Без трусів і принципів. Чому Бережна показує нам правильний напрямок
Колишній народний депутат від Партії регіонів Ірина Бережна з нагоди набуття чинності безвізового режиму з ЄС написала пост: "Патріоти", ехайте на..., і не забудьте взяти з собою каструльки і червоні мереживні труси!".
Причому тут мереживну білизну, запитаєте ви. Все просто. Хоч мадам екс-депутатка й позиціонує себе як украинофобка (про що заявлено на її сторінці в Вікіпедії), вона все ж патріотка. Тільки патріотка сусідньої країни - Росії, де, як ми знаємо, на законодавчому рівні заборонено мереживна білизна жіноче, кеди і голландські свіжоморожені гуси. Випадково кинута в запалі фраза, класична обмовка за Фрейдом, говорить нам про те, що Ірина Бережна так і не зрозуміла, що Україна не Росія. Тому їй невтямки, що тут держава не лізе громадянину в труси. Навіть якщо ця частина інтимного гардеробу пролетарськи червона і легковажно мереживна. Українцям немає необхідності міняти білизну, виїжджаючи за межі країни, на відміну від оточені ворогами росіян. Але залишимо фантазії колишнього члена комітету Верховної Ради з питань парламентського співробітництва між Україною та ЄС про "антикружевном єдності слов'янських народів" і поговоримо про принципи.
36-річна Ірина Бережна - колишній депутат Верховної Ради від Партії регіонів, уродженка Луганська, в 2007 р. стала лауреатом Всеукраїнської премії "Жінка III тисячоліття" в номінації "Рейтинг". У 2009 р. вона отримала премію "Людина року" в номінації "Нова генерація року". У 2011-му удостоїлася звання заслуженого юриста України. Отже, як ми бачимо, відкрита зневага до ідеї української державності не завадило депутата Бережної обзавестися українськими нагородами і титулами. І якщо вам здається, що справа у звичайній невибірковості, то ви помиляєтеся. Справа в принципі.
Відомий український журналіст Майкл Щур у відповідь на пост Бережний оголосив конкурс на веселу судову тяжбу з колишнім депутатом, теперішній украинофобкой. Щур запропонував юристам та юридичним компаніям країни знайти підстави для притягнення Ірини Бережної до відповідальності за образу українців. Зі свого боку український журналіст запропонував медійний супровід цього процесу і всіляку рекламу юристам-героям. Можна не сумніватися, що якщо професіонали, готові судитися з мадам Бережний, знайдуться, українці зберуть з миру по нитці значну суму для того, щоб забезпечити їх не тільки славу, але і нервів.
До речі, про суди. Окружний адміністративний суд Києва заборонив міській владі публікувати рішення про перейменування проспекту Ватутіна у проспект Шухевича до розгляду цього питання в суді по суті. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила матір екс-нардепа Ірини Бережної Олена Бережна. Виявилося, що мати і донька Дбайливі очолюють організацію "Антифашистська правозахисна ліга". У Києві очолюють, а не в Луганську. Логіка тут зрозуміла. Навіщо цим прекрасним жінкам боротися з фашизмом у рідному Луганську, якщо українська столиця ще ціла і вільна від радощів "руського світу"?
Здавалося б, Україна - вільна країна, і навіть любителям "безкружевного світу" не забороняється звертатися до суду з приводу і без. Але і тут не все так просто. Те, що люди, які не приховують своєї роботи на демонтаж української держави, не соромляться звертатися до українських судів, брати українські нагороди, жити в Києві, а не в Москві, Ростові або в "антифашистському" Луганську, свідчить проти них і їх принципів.
Судіть самі. Замість того, щоб говорити про відсутність якої б то не було судової системи на окупованих територіях Луганської та Донецької областей як про безперечної перемоги антифашизму, заслужений юрист України разом із заслуженою матір'ю заслуженого юриста України захищають права земляків, намагаючись через український суд скасувати перейменування київських вулиць. Землякам пора б задуматися, кого вони пригріли на своїй "антифашистський грудей". Людей, які не готові добровільно відмовитися від "фашистського безвиза" і проживання в містах, вулиці яких носять імена борців за українську державність? А чи варто взагалі довіряти настільки суперечливим особам?
Насправді людей, які роблять кар'єри на професійній українофобії, в нашій країні достатньо. Їх принцип - ніяких принципів. Вони не приховують, що не люблять Україну, бравують "титулами" україноненависників, які старанно вписують у свої статуси. Але ось залишати Україну, переселятися в створений їхніми зусиллями "антиукраїнський рай" вони не збираються. Вони не живуть за тим стандартам "русского мира", який пропагують серед земляків.
Для нас абсолютно не повинно мати значення, що вони думають про політику України та її зовнішньополітичному курсі. Яким вони бачать майбутнє країни і яку точку зору хочуть до нас донести. Вони, маючи вибір, воліють залишатися в Україні. Це повинно було б змусити їх прихильників задуматися про правдивість їх українофобських промов. Але головне, їх україноненависницькі пости і гасла повинні були б змусити замислитися тих, хто по-справжньому любить Україну. Раз вони нас так ненавидять і так вибухнути лайкою у відповідь на кожен успіх України, раз висміюють і критикують кожна зміна, що відбувається в країні, значить, ми рухаємося в правильному напрямку.
