Бронебійні проблеми. З чого ЗСУ будуть підбивати російські танки
Причому, говорячи про проблему, варто виходити з того, що ворожих танків завжди буде більше і вони будуть діяти вкрай агресивно. Таку тактику російської армії ми вже бачили в ході боїв на Донбасі як влітку 2014, так і взимку 2015 рр.
Мова може йти саме про створення комплексу протитанкового озброєння, який би складався з як мінімум трьох компонентів: протитанкового ракетного комплексу - ручного протитанкового гранатомета типу РПГ-7 - протитанкового гранатомета одноразового типу РПГ-22/26. Причому ефективність боротьби з танком супротивника повинна досягатися саме в такому порядку. Спочатку на великій відстані по цілі працюють розрахунки ПТРК, потім по мірі наближення - гранатометники. При цьому говорити про те, що гранатомет може повноцінно замінити протитанковий ракетний комплекс або навпаки - не можна.
У ході війни на Донбасі саме з протитанковими засобами рівня рота-взвод виникли серйозні проблеми. Старі радянські протитанкові комплекси типу "Фагот" виявилися вкрай неефективними проти танків з сучасної динамічної захистом. Так, відомий випадок, коли влітку 2015 р. захисники позиції "Зеніт" під Спартаком випустили 10 (!) ракет "Фагот" для того, щоб вразити один танк Т-72. Щоправда, відбувалося це майже на граничній дальності - близько трьох кілометрів, але сам факт дуже показовий.
Нові вітчизняні комплекси типу "Стугна" або "Корсар" стали масово надходити у війська тільки відносно недавно. Тим не менш вже встигли себе зарекомендувати з кращого боку. Можна з відповідальністю стверджувати, що практично всі випадки знищення ворожої техніки в 2018-2019 роках здобуті саме ракетами виробництва київського КБ "Луч". З'явилися вже й справжні аси - насамперед, звичайно, у 93-ій механізованій бригаді "Холодний Яр". Свою кваліфікацію вони підтвердили буквально днями - заПТУРив на Светлодарской дузі черговий ворожий "УАЗик". Поки офіційного підтвердження цієї інформації немає, але за неофіційними даними, як мінімум двоє бойовиків окупаційного корпусу загинули.
А ось з більш дешевими протитанковими засобами в армійських частинах ситуація набагато гірша. Радянський РПГ-7 проявив себе досить непогано в боях на Донбасі, хоча назвати його дуже ефективним досить складно - всі перемоги, які здобуті з його допомогою, досягалися тільки за рахунок масовості. Але тут є одна, але величезна проблема, - неможливість виробництва боєприпасів.
У самі напружені моменти війни довелося налагоджувати купівлю за кордоном - у Польщі та Болгарії. Так, з останньої ми отримуємо постріли c осколковими і термобарическими гранатами - ОГ-7 і ГТБ-7ВС. Правда, все це виходить дуже недешеве задоволення для масового озброєння. Так, якщо судити з контракту вересня 2015 р., вартість однієї реактивної протитанкової гранати становить $1779.
Мало того, є проблеми і з самими гранатометами. Інакше складно пояснити закупівлю понад 500 американських гранатометів PSRL - по суті, модернізованої версії радянського РПГ-7. Формально всі вони пішли на озброєння Національної гвардії України, проте сміємо припустити, що і в армійських частинах ситуація не краще - надто вже багато було втрачено в боях 2014-2015 рр.
Великі проблеми є і з одноразовими протитанковими гранатометами. В ході боїв 2014 р. зі складів "вигребли" буквально весь асортимент, включаючи застарілі морально і фізичні РПГ-18 "Муха".
Для батальйонів територіальної оборони і спецбатальонов МВС це було практично єдине доступне протитанкові озброєння. Залишаючи за дужками їх ефективність, зазначимо лише, що на Донбасі їх вистрілили практично в "нуль". У ході бойових дій з "мух" (а так називали всі подібні гранатомети, хоча їх було як мінімум три різних зразка) - стріляли навіть піхоті, не кажучи вже про бліндажах і вогневих точках. В умовах відсутності спеціалізованих боєприпасів це іноді нагадувало просто утилізацію залежалих радянських запасів.
До речі, нарівні з гранатометами з-за гострої нестачі протитанкової зброї на озброєння заново прийняли такий застарілий зразок, як станковий протитанковий гранатомет (за західною термінологією - безвідкатна гармата) СПГ-9 "Спис". Гранатомет прийнятий на озброєння радянської армії в 1963 р. і, за наявними даними автора, у 1992 р. не був прийнятий на озброєння ЗСУ.
Для стрільби по броньованим цілям застосовується активно-реактивний постріл ПГ-9В з кумулятивною гранатою, а по живій силі - активний постріл ОГ-9В з осколковою гранатою. Причому варто сказати, що наявним асортиментом ні один сучасний танк ними не проб'єш і тому "Спис" - тільки умовно протитанкову зброю.
Таким чином, можна говорити, що можливості нашої військової промисловості не можуть забезпечити потреби військових саме в дешевих протитанкових засобах рівня взводу. Адже освоїти виробництво реактивних протитанкових гранат без розгортання виробництва тротилу або гексогену неможливо (а навіть для "Стугни" такі комплектуючі купуємо за кордоном, переважно в Польщі).
Тому залишається тільки один вихід - закупівля іноземних зразків західного або радянського зразка. Правда, умовний Захід продавати такі зразки нам не поспішає, як немає і відкритої інформації про закупівлі у Східній Європі, хоча не виключено, що вони можуть йти.
