Два сорти окупації. Чому Зеленський фінансує "управління" Бахмутом та іншими захопленими РФ містами

Фінансові проблеми держави сповна відчувають на собі військові. Мінімальний розмір грошового забезпечення у війську становить близько 20 тисяч гривень без так званих "бойових". Його не переглядали з лютого 2023 року, хоча інфляція поступово зменшує реальну вартість виплат. Крім того, "бойові" виплачують з затримкою. Півмісяця тому військові почали масово скаржитися у соціальних мережах на затримку "бойових" за січень, і лише під кінець лютого ситуація почала виправлятися.

На цьому тлі особливо дико виглядає марнотратство влади на цілі, які не мають нічого спільного з обороною держави. Наприклад, військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗСУ Вадим Кирпиченко обурився тим, що зберігається фінансування комунального господарства окупованих міст і селищ. "Хтось може пояснити, які саме функції в цих комунальних підприємств? Бо я, мабуть, щось пропустив у курсі "Капітальне будівництво в умовах паралельної реальності", — написав він у фейсбуці.

"Будуємо подумки"

Приводом для обурення стали зарплати штатних працівників комунального господарства Бахмута за 2025 рік, обнародувані сайтом bahmut.in.ua. Місто офіційно вважається окупованим з 13 грудня 2023 року, але це не заважає чиновникам "працювати".

Зокрема, директору КП "Бахмутське бюро технічної інвентаризації" Андрію Атаманченку за 2025 рік нарахували 602 495 грн. Керівниця Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міськради Надія Трофимова за 2025 рік отримала 552 105 грн.

"Питання тільки одне: як саме відбувається розвиток міського капітального будівництва? Віртуальні багатоповерхівки в PowerPoint? Чи, може, новітня технологія "будуємо подумки"?" — цікавиться Кирпиченко.

Директор КП "Бахмутська житлова управляюча компанія" Олександр Бондарєв за 2025 рік отримав 449 463 грн, директор КП "Бахмут-Вода" Роман Спічкін — 442 995 гривень, директор Опитненського сільського комунального підприємства "Прогрес" Роман Гапєєв — 323 716 грн.

В окупованих містах, мабуть, налічуються сотні комунальних підприємств, керівники яких отримують зарплату в Україні. Втім, це стосується лише тих міст, які окуповані після 24.02.2022.

"Квантове управління"

Але проблема значно ширша. Адже є ще міські військові адміністрації (МВА) та міські ради окупованих міст.

Для прикладу візьмемо Соледар, який офіційно вважається окупованим з 25 січня 2023 року. У відповідь на запит сайту bahmut.in.ua Соледарська МВА повідомила, що 2025 року у складі МВА працювали шестеро людей плюс у міськраді 53 людей: 29 — в апараті міськради і 24 — у виконавчих органах. Їхня сумарна зарплата за рік перевищила 29,6 млн грн. Наведемо ТОП-5 найбільших щасливчиків:

• 1 526 513 грн — перший заступник начальника Соледарської МВА Андрій Рябуха;
• 1 526 371 грн — заступник начальника Соледарської МВА Світлана Лощакова;
• 1 218 742 грн — начальник Соледарської МВА Сергій Гошко;
• 950 303 грн — головна бухгалтерка Соледарської МВА Оксана Бабіч;
• 932 530 грн — заступниця міського голови з гуманітарних питань та соціальної політики Світлана Редченко.

"Виходить, у нас з’явився новий вид урбаністики — "квантове управління": міста може фізично не бути, але управління ним — цілком матеріальне. І зарплати теж. Бо, як відомо, найміцніше будівництво — це те, яке не видно. Особливо якщо воно будується в бюджеті", — резюмує Кирпиченко.

Два сорти окупації

Але звідки беруться гроші на це марнотратство? Навіть коли формально вони йдуть з місцевих бюджетів, насправді це дотації з державного бюджету.

В законі про держбюджет на 2026 рік передбачено витратити на окуповані територіальні громади та на утримання чиновників, які мають ними опікуватися, понад 9 млрд грн. Зокрема:

• 306 млн грн — на Луганську облдержадміністрацію;
• 894 млн грн — на дотацію обласному бюджету Луганської області;
• 1 млрд 658 млн грн — на дотації окупованим територіальним громадам Луганської області;
• 3 млрд 335 млн грн — на дотації окупованим територіальним громадам Донецької області;
• 1 млрд 916 млн грн — на дотації окупованим територіальним громадам Запорізької області;
• 957 млн грн — на дотації окупованим територіальним громадам Херсонської області.

Найбільші дотації отримають Маріупольська (882 млн грн), Лисичанська (444 млн грн), Курахівська (333 млн грн), Сіверськодонецька (326 млн грн), Бахмутська (310 млн грн), Енергодарська (306 млн грн) міські громади. До речі, Соледарська громада, про чиновників якої ми розповідали вище, порівняно з ними дрібна: їй дотують лише 68 млн грн.

І знову зазначимо, що ніяких дотацій не отримують територіальні громади, окуповані до 24.02.2022. Тобто Володимир Зеленський чітко розділив окуповані території на два сорти: ті, які були окуповані до нього, та ті, які окуповані при ньому.

Якщо заглянути в бюджети минулих років, то виявляється, що в окупований Крим не йде жодних дотацій з 2015 року; дотування окупованих територіальних громад Донеччини та Луганщини було припинено з 2016 року. Усі ті громади залишаються і без дотацій, і без військових адміністрацій. Але до територій, окупованих під час його президентства, Зеленський проявив геть інше ставлення: він робить вигляд, що досі ними керує: призначає їм керманичів і дає цим керманичам гроші на чималу армію чиновників.

Ноу-хау Зеленського

Чому і навіщо Зеленський започаткував цю практику? Найбільш вірогідна відповідь на перше питання — бо міг. Ніякі інші непереборні обставини, окрім власного нестримного бажання, його не спонукали.

Аргументи про те, що Україна начебто зобов’язана утримувати цих чиновників, просто смішні. По-перше, конституційні гарантії права на працю і на зарплату в умовах воєнного стану не діють, це прямо записано в Конституції. По-друге, навіть якби ці чиновники мали якісь законні підстави вимагати від України виплати їм зарплати, Зеленський і його більшість в парламенті могли б одразу виправити закони так, щоб ці підстави зникли.

Але все сталося з точністю до навпаки: це був атракціон небаченої щедрості від Зеленського. Під час великої війни він вирішив, що у нього є зайві гроші, щоб утримувати армію чиновників, які "будуватимуть подумки" та здійснюватимуть "квантове управління".

Однак навіщо? Вадим Кирпиченко висловив гіпотезу, що це задля виборів: "Причина утримання цієї армії непотрібних чиновників з міст-примар проста — адмінресурс, який буде вдячний своєму вождю і допоможе на наступних виборах".

Ця гіпотеза дуже сумнівна. Звісно, чиновники вдячні за щедрість, але який у них адмінресурс, якщо вони зараз — внутрішньо переміщені особи?

Розгадку слід шукати скоріше в психології. Коли людина не може собі зізнатися, що щось втратила з власної вини, бо не забезпечила належного захисту, вона іноді створює собі уявну реальність, де нічого не втрачено, а навіть якщо втрачено, то на мить, і незабаром все повернеться, треба лише трохи почекати.