Голос українців за кордоном. Як влада перекладає проблему нестачі ППО на діаспору

Очікувані проблеми з партнерами

Після чергових повітряних ударів росіян Сибіга закликав усі держави та міжнародні організації "вжити негайних конкретних заходів для посилення тиску на Росію та підтримки України". "Я закликаю українців за кордоном вжити заходів. Ми закликаємо Світовий конгрес українців, а також усі українські організації та громади у ключових столицях та по всьому світу зараз підняти свій голос", — написав міністр у мережі Х.

Очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн після останніх обстрілів пообіцяла, що Європейський Союз працюватиме над посиленням протиракетної оборони України. Кількома днями раніше головна дипломатка ЄС Кая Каллас анонсувала наймасштабніший пакет санкцій проти Росії, який вона запропонує восени. І тут же зробила важливе уточнення: "Якщо його буде прийнято, кількість російських осіб, компаній та організацій, на яких поширюються санкції, негайно зросте на третину. Тиск має бути посилений, доки Росія не завершить війну". Попередній санкційний пакет ухвалювався дуже важко, тож благі наміри пані Каллас знову наштовхнуться на ключову проблему ухвалення рішень в Євросоюзі — потрібна підтримка всіх учасників спілки.

Ситуація з ракетами-перехоплювачами балістики взагалі патова. Вже зрозуміло, що США Україні відмовили і сподіватися на добру волю Дональда Трампа — марно. Окремі європейські партнери перетворили надання перехоплювачів на внутрішньополітичну гру. Передусім йдеться про Польщу. 13 серпня заступниця міністра оборони країни Магдалена Собковяк-Чарнецька повідомила: найближчим часом Польща може передати Україні перехоплювачі для систем Patriot. Та проти цього виступають праві і ультраправі політики, та й не лише вони. Видання Wirtualna Polska повідомило, що польським політикам не подобається "моральний шантаж" — манера звернення Володимира Зеленського до Варшави щодо ракет PAC-3: мовляв, він одноосібно вирішив, що поляки мають передати ці ракети. Це схоже на історію з 14-ма літаками МіГ-29, які Україна просить передати вже давно. Однак Польща постійно шукає відмовки. Йшлося про передачу літаків в обмін на дронові технології, а остання версія від поляків — МіГи в поганому стані, їхня подальша експлуатація ризикована для пілотів. Простіше кажучи, краще хай гниють у Польщі. 

У відносинах із партнерами два світи: наш, де щодня росіяни руйнують склади, інфраструктуру, будинки, де гинуть й отримують поранення люди, та їхній, де панують власні електоральні цикли. Тамтешні політики хочуть, щоб їх уклінно просили. Певні проблеми у комунікації між ними й українською владою справді існують, так звана суб’єктна дипломатія може багатьох дратувати, проте давно не йдеться про безкоштовну допомогу, адже зброя купується за чималі гроші. Йдеться про політичну волю, якої часто бракує.

Не менш очікувані проблеми з діаспорою

Втім, повернемося до заяви Сибіги. В ній він згадав українців за кордоном. За межами України перебуває майже п’ять з половиною мільйонів наших співгромадян, проте ця чисельна діаспора не стала потужною силою для морального тиску на політикум країн їхнього тимчасового перебування. Українські організації за кордоном є. І, як показав марш на захист українців у Польщі, коли це стосується особистих проблем, як то випадки нападів і побиття саме українців, наші чудово можуть самоорганізовуватися і знаходити спільну мову з місцевими активістами. Але важко пригадати масові мітинги діаспори на підтримку України. Не тільки у Польщі. У лютому низка акцій відбулася у Німеччині, зокрема, у Мюнхені українці заявили про себе під час безпекової конференції. Плануються акції до Дня незалежності. З 19 серпня по 1 вересня проходять акції спільноти закордонних українців в рамках глобальної кампанії Strichka "Мирне небо — спільна відповідальність". Анонсовано мітинги і концерти у Німеччині, Чехії, Словенії.

Заходи до якихось подій — гарна нагода нагадати про Україну та її боротьбу і дуже добре, що активна частина українців їх проводить, але звернення Сибіги викликало кілька важливих запитань до МЗС і влади загалом. Перше запитання: яким чином наші дипломатичні місії в країнах ЄС ініціюють і координують роботу з діаспорою. В мережі можна знайти кілька новин про зустріч генеральних консулів із представниками українських громад. Наголосимо: таких новин мало. Можливо, зустрічі відбуваються непублічно, однак складається стійке враження, що наші дипломати не підтримують зв’язок із діаспорою, або роблять це недостатньо ефективно.

Друге запитання: хто конкретно займається роботою з діаспорою. Рівно два роки тому, 20 серпня 2024 року, президент Зеленський анонсував створення інституції, яка забезпечить глобальну українську єдність та протидіятиме російським впливам на українців за кордоном. Втілення ініціативи не забарилося, але відбулося у дивний спосіб — у грудні 2024 року уряд перейменував Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності України, нову структуру очолив Олексій Чернишов, який отримав не тільки міністерський портфель, а й став цілим віце-прем’єр-міністром. Очевидно, як трамплін у прем’єрське крісло. Що з того вийшло всі добре пам’ятають – друг президента став фігурантом кількох антикорупційних справ, у тому числі Міндічгейту. Але у відставку він пішов разом із усім урядом Дениса Шмигаля 17 липня. Так ідея національної єдності повністю провалилася, міністерство розформували, а питання єдності передали до відання Міністерства соціальної політики, хоча за ідеєю вони б мали бути у віданні МЗС, щоб те налагоджувало роботу з діаспорою.

Тож разом із ліквідацією міністерства національної єдності зруйнувалися й наполеонівські плани щодо роботи з українцями за кордоном. Відновлювати його ніхто не буде через поганий бекграунд. Без організаційної і фінансової допомоги з боку держави навіть найактивніші громадські організації за кордоном не зможуть мобілізувати чисельні мітинги лише на ентузіазмі і патріотизмі. А просто постояти з плакатами і поспівати пісень — таке на європейських чиновників уже не впливає.

Третє питання: чи вбачають сенс наші в Німеччині, Італії, Польщі тощо виходити на мітинги, коли всередині української держави відбувається те, що аж ніяк не сприяє єдності. Тут й історія з перезавантаженням уряду і звільненням міністра оборони Михайла Федорова, що потягло за собою ланцюг інших подій. Чергові гучні антикорупційні викриття, і знову у справі замішаний Офіс президента. Був Міндічгейт, тепер "Форест Гамп". Оприлюднені матеріали слідства показують, чим займаються представники влади під час війни. Українці за межами нашої країни цікавляться життям удома, і про що вони дізнаються? Отож, заклик Сибіги правильний, але не варто дивуватися, коли на нього відгукнеться куди менше українців за кордоном, аніж це могло бути.