Вибори в часи війни. Коли хтось зможе скинути Зеленського і як перевиховуватиме нардепів

Цунамі за 5 мільярдів доларів

Фактично всі роки великої війни влада готується до президентських виборів. Причому готується вона одразу до двох різних сценаріїв: швидкі вибори під час війни; вибори після війни.

Весь час базовим був саме перший сценарій. Спікер парламенту Руслан Стефанчук 28 липня 2023 року в етері телемарафону повідомив українцям, що питання проведення виборів під час війни може бути дискусійним і що треба ухвалити "важливе рішення" щодо цього. Це дасть можливість, "з одного боку, забезпечити стабільність в державі, щоб держава не була розірвана виборами під час війни, але, з іншого боку, забезпечити ось цей потік демократії, за що Україна загалом і бореться", — пояснив він необхідність виборів під час війни. І анонсував, що найближчим часом питання щодо виборів "буде актуалізовано".

Рівно за місяць, 28 серпня 2023 року, Володимир Зеленський в інтерв’ю Наталії Мосейчук (Раєвській) на "1+1" запевнив: "Я ні за що не тримаюся, я б хотів провести вибори. Чесно, мені б хотілося це зробити протягом року".

Він сказав, що це буде можливо, "якщо США разом із Європою дадуть нам фінансову підтримку", і назвав суму: 5 мільярдів доларів.

За цим сценарієм, президентські вибори слід проводити вибори дуже швидко. Від призначення виборів до голосування має пройти лише 60 днів замість 100 у нинішньому Виборчому кодексі.

Заступник голови партії "Голос", народний депутат Ярослав Железняк розповів 25 серпня, що "тільки за цей рік Зеленський особисто давав двічі задачу своєму близькому колу готуватися до виборів: у травні і у вересні-жовтні". Це він назвав дати виборів, які планувалися. За його ж словами, "двічі за червень збиралися у резиденції президента, щоб проговорити план виборів у вересні", і Зеленський відмовився від цієї ідеї тільки тому, що Валерій Залужний і Кирило Буданов відмовились не йти на вибори.

Після останніх скандалів, які потужно пошматували його рейтинг, Зеленський, схоже, вже попрощався з цією ідеєю. Напередодні Дня Незалежності він повідомив кільком журналістам своє нове ставлення до виборів під час війни. Для цього він навіть підготував жарт: "Якщо ми хочемо розвалити країну, то у час такої війни можемо рухатися в напрямку виборів". І наголосив: "Вибори просто зараз — це цунамі для держави, яке розколе Україну". Виходить, раныше він готовий був це зробити за 5 мільярдів доларів, а у червні — навіть безплатно (якби йому підіграли Залужний і Буданов).

Плани догори дриґом

Можливо, в оточенні Зеленського переконані, що доля виборів залежить від президента. Вона справді залежала від нього, поки він мав серйозні шанси обійти конкурентів.

Але коли шанси на другий термін стали примарними, то і сподівання на контроль над політичною ситуацією теж стають примарними.

Насправді свою долю Зеленський вирішив у грудні 2023 року. Тоді не існувало жодного конкурента, здатного його перемогти. За Конституцією, чергові вибори президента проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень президента. Тобто була чітка дата: 31 березня 2024 року. Зеленський міг сказати: я не знаю, скільки триватиме війна, тому мені потрібна ваша підтримка ще на п’ять років. І він би її отримав.

Однак він не ризикнув провести вибори. Натомість вирішив, що він і без того господар в країні, і для початку у лютому 2024-го викинув Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ. У липні 2026-го він створив собі ще одного конкурента, викинувши із своєї команди Михайла Федорова.

І тепер доля виборів залежить не від Зеленського. Вона залежить від трьох інших внутрішніх гравців, якими він демонстративно нехтував. Це народ, який виходить на протести. Це Верховна Рада. І це спільнота його конкурентів.

Що може народ

Для початку погляньмо на цифри соціології. КМІС говорить, що за чотири місяці, з березня по липень, частка тих, хто вимагає виборів негайно, зросла з 12 до 15%. Це дуже великий протестний потенціал. Уявіть собі 15% народу на вулицях з вимогою негайних виборів.

Так, вони ще не виходять, бо немає сміливця-вожака. Але, якщо вожак знайдеться і на вулицях розгорнуться усілякі перформанси і флешмоби для просування ідеї виборів, то суспільні настрої можуть швидко змінитися. Особливо якщо влада продовжуватиме генерувати докази своєї корумпованості, неадекватності та неспроможності. 15% можуть швидко вирости до 55% і більше.

Влада може спокійно ігнорувати акції протесту, як вона робила це з картонковими майданами. Нагадаємо, перший картонковий майдан почався 22 липня мингулого року через ухвалення парламентом законопроєкту №12414 про позбавлення НАБУ і САП незалежності. Учасники протесту вимагали від Зеленського не підписувати цей закон, а він демонстративно проігнорував цю вимогу, підписав закон та ще й звернувся до народу з розповіддю про те, що тепер НАБУ і САП працюватимуть краще. Своє ставлення до протестів він не змінив, але він не міг проігнорувати Єврокомісію, яка пригрозила йому припиненням фінансування.

Акції "за Федорова" Зеленський спокійно проігнорував. І він спокійно проігнорує акції "за вибори", якщо тільки вони не справлять позитивне враження на європейських партнерів. А це якраз не є чимось неймовірним.

Що може Верховна Рада

Конституція не забороняє президентські вибори під час воєнного стану. У принципово іншій юридичній ситуації перебуває парламент. Йому вибори під час війни не загрожують. Конституція прямо і недвозначно вказує, що вибори народних депутатів можливі тільки після припинення воєнного стану: "У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану".

Розпустити парламент під час війни президент не може. І не тільки тому, що це йому заборонено законом, а й тому, що без Верховної Ради він не зможе продовжувати воєнний стан і мобілізацію, країна не матиме бюджету на наступний рік і залишаться нератифікованими усі нові угоди з західними партнерами і міжнародними кредиторами.

Водночас Конституція говорить, що призначення виборів президента України належить до повноважень Верховної Ради. Отже, зараз парламент опинився в унікальному положенні: він нарешті господар над президентом. Саму Верховну Раду змінити не можна, зате вона будь-якої миті, щойно їй це спаде на думку, може позбутися президента, просто призначивши його вибори.

Технічно, звісно, трохи не так. Потрібно ще викреслити норму про заборону президентських виборів під час воєнного стану, яка є у Виборчому кодексі та законі "Про правовий режим воєнного стану". Для цього потрібно прийняти закон, а під законом має стояти підпис президента. Цьому може посприяти тиск вулиці та західних партнерів. Або ж парламент знайде 300 голосів для подолання президентського вето — і тоді, за Конституцією, підпис президента не є обов’язковим, достатньо підпису голови Верховної Ради.

Отже, якщо в парламенті буде 300 голосів за вибори, то Зеленський не зможе цьому протистояти. Зараз ці 300 голосів виглядають фантастикою. Але це лише тому, що за справу не взявся Хтось. Чи вже взявся?

Що може Хтось

Наразі є близько десяти політиків, здатних претендувати на власні фракції в новому парламенті. Хтось із цієї десятки зможе досягти більшого — стане переможцем президентських виборів.

Яким міг би бути алгоритм його дій?

Мабуть, для початку він би домовився з іншими конкурентами Зеленського. У них є дві спільні і дуже серйозні проблеми.

По-перше, їм потрібно схилити на свою користь Верховну Раду — щоб було 300 голосів за вибори. Без цього ніякі перспективи ні перед ким не відкриються.

По-друге, вони або взагалі не мають своїх людей у парламенті, або мають там маленькі команди. Однак вибори народних депутатів стануть можливими лише після закінчення війни, причому не одразу, а лише через півроку — якщо проводити вибори правильно і чесно.

Але ці дві великі проблеми мають один розв’язок: потрібно зробити нинішню Верховну Раду своєю.

Один Хтось 300 голосів у нинішньому парламенті не консолідує, але усій спільноті конкурентів Зеленського це до снаги.

Їм не потрібно обробляти всю нинішню Верховну Раду, яка налічує 392 депутати. Можна сміливо викинути на узбіччя тих, хто представляє ОПЗЖ та інші заборонені партії.

Також вони можуть поцікавитися у своїх друзів в різних специфічних органах, як-от СБУ, ДБР, прокуратура, НАБУ і САП, хто з нинішніх народних депутатів має чи невдовзі може отримати підозру. Ця інформація допоможе скоротити кількість тих, з ким варто про щось домовлятися.

Наступний крок — це вже самі домовленості. Більшість нинішніх народних депутатів не бачать себе в новому парламенті. Вони змирилися з тим, що відійдуть у політичне небуття разом з нинішньою Верховною Радою.

Але президентські вибори дають їм другий шанс. Вони можуть переорієнтуватися на нових фаворитів долі — і скористатися тим, що вони їм потрібні.

Ці фаворити, у свою чергу, зацікавлені після президентських виборів переформатувати Верховну Раду, розколоти фракцію "слуг народу" на фрагменти і створити нову коаліцію, яка призначить новий уряд. Більшу частину влади візьме собі Хтось, але й інші учасники спільноти зможуть отримати дещицю.

Залишилося, щоб спільнота конкурентів Зеленського і 300 нинішніх парламентарів знайшли одне одного. Скільки часу на це може знадобитися? Це залежить, звісно, від Зеленського. Він зробив ще не всі необхідні для цього помилки.