Сьогодні - День пам'яті Ярослави Стецько

Слава Стецько - постать легендарна. Народилася вона на Тернопільщині, з 1941 року перебувала в підпіллі, в 1943 році потрапив у німецький катівню. У 1944 познайомилася з Ярославом Стецьком, пише "ДС" з посиланням на Укрінформ.

Закінчила юридичний факультет Мюнхенського університету. Співпрацювала зі Степаном Бандерою, Дмитром Донцовим. П'ятдесят років свого життя вона змушена була провести в еміграції, на батьківщину повернулася лише в 1991 році, і то під чужим ім'ям - її могли заарештувати. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами.

Вона до останнього була трудоголіком, що в часи депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. У всьому відчувалася майже військова виправка - горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була тільки одна - любила міцну каву. А жіночою слабкістю - біжутерія. Не могла спокійно пройти повз красивих коралів або кільця. Але діамантів ніколи не було - була справжнім, а не уявним безсрібником. У Києві навіть квартири не було, жила у племінниці Лесі, а на зарплату (пенсію не отримувала) купувала дітям подарунки.

Можна сказати, що їй пощастило. Пройти через дуже важку епоху живий і майже неушкодженою (якщо не вважати інфаркт). Дожити до української незалежності ("Дотягнутися", - так говорила вона) і піти в світлу вічність, не ставши свідком нової війни, на якій українцям знову доводиться проливати кров і віддавати життя за незалежність батьківщини. Хіба що з небес.

"Нехай забудеться моє ім'я, але нехай у вічності і просуванні залишиться Україна", - сказала якось Слава Стецько. Її ім'я, доки буде жити Україна, ніколи не забудеться.