Гончаренко, Разумков, Терехов чи Бойко? Мінімум 15% українців — прихильники партії миру (соціологія)

Нинішній електоральний потенціал "партії миру"

Соціологічна компанія "Нью Імідж Маркетинг Груп" за підтримки "Ділової столиці" 6-12 жовтня провела чергове всеукраїнське опитування. У ньому взяли участь 1200 респондентів, похибка не перевищує 2,9%.

Серед основних тем дослідження — ставлення до так званої "партії миру".

Прагматичність оцінок українців проявляється передусім у тому, що більш як три чверті респондентів, 77,5%, не вірять в те, що РФ реально готова обговорювати мирний план. При цьому більше половини, 52,5%, категорично не вірять — вони впевнені, що "будь-які заяви РФ є імітацією та обманом". 25% вибрали опцію "скоріше не вірю — це лише дипломатична гра та спроба затягнути час або перегрупувати сили".

Протилежної думки дотримуються лише 15%. Тобто ті, хто не вірять в реальну готовність РФ обговорювати мирний план, уп’ятеро переважають тих, хто вірить.

Опцію "повністю вірю — вони готові шукати компроміси та зупинити війну" вибрали лише 6%. Варіант "скоріше вірю, але це залежатиме від жорсткого тиску міжнародної спільноти" має 9% прихильників.

Крім того, 7,5% респондентів було важко відповісти. Це ті, кого "партія миру" потенційно може переконати. Тобто станом на зараз сумарний електоральний потенціал "партії миру" лежить в межах від 15 до 22,5%.

З цими цифрами узгоджуються дані про ставлення до ідеї створення "партії миру". 32% ставляться негативно (23% цілком негативно і 9% скоріше негативно). 18% ставляться позитивно (7% повністю, 11% скоріше).

При цьому 19% заявили, що ставляться нейтрально, а 31% було важко відповісти. Сумарно це половина всіх респондентів. Це багато. Певно, деяка частина їх теж позитивно ставиться до ідеї "партії миру", але остерігається це визнати навіть під час опитування.

Водночас значна частина ставляться до цієї гіпотетичної партії не позитивно і не негативно, а нейтрально або байдуже, тому що мають інші електоральні уподобання. Вони не вбачають у ній антагоніста, але і голосувати за неї не збираються.

З цими висновками корелюють оцінки ініціативи щодо створення "партії миру" та інших подібних ініціатив у нинішніх умовах. 56% респондентів дали критичні оцінки. Зокрема, 26,5% назвали це "політичним піаром та спробою спекуляції на чутливій для людей темі миру"; 16,5% — "політичною маніпуляцією чи фікцією, яка не має реальних перспектив"; 13% — "інструментом просування небезпечних чи ворожих наративів усередині країни".

І лише 17% оцінили ініціативу створення "партії миру" позитивно. Вони бачать у цьому "відображення реального та актуального запиту суспільства на пошук шляхів завершення війни". Крім того, 27% респондентів було важко відповісти.

Втім, слід розуміти, що на час виборів ситуація буде геть іншою. Зараз переважна більшість українців не вірить у мир. Проте вибори відбудуться в умовах миру. І "партія миру" буде виступати на виборах з позицій "а ми ж казали, але ви не вірили". Тож нинішні заяви — це спроба створити собі базу для такої гри на гіпотетичних майбутніх виборах.

Як "партії миру" конкуруватимуть між собою

З іншого боку, наразі виглядає малоймовірним, щоб це коло політиків справді організаційно об’єдналося і пішло на вибори як одна політична сила. Надто вже вони різні. Хіба що якісь зовнішні чинники, як-от Трамп, простимулюють їх згуртуватися.

Ще більш важливим є те, що їхній електорат не зцементований, а навпаки, фрагментований, і жоден Трамп його не зцементує. Тому що за гаслом "мир навіть ціною поступок" стоять дві антагоністичні парадигми дій після підписання миру: "не забути і не пробачити" ("відгороджуємося від Росії та загарбаних нею територій залізною завісою") та "забути і пробачити" ("починаємо вибудовувати стосунки заново, бо ми ж сусіди").

Зараз у ролі лідера "партії миру" респонденти вбачають Олексія Гончаренка (16%), Ігоря Терехова (10%), Дмитра Разумкова (8%), Олександра Усика (4,5%), представників колишньої ОПЗЖ, як-то Сергій Льовочкін чи Юрій Бойко (4%), Данило Гетманцев (2%). Наголосимо, це не рівень підтримки, а лише ступінь асоційованості політиків з ідеєю "партії миру".

Стосовно ж рівня підтримки, то вона сумарно не перевищує 17% (серед тих, хто визначився і планує взяти участь у виборах).

На президентських виборах 5,1% готові підтримати Гончаренка, 4,7% — Разумкова, 2,2% — Усика, 1,5% — Бойка. Сумарно це 13,5%.

На парламентських виборах 5,1% респондентів обрали б партію Разумкова, 4,3% — партію Гончаренка, 2,6% — партію Терехова-Кіма, 0,5% — партію Усика. Сумарно це 12,5%.

Якщо скомпілювати найвищі оцінки з цих двох рейтингів, то Гончаренко і Разумков мають електоральну базу по 5,1% кожен, Терехов — 2,6%, Усик — 2,2% і Бойко — 1,5%. Сумарно це 16,5%.

Всі ці цифри показують, що зараз партії миру теоретично можуть пройти до парламенту. Наразі найбільші шанси мають партії Гончаренка та Разумкова, хоч вони і балансують на межі 5%. Щодо ОПЗЖ, то вона можна розраховувати лише на прихований потенціал тих, хто воліє не давати прямої відповіді під час опитування. Втім, ОПЗЖ повʼязують не стільки з партією миру, скільки з суто проросійською партією. Тож є певні сумніви, що ця політсила зможе зробити ребрендинг, а кількість тих, хто живе в формулі "Путін прийди", перевищить 5%. Однак можна не сумніватися, що ОПЗЖ ще витягне свій головний псевдокозир: тезу про те, що тільки її представники зможуть домовитись з Путіним про вічний мир.

Щодо ж до партії Терехова-Кіма, то її низькі рейтинги повʼязані з кількома факторами. По-перше, вони обмежені в критиці чинної влади, по-друге, на національному рівні мешканці міст не дуже люблять голосувати за своїх мерів — зазвичай, через те, що немає достойних наступників.

І це створює ще один вододіл між різними "партіями миру". Партії Гончаренка та Разумкова зможуть подавати себе як послідовно опозиційні сили і звинувачувати партії Терехова та Бойка у постійному підігруванні Банковій — фактично в тому, що вони є сателітами партії Зеленського. Хоча, повторимо, варіант домовленості між "партіями миру" та навіть їхнього спільного походу на вибори все ж не можна виключати.