Бегемот і гіпопотам. Чому не пролонгувати "Великий договір" можна, а денонсувати — ні?
В українському інформаційному просторі слідом за автокефалією для церкви влаштувався ще один тренд — розрив Договору про дружбу і партнерство між Україною і РФ. Тобто, зрозуміло, непролонгация цієї угоди. Саме на такому формулюванні наполягає ряд високопоставлених представників держави, в тому числі і сам президент. Ті ж, хто намагається розібратися в суті питання і вказує на тотожність денонсації і непролонгации, за визначенням отримують статус лобістів кремлівського сценарію.
Факт: положення договору Росія не виконує. Безумовно, логічно, що тоді в угоді немає сенсу. Про це напередодні заявив, приміром, міністр закордонних справ Павло Клімкін, підкресливши: "Росія порушила все що можливо в цьому договорі, починаючи від преамбули і статті". Тому-то, зазначає глава зовнішньополітичного відомства, раз вже термін дії договору завершується (у квітні), то не можна допустити його пролонгації, яка, відповідно до статті 40 угоди, відбувається за замовчуванням, якщо одна із сторін за півроку не подасть заявку про намір її припинити. Саме на слові "продовження" і було вирішено зіграти.
Зокрема, Петро Порошенко 3 вересня підкреслив, що "Великий договір" припинить свою дію через непродовження, а не з-за денонсацію. У свою чергу, віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко в той же день заявила, що між денонсацією і непролонгацией угоди є "дуже велика різниця". Якщо ж хтось не згоден... Цитуємо: "Ми тільки що побачили дуже небезпечну риторику, в якій озвучувався сценарій Кремля, який насправді давно розірвав договір про дружбу між Україною і Росією".
Різниця між поняттями якщо є, то лише лексико-семантична. Щоб переконатися в цьому, досить звернутися до згаданої вище статті 40 договору: "Цей Договір укладається строком на десять років. Його дія буде потім автоматично продовжуватись на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Високих Договірних Сторін не заявить іншій Високій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду". Тобто з юридичної точки зору, виходячи з положень даної статті, денонсація непролонгация — суть одне і те ж.
Такої ж думки дотримується і відомий український дипломат і громадський діяч Богдан Яременко. "З правової точки зору різниці немає. Договір втрачає силу. Ну а, може, комусь непролонгация здається не такою страшною", — написав він Facebook.
І це, мабуть, ключове визначення — непролонгация просто звучить не так страшно, як денонсація. Енергійне, часом навіть агресивне розведення чиновниками цих двох понять пояснюється банальною маркетинговим ходом. І тому є ряд причин.
Почнемо з того, що міжнародне право в принципі і здебільшого до денонсациям, розірванням, угод ставиться вкрай болісно, оскільки денонсація вважається недружнім кроком однієї країни щодо іншої і є найчастіше дестабілізуючим для міжнародних відносин фактором. Незважаючи на те, що Кремль зробив безліч таких недружніх кроків щодо України, так і Європи, міжнародні партнери остерігаються нових викликів, сподіваючись утримати РФ в узді з подальшим вирішенням конфлікту. Денонсація ж, а не непролонгация, може як раз і створити для коливних умовних друзів України картину, мовляв, Київ навмисно провокує загострення з Москвою, розриваючи цього, нехай і втратило сенс, але договір.
Друга складова маркетингу — внутрішньополітична. Потрібно розуміти, що рішення про денонсацію (в даному випадку непролонгации) приймає Верховна Рада україни відповідно до Конституції, Законом "Про міжнародні договори України", Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та Регламенту українського парламенту. Відповідні законопроекти на розгляд ВР вносять глава держави і уряд. Однак президент повідомив, що відправить Путіну лист про непродовження угоди. Тобто фактично виходить через голову парламенту? Але ж у такому разі виникає питання про юридичну силу цього листа і можливому перевищенні повноважень главою держави. Або ж мова йде про те, що це буде повідомлення про наміри, що запускає, вже згідно з буквою закону, процес розриву угоди?
Як би у відповідь на ці питання, президент, вже після публікації цього матеріалу, привніс трохи ясності, коли на засіданні РНБО заявив, що до 30 вересня Москві Мзс буде відправлена відповідна нота. "Термін дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ закінчується 31 березня 2019 року. Щоб він не продовжився автоматично, до 30 вересня ми повинні офіційно повідомити Росії про наше небажання його пролонгувати. У найкоротші терміни направимо ноту російській стороні", - зокрема сказав глава держави. Його ініціативу підтримав і РНБО. Однак незважаючи на це, питання з процедурою в українському парламенті все ж залишається відкритим і потребує подальших роз'яснень.
І тут ми підходимо до внутрішньополітичних ігор. Зокрема, в Раді, яка не може похвалитися загальною лінією з основоположних державних питань, а, навпаки, схильна, м'яко кажучи, до броунівського руху. Оцінити шанси, що денонсація/непролонгация пройде через Раду, на даний момент важко. Причому не тільки з-за колишніх "регіоналів" під різними прапорами, але і через представників провладних партій. Згідно з усталеною практикою в парламенті, якщо учасники політичних ігор домовляються підтримати або не підтримати якийсь законопроект, вони чекають винагороди. Якщо торги пройдуть невдало або не відбудуться взагалі, то і рішення не буде. Але! І при такому розкладі безпосередньо президент напередодні виборів виявляється у виграші. Меседж буде наступним: у парламенті сталася зрада вселенського масштабу, але вона ж розкрила "консерви"; "ворог" знову явив своє обличчя. Потенційний демарш з точки зору передвиборчого піару буде мати позитивний ефект.
Ще раз перерахуємо ці фактори: перший — зовнішньополітичний та реноме України як країни, пошановуються закон і демократичні цінності і виступає за мирне врегулювання; другий — внутрішньополітичний, оскільки немає впевненості, що Рада підтримає денонсацію; третій — іміджевий для президентської команди (підкреслити свою боротьбу з російською агресією).
Однак поверх видерся значний юридичний кит — незрозуміло, як, та й ніхто з чиновників не говорить про це, влада має намір апелювати саме до цього договору в міжнародних судах. Зокрема, Клімкін 3 вересня дав таке пояснення: "...Ми використовували цей договір в наших судових позовах, ми посилаємося на нього. В юридичному розумінні цей договір на нас працював, як би погано це не здавалося емоційно чи політично. Але настає час ікс — ми його або пролонгуємо, чи ні. Уявіть чисто теоретично, що ми його пролонгуємо. Тоді РФ скаже: "Ну вони ж його пролонгували. Значить, вони і далі з ним згодні". І він навіть юридично почне працювати проти нас".
Між тим цю позицію Мзс слід було б роз'яснити, оскільки Росія зобов'язана і без цього договору поважати територіальну цілісність і суверенітет України, хоча б тому, що цього вимагають відповідні угоди (зокрема, договори про кордон і її демаркації), і існуюча система міжнародних відносин як така. При цьому звертає на себе увагу той факт, що у відомстві не називають конкретних позовів, для яких важливо це угода. Між тим цілком очевидно, що для тих з них, які стосуються порушення конвенцій про запобігання расової дискримінації та протидії тероризму його значення щонайменше сумнівно.
Така позиція Мзс вносить підозрілу неясність, коли мова заходить про дії України у судових суперечках з Росією. Бо виникає питання: чи передбачає стратегія юристів Києва апеляцію до "непролонгированному" договором в міжнародних судах? І якщо так, то чи не доведеться коригувати її на ходу, висуваючи як аргумент пояснення, що Україна була змушена розірвати угоду, тому що російська сторона його не виконувала? Наскільки корисний такий крок? Які ризики він несе? Українське керівництво демонструє виразне прагнення ухилитися від обговорення цих тем в досить-таки маніпулятивної манері. Але маніпуляція має перевагу перед інформуванням лише у короткостроковій перспективі. І якщо це спроба Банковій виграти час — що ж, це має певний сенс. Зрештою, навіть твердження "Бегемот зовсім не те ж саме, що гіпопотам" може бути істинним, правда, в дуже вузькому контексті. Але контекст-то якраз і не поставлено. Більше того, створюється враження навмисного розмиття в аж ніяк не кращих традиціях маркетингу.
