За підсумками "Нормандії". Нові ділянки розведення сил на Донбасі (КАРТА)

Одним з підсумків зустрічі в "нормандському форматі" є домовленість про продовження розведення сил по лінії розмежування між підконтрольної Києву територією і територіями підтримуваних Росією самопроголошених "ЛНР" і "ДНР"
Фото: Офіс президента

При цьому відомо, що російський президент Путін хотів розведення сил уздовж всієї лінії фронту, тоді як український президент Володимир Зеленський переконав інших учасників "нормандського саміту", лідерів Франції і Німеччини, в неефективності цієї ідеї і погодився на ще три зони, за прикладом трьох попередніх (в Станиці Луганській, Золотом і Петровському). Про це в статті для Depo.ua пише Руслан Рудомский.

Очевидно, президент України нарешті почав розуміти всю безглуздість такого явища, як "розведення сил" в контексті вирішення ситуації по суті і починає шукати способи викрутитися з ситуації, яку він особисто заплутав і сам заплутався в ній. Судячи з заяв Зеленського, вихід він бачить у тому, щоб розосередити сили і кошти на тих ділянках фронту, на яких це призведе до мінімуму позиційних втрат і, разом з тим, дасть максимум іміджевих бонусів. Щось типу Станиці Луганської з її мостом і КПВВ.

"Тобто, не Щастя або Дебальцеве, де ми не можемо стратегічно, політично... Тому ми говорили про трьох гуманітарні точках: якийсь перехід, якийсь міст, щоб допомогти людям", - заявив Зеленський під час спілкування з пресою після "нормандської зустрічі".

На наступний день ця ж теза, тільки більш виразно, повторив міністр оборони Андрій Загороднюк.

"Домовилися про трьох нових ділянках розведення до березня. Розведення по всій лінії, як хотіла Росія, не буде. Важливий момент: ці три ділянки повинні стати гуманітарними зонами, які дадуть можливість облаштувати переходи і переїзди і поліпшити життя людей в зоні розмежування. Тепер повинні визначити відповідні варіанти. І у нас буде час на підготовку", - написав Загороднюк.

Визначати ці три зони буде Тристороння контактна група в Мінську, а тим часом Depo.ua спробував розібратися і визначити розширений список - де можуть бути ці потенційні три "зони безпеки".

Трьохізбенка

Протягом перших років війни Трьохізбенка була однією з найгарячіших точок на карті АТО, де позиційна війна нерідко переходила у відкрите збройне протистояння. І хоч останні кілька років бойовики "ЛНР" майже не чіпають саме село, по українських позиціях біля нього стріляють із завидною регулярністю.

На користь цього пункту свідчать відразу кілька аргументів. По-перше, на Луганщині катастрофічно мало гуманітарних пунктів переходу через лінію фронту, особливо в тій її частині, де ця лінія проходить по досить бурхливої річки Сіверський Донець.

По-друге, там немає "сірої зони" як такої - непідконтрольна української влади територія починається прямо за зруйнованим мостом через Сіверський Донець, тому розведення сил тут буде полягати, по суті, відновлення мосту та встановлення блок-постів на відстані 2 км по обидві сторони від його центру.

Ну і по-третє, практично все чоловіче населення Трьохізбенки в 2014 році подалося в найми до російським окупантам, залишивши вдома рідних, і це може подаватися російською стороною як заклик до "возз'єднання сімей".

Зайцево

Власне, всі точки, де розміщені КПВВ, з великою часткою ймовірності будуть включені в розширений список "зон безпеки". Станиця Луганська і Золоте - яскравий приклад, хоч і не без нюансів.

Що стосується конкретно Зайцево, там до жовтня 2016 року існував Контрольний пункт в'їзду-виїзду, який потім перенесли трохи на південь до Майорску. Чисто з гуманітарної точки зору на так званому "горлівському периметрі" не завадив би ще один КПВВ - так чому б не відновити колись існуючий?

З позиційно-військової точки зору тут більше ризиків для бойовиків, ніж для ЗСУ, адже їм доведеться відійти вглиб міста. Хоча, тим важче буде проконтролювати відведення сил бойовиків.

Мар'їнка

Тут розташований найближчий до окупованого Донецьку і, відповідно, один з найбільш популярних КПВВ, який, до того ж, частенько піддається обстрілам. Тому ця точка на карті буквально сама проситься в "зону безпеки". Але є нюанси.

З одного боку, відвід сил в Мар'їнці, яку з тяжкими і кривавими боями визволяли і утримували в 2014-2015 роках, однозначно сприйнятий суспільством, як "зрада". Особливо тієї його частини, яка має відношення до АТО/ОНС.

А з іншого боку, хтось буде переконувати, що Україна тут отримає більше вигоди, ніж терористи, адже спокійно працює пункт пропуску під Донецьком - це потужний ресурс для розвідувальної, диверсійної та пропагандистської діяльності у самому лігві ворога.

Гранітне

Тут ситуація аналогічна тим, що в Станиці Луганській та Трехизбенке: річка (тільки вже Кальміус) і зруйнований міст. Різниця полягає лише в тому, що тут велика площа так званої "сірої зони", плюс відкрита місцевість без пануючих висот.

Крім того, в результаті обстрілу ворожих поблизу Гранітного досить часто гинуть українські захисники, а це Зеленський може подати як вагомий аргумент за розведення тут сил. Принаймні, так він робив раніше в Золотом.

До речі, саме тут у липні цього року в районі південної околиці села Гранітне на лінії фронту бойовики розстріляли машину новопризначеного президентом Зеленським голови Донецької ВГА Павла Кириленка, в результаті чого загинули українські бійці.

Гнутово

Тут знаходиться найбільший пункт пропуску в південній частині зони ООВ, який має стратегічне значення для даного регіону в принципі. Але особливим його робить близькість до Маріуполю, мир і спокій в якому дуже важливі для України.

З одного боку Путіну вигідно відсунути ЗСУ на 2 кілометри ближче до Маріуполя, а з іншого, Зеленський це ж може трактувати на свою користь - Україні вигідно відсунути бойовиків на 2 кілометри від Маріуполя.

Широкіно

Незважаючи на те, що Широкіно ще з 2015 року вважається демілітаризованою зоною, обстріли і провокації з боку бойовиків там не припиняються досі. Плюс - все та ж близькість до Маріуполя.

Доводи Зеленського можуть бути ті ж самі, що і у випадку з Гнутовом: Україні вигідно відсунути бойовиків ще на 2 кілометри від Маріуполя. До того ж, ніхто не заважає Зеленському сказати, що "там все одно ніхто не живе". Як показує практика, такі прості для усвідомлення "аргументи" досить добре заходять 73% населення України.

Хоча всі ми розуміємо, що можна скільки завгодно таких "зон безпеки" намалювати, але все без толку, тому що з великою часткою ймовірності терористи "Л-ДНР" все одно не виконуватимуть жодних домовленостей.

Не кажучи вже про те, що створюючи ці "зони безпеки", Україна фактично втрачає всі досягнення в "сірій зоні". Але президенту, схоже, щоб це усвідомити, треба було з'їздити в Париж.