• USD 28.3
  • EUR 33
  • GBP 36.5
Спецпроєкти

Чудо під Замостям: як Марко Безручко спинив наступ армії Будьонного

16 серпня 1920 року польські війська розпочали контрнаступ під Варшавою. На допомогу більшовицьким з’єднанням Кремль відправив будьонівців, на шляху яких стали бійці української 6-ї січової стрілецької дивізії полковника Марка Безручка

Більшовицький плакат часів війни з Польщею
Більшовицький плакат часів війни з Польщею
Реклама на dsnews.ua

Воєнно-політичний союз, укладений між Польщею та УНР у квітні 1920 р., невдовзі мусив витримати важкі випробування. Тріумфальний похід до Києва змінився відступом. Керівництво радянської Росії марило ідеєю світової революції. Пролетаріат в інших країнах, як твердили в Кремлі, тільки й мріяв про те, щоб стати частиною світової «Республіки Рад». Але правлячі буржуазні кола заважали цьому. Тож треба було трішки допомогти — атакувати ці країни Червоною армією. Відображенням цієї ідеї став наказ Михайла Тухачевського, командувача Західним фронтом, який наступав на території Білорусі: «На багнетах ми принесемо трудящому людству щастя і мир. Вперед! На Захід! На Варшаву! На Берлін!»

Вже 26 травня 1920 р. більшовицькі війська почали наступ. Південно-Західний фронт після вдалої Київської операції продовжив переслідування польських та українських з’єднань у широкій смузі від Полісся до Дністра. У червні–липні в ході Новоград-Волинської та Рівненської операцій більшовики завдали поразок польським військам і вийшли на підступи до Любліна і Львова.

Ударний кулак Південно-Західного фронту становила 1-ша кінна армія під командуванням Семена Будьонного, терміново перекинута в Україну з Північного Кавказу. Це мобільне з’єднання налічувало 16-17 тисяч бійців, зведених в чотири дивізії і посилених артилерією, панцирними потягами і навіть авіаційним загоном. Першочерговим завданням, поставленим перед будьонівцями, було взяття Львова. Прорвавши першу лінію оборони польських військ, кавалеристи 19 серпня підійшли впритул до міста. Тут 1-ша кінна армія зазнала значних втрат, штурмуючи польські позиції. Мобільне кавалерійське з’єднання не було пристосоване для таких дій. До того ж, Львів перестав бути пріоритетною ціллю – потрібно було рятувати Західний фронт. 16 серпня польські війська здійснили «чудо на Віслі», перейшовши в наступ під Варшавою. Увечері 20 серпня Перша кінна отримала нове завдання – вийти до Любліна і завдати удару у фланг і тил польській Мозирській групі, яка загрожувала лівому флангові більшовицького Західного фронту. Шлях будьонівців мав пролягти через Замостя.

Марко Безручко
Марко Безручко

19 серпня до Замостя прибули ешелони 6-ї січової стрілецької дивізії полковника Марка Безручка. Цей офіцер родом з міста Токмак на Запоріжжі мав неабиякий фронтовий досвід. В роки Першої світової війни в російській армії він дослужився до капітана (відповідає сучасному званню майора), був поранений. Згодом служив в армії Української Держави та УНР, з квітня 1919-го був начальником штабу Корпусу Січових Стрільців, а в лютому наступного року очолив 6-ту дивізію.

Парад 6-ї січової стрілецької дивізії. Бердичів, травень 1920 р.
Парад 6-ї січової стрілецької дивізії. Бердичів, травень 1920 р.

Дивізія Безручка була виснажена ар’єргардними боями, які вона вела, відступаючи з Києва. Особливо важкими були сутички в районі Маневич на Волині наприкінці липня 1920 р. В середині наступного місяця в 6-й дивізії лишалось тільки три сотні боєздатних бійців – решта загинули або були поранені чи хворі. Польське командування вирішило відвести дивізію на відпочинок до відносно спокійного Замостя. Після переформування і поповнення 6-та січова стрілецька дивізія мала вирушити на Дністер, де тримала оборону решта армії УНР.

Реклама на dsnews.ua

Однак спокійно відпочити українцям не вдалось. Незабаром поблизу Замостя з’явились більшовицькі розвідувальні патрулі. Стало зрозуміло, що місто може зазнати атаки – а посилити його оборону було нічим. Польське командування виділило лише 31-й полк Каньовських стрільців під командуванням капітана Миколая Болтуця – майже такий же виснажений і знекровлений, як і 6-та дивізія. Частина ця прибула до Замостя лише 28 серпня. В місті були ще два польські етапні (прикордонні) батальйони та низка дрібніших підрозділів. Оскільки Марко Безручко був найстаршим за званням офіцером гарнізону, польське командування наказало йому створити групу військ, підпорядкувавши собі всі польські частини в районі Замостя, і очолити оборону міста.

Підпорядковані Безручку українські й польські частини налічували приблизно 3,5 тисячі осіб, з них понад 1900 українців. Вони мали дюжину гармат і понад чотири десятки кулеметів. Важливим козирем оборонців міста були три польські бронепотяги. Гірше було з боєприпасами – їх могло вистачити лише на три-чотири дні інтенсивних боїв.

На щастя, темп просування 1-ї кінної армії до Замостя був не таким високим, як хотілося б більшовицькому командуванню. Безручко отримав кілька днів для підготовки оборони – і він використав їх з максимальною користю. Українські й польські вояки з допомогою понад трьох тисяч містян швидко звели довкола міста оборонні позиції. Зрозуміло, не могло бути й мови про суцільну лінію оборони. Вона складалась, говорячи сучасними термінами, з ланцюжка взводних опорних пунктів. Проміжки між ними захищались одним-двома рядами колючого дроту, оперативно встановленими саперами 6-ї дивізії. Загальна довжина дротяного загородження сягала 18 кілометрів. Важливу роль в обороні відігравала 52-метрова вежа міської ратуші: зі спостережного пункту, облаштованого на ній, можна було спостерігати за ворогом в радіусі 20 кілометрів. Другу лінію оборони становили укріплення старої фортеці в Замості – власне, їхні залишки. Саму фортецю знесли після поразки польського повстання 1863 року, але залишились деякі будівлі, які використовувались для господарських потреб. Їхні міцні муровані стіни могли служити надійним захистом для стрільців.

Першими передвісниками швидкої появи червоних кавалеристів стали натовпи біженців і дезертирів, які заповнили місто. Полковникові Безручку довелось не лише дбати про оборону Замостя, але й втихомирювати дезорганізовані юрби. Особливо «відзначились» бійці білоруської бригади Станіслава Булаховича, які 28 серпня вчинили в місті єврейський погром. Безручко мусив виділити частину своїх невеликих сил для патрулювання міста.

Схема бою під Замостям
Схема бою під Замостям

Розвідка червоних спрацювала погано – вона не змогла встановити наявності в Замості української дивізії, вважаючи, що в місті знаходяться лише нечисленні польські частини та залишки козачої бригади Яковлєва. Штурм міста почався в ніч на 29 серпня. За планом, дві дивізії 1-ї кінної армії мали атакувати у пішому строю й захопити Замостя, а ще дві – обійти місто з півночі. Оборонці були готові до атаки. Піхота зайняла свої місця в окопах, гарматні батареї знаходились на позиціях з круговим сектором обстрілу, резерви перебували у цегельні та Любельських казармах. На визначених їм відтинках залізниці курсували три бронепотяги.

Лобовий штурм міста зі східного напрямку зазнав невдачі. Однак червоноармійці, подолавши опір українських і польських частин на флангах, 30 серпня зуміли оточити місто. Саме цей день став вирішальним для оборонців Замостя. Генерал Олександр Удовиченко згодом писав: «Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але із заходу будьонівцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватися в Замостя. Однак останній резерв – українська сотня – контратакою відкинула ворога за дроти. Близько 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно відповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Будьонного скінчилася невдало…».

Оборонці міста не були пасивними – 30 серпня вони здійснили дві вилазки проти будьонівців. До Замостя вже поспішала допомога: з півдня йшла група генерала Галлера (13-та піхотна і 1-ша кавалерійська дивізії), а з півночі, з боку Красностава, – 10-та піхотна дивізія генерала Желіговського (саме до неї належав 31-й полк Каньовських стрільців, який разом з українцями боронив Замостя). Командування радянської 12-ї армії скерувало на допомогу будьонівцям дві стрілецькі дивізії, але вони не змогли просунутись далі Рави-Руської. 31 серпня Будьонний змушений був припинити штурм міста. Того ж дня під Комаровим (на південний схід від Замостя) 1-ша кінна армія армія була атакована польською 1-ю кавалерійською дивізією генерала Юліуша Руммеля. У бою, який вважається найбільшою кінною битвою ХХ століття, з обох боків взяли участь 23 кінних полки. 1-ша кінна армія втратила вбитими і пораненими близько 4 тисяч бійців і змушена була відступити в напрямі Володимира-Волинського.

Симон Петлюра зі старшинами армії УНР. В центрі на першому плані – полковник Марко Безручко
Симон Петлюра зі старшинами армії УНР. В центрі на першому плані – полковник Марко Безручко

Стратегічне значення недовгої, але запеклої оборони Замостя було величезним. Полковник Безручко і його бійці, втримавши місто, не дали будьонівцям здобути надійний опорний пункт. 1-ша кінна армія змушена була залишитись в полі і прийняти бій під Комаровим, внаслідок якого втратила свій бойовий потенціал. За аналогією з «чудом на Віслі», поляки називають цей бій «чудом під Замостям». Генерал Максим Вейган, який в той час входив до складу французької військової місії в Польщі, писав: «Я належно оцінюю ту операцію, яку провів генерал Безручко. Ця операція зупинила наступ корпусу Будьонного і дозволила нам, таким чином, посилити ті армії, які захищали Варшаву».

Заслуги Марка Безручка в обороні Замостя були гідно оцінені: 5 жовтня 1920 р. йому присвоїли звання генерал-хорунжого. Таке ж звання отримав і начальник штабу 6-ї січової стрілецької дивізії Всеволод Змієнко. А у 1938 р., під час святкування 20-ліття відродження Польської держави, Марка Безручка представили до нагородження «Віртуті Мілітарі» – найвищим польським військовим орденом. Однак генерал відмовися його прийняти, заявивши: «Я воював за Україну, а не за Польщу». Сам же бій за Замостя, в ході якого українські й польські вояки пліч-о-пліч захищали місто від більшовицької навали, став наочним уособленням українсько-польського братерства по зброї.

Могила генерала Марка Безручка на православному цвинтарі у Варшаві
Могила генерала Марка Безручка на православному цвинтарі у Варшаві
    Реклама на dsnews.ua