій. Так, Кримський революційний штаб (Штаб кримських військ), утворений 12-13 листопада (30-31 жовтня) на чолі із Сейдаметом, підпорядковувався Директорії КНР та РНП, до складу Ради входили лідери Мусвиконкому, втім, далі спільної боротьби проти більшовиків співпраця не зайшла. Відсутність у складі РНП впливової кадетської партії також зменшувала шанси на успішне проведення кримських Установчих зборів.

Але не внутрішні суперечки всередині кримськотатарського національного руху і не тертя у стосунках із іншими політичними силами завинили у тому, що Кримська Народна Республіка так і не перетворилася із задекларованої у реальну конструкцію. Матроси Чорноморського флоту, керовані більшовиками та анархістами, після короткої кровопролитної війни у січні 1918 року опанували півострів і знищили будь-яку надію на його вільний розвиток. На Крим насувалася доба першого червоного терору.