Втомлені, але не зламані. Як змінився емоційний стан українців за роки війни (соціологія)

Соціологічна компанія "Нью Імідж Маркетинг Груп" за підтримки "Ділової столиці" 6-12 жовтня провела чергове всеукраїнське опитування. Серед основних його тем — фізичний та психоемоційний стан українців.

Втома у числовому вимірі

Попереднє опитування з аналогічними питаннями проводилося три з половиною роки тому. у травні 2023 року. Ми всі пам’ятаємо, якими високими тоді були суспільні очікування: контрнаступ, кава в Ялті тощо. Зараз все інакше: сподівання на швидку перемогу давно розвіялися, суспільство свідоме того, що йде війна на виснаження. І на додачу до цього — багаторазово посилився російський ракетно-дроновий терор.

Звісно, українці на п’ятому році повномасштабної війни відчувають дуже сильну втому. Але психологічного зламу, на який сподівається Кремль, немає.

Порівняно з травнем 2023 року частка респондентів, які оцінюють свій фізичний стан на 4-5 балів за п’ятибальною шкалою, знизилася з 39 до 24%, на 3 бали — зросла з 46 до 50%, на 1-2 бали — з 15 до 26%. Середній бал упав з 3,27 до 2,96.

Гіршим за фізичний є емоційно-психологічний стан українців. Порівняно з травнем 2023 року частка респондентів, які оцінюють свій емоційно-психологічний стан на 4-5 балів, знизилася з 29 до 22%, на 3 бали — зросла з 42 до 44%, на 1-2 бали — з 29 до 34%. Середній бал упав з 2,96 до 2,82.

Тобто за три з половиною роки самовідчуття дещо погіршилося. Інакше і не могло бути після стількох років війни на виснаження. Але, якщо чесно, можна було б очікувати значно гірших показників.

Люди втомилися — але водночас і призвичаїлися, пристосувалися до війни. Так, це жахливе призвичаєння. Смерті жителів тилових міст від ворожих обстрілів стали буденністю. Але замість паніки увімкнулася впертість: ми вистоїмо. І ще, звісно, допомагає природна людська звичка сподіватися на краще.

Оптимісти досі переважають

Тут нам допоможуть розібратися ще два питання: про поточні емоції (які описують настрій протягом останнього місяця) та про емоції та настрої щодо майбутнього. Респонденти могли обрати до п’яти варіантів відповіді. Ми сфокусуємося на двох двобіях: між очікуванням покращень та очікуванням погіршень та між надією і безнадією.

Частка тих, хто відніс до своїх головних поточних емоцій очікування покращень, порівняно з травнем 2023 року впала з 48 до 32%, водночас очікування погіршень зросло з 12 до 24%. Аналогічно надія зменшилася з 44 до 31%, водночас безнадійність підвищилася з 17 до 25%.

Але, як бачимо, оптимісти усе ще переважають песимістів, хоча розрив між ними сильно скоротився (з 27-36 до 6-8%).

Якщо ж людина перемикається з поточних емоцій на погляд у майбутнє, то картина виявляється спокійнішою. Частка тих, хто відніс до своїх головних емоцій та настроїв щодо майбутнього очікування покращень, порівняно з травнем 2023 року скоротилася з 58 до 50%, водночас очікування погіршень зросло з 14 до 18%. Аналогічно надія зменшилася з 59 до 47%, водночас безнадійність збільшилася з 15 до 22%.

Однак тепер, коли респонденти дивляться не на минулий місяць, а на майбутнє, перевага оптимісти виявляється переконливішою та міцнішою. Хоча розрив між ними та песимістами зменшився (з 44 до 25-32%), але все ж оптимісти досі переважають песимістів більш як удвічі.

Це свідчить про значний запас психологічної міцності українців, з одного боку. А з іншого — і це, мабуть, головне, — що переважна більшість українців сприймають відсіч російській агресії як свою власну війну. Якби для них це була чужа війна — суспільні настрої були б геть іншими.

Страхи проти проблем

Мабуть, найцікавіший матеріал для порівняльного аналізу дають питання про проблеми та про страхи. Проблема — це те, що мені заважає зараз, а страх — це дещо інше, це те, що створює для мене загрозу у майбутньому.

Відповідаючи на питання, "що хвилює найбільше на цей час", респонденти могли обрати до двох варіантів відповіді. На першому місці з великим відривом опинилися масовані ракетно-дронові удари — 42%. На другому місці корупція — 32%. Далі йдуть ситуація на фронті (25%), непрофесіоналізм та некомпетентність влади (24%), діяльність ТЦК (21%). І за ними ще п’ять варіантів.

Здається, українці отримали повний комплект стимулів до капітуляції: ось вам нескінченні російські повітряні атаки, ось вам корупційна та дилетантська влада, ось вам незаконні методи ТЦК, що вам ще треба, щоб ви здалися?

Але тут українці перемикаються з поточних проблем на свої страхи щодо майбутнього. І виявляється, що якраз капітуляція — це і є найбільший страх. Більший, ніж російські ракети та ненажерлива влада.

Відповідаючи на питання, "що викликає найбільший страх", респонденти могли обрати лише один варіант відповіді. Тобто один страх, який понад усе.

Два перші місця посіли поразка у повномасштабній війні (25%) та обстріли (23%). Далі з великим відставанням йдуть "авторитаризм (установлення диктатури або обмеження прав і свобод в Україні)" та корупція (по 12%), несправедливий мир (7%). І за ними ще чотири варіанти.

Отже, поразка у війні та несправедливий мир сумарно набрали 32%, авторитаризм і корупція влади — 24%, російські обстріли — 23%. Причому серед тих, хто назвав своїм найбільшим страхом авторитаризм і корупцію, багато хто вибрали ці опції саме тому, що вважають авторитаризм і корупцію влади одними з головних чинників, які посилюють загрозу поразки у війні та несправедливого миру.

У підсумку маємо стійкість українців. Стійкість попри шалені ворожі обстріли та зловживання власної влади.

Стабілізація негативу

Своєрідним проявом цієї стійкості стала певна стабілізація негативних оцінок.

Респондентів просили оцінити напрямок розвитку подій в Україні. Аналогічне питання задавалося рік тому, у листопаді минулого року.

Частка тих, хто вважає, що події розвиваються у неправильному напрямку, трохи скоротилася — з 46,5 до 41,5%. І трохи зросла — з 35,5 до 37% — частка тих, хто дав протилежну оцінку.

Це не означає, що ставлення до влади покращилося чи з’явилися нові ілюзії. Просто українці бачать, що країна вже п’ятий рік повномасштабної війни, попри все, вирулює і не збирається скочуватися у прірву. Але і вирватися з кружляння навколо прірви теж ще не може.

Тому і оцінки розділилися приблизно порівну. Половина вважає, що ми на правильному напрямку, оскільки не скочуємося у прірву. Інша половина вважає, що наш напрямок неправильний, оскільки ми не вириваємося з кружляння навколо прірви. Обидві половини по-своєму праві.

Ми не можемо примусити Росію припинити війну. І змінити владу теж не можемо. Тому мусимо залишатися стійкими і триматися.