Стармер відходить в історію. Чи зупинить це політичну кризу та ультраправих у Британії

"Економіка розвивається швидше, ніж у наших конкурентів, заробітна плата зростає швидше, ніж інфляція, щомісяця з моменту нашого приходу до влади. Інвестиції забезпечено, інфраструктура будується. Найбільше збільшення витрат на оборону з часів Холодної війни", — заявив Стармер, коротко підсумовуючи свій дворічний період перебування на посаді прем’єр-міністра. І справді, економічна ситуація у Великобританії хоч і далека від ідеальної, проте і глибоко кризовою її назвати складно. Чому ж Стармер втратив популярність серед британців і ним вирішили пожертвувати однопартійці?

Як лейбористи пішли по граблях консерваторів

Для початку потрібно згадати, завдяки чому лейбористи перемогли консерваторів у 2024 році. І не просто перемогли, а нищівно розгромили — поразка торі стала найбільшою за останніх 200 років. Їх на вибори вів тодішній прем’єр Ріші Сунак, а лейбористів — Стармер, якого багато хто у британських політичних колах вважав не харизматичним. Уперше до Палати громад він обрався у 53 роки, а Лейбористську партію очолив у 58, у 2020 році. Для цієї політсили, яка сповідує ліві ідеї, Стармер виглядає органічно — він виріс у родині звичайного робітника та медсестри, закінчив державну школу, самотужки вступив до університету і зробив кар’єру юриста та політика. Проте не ця органічність вивела його в лідери у 2024-му, а кілька фатальних помилок, яких допустилися консерватори. Про них варто згадати, адже зараз лейбористи наступають на ті ж граблі.

Перша помилка — Консервативна партія підтримала та сприяла втіленню ідеї популістів про вихід Британії з Євросоюзу. Брекзіт став потужними ударом по економіці країни, нинішні її проблеми значною мірою є результатом цього процесу. Варто зауважити, що тодішній глава Лейбористської партії Джеремі Корбін лояльно ставився до Брекзіту, а от Стармер йому опонував.

Друга помилка консерваторів — дії її лідерів, які викликали несприйняття у громадян. Тут і "ковідні вечірки" Бориса Джонсона, через скандал з якими він втратив посаду прем’єра, і поспішна податкова реформа його наступниці Ліз Трасс, котра просиділа в кріслі лише сім місяців. Сунака значна частина виборців консерваторів не сприймала не через індійське походження, а тому що він виглядав хлопцем, який зібрався на гору завдяки значним грошам і зв’язкам. Одним словом, зміна прем’єрів-консерваторів не призводила до кардинальних змін в країні, тому виборці і відмовили цій партії у підтримці на користь лейбористів, які пропонували реформи. Правда, з великим "але": Стармер не приховував, що ситуація спочатку погіршиться, перш ніж покращитися.

Третя помилка консерваторів — вони мляво реагували на підйом ультраправих сил, очевидно вважаючи, що ті залишатимуться маргінальними у по суті двопартійній системі Великобританії. При цьому не вирішувалися ті тригерні теми, на яких спекулювали такі політики, як Найджел Фарадж — міграція, безробіття серед корінних британців, ігнорування соціальних проблем, зокрема, з доступністю житла, тощо. Ультраправа Reform UK народилася не при правлінні Стармера, а раніше, лейбористи з їхньою ліволіберальною ідеологією лише стали зручною мішенню для британських трампістів.

Чого не врахував Стармер

Власне, тріумф партії Фараджа на травневих місцевих виборах став ключовою причиною внутрішньопартійної критики Стармера, але не тільки він. Просто перерахуємо. Його уряд скоротив виплати пенсіонерам на компенсацію за електроенергію та опалення, чим шокував виборців лейбористів, адже ця партія, навпаки, заграє з пільговими категоріями населення. Наступним шоком став скандал із квитками для Стармера на концерт Тейлор Свіфт. Він отримав їх від заможних донорів партії, задекларував, але виборці ще не забули скандали з консерваторами, які вивищувалися над простим людом. Не подобалися виборцям і постійні вагання Стармера — його уряд впроваджував зміни, та коли вони викликали критику, як згадане скасування пільг для пенсіонерів, сам же рішення відміняв. Це викликало у британців запитання: а чи є у Стармера чіткий план реформ.

Варто згадати й скандал із експослом Британії у США Пітером Мендельсоном, фігурантом "файлів Епштейна", якого відправили дипломатом за океан попри інформацію про дружбу з педофілом. Стармер виправдовувався, що Мендельсон пройшов недостатню перевірку, але кому цікаві такі виправдання? А 3 грудня минулого року у Саутгемптоні сталася трагедія, яка значною мірою підірвала позиції уряду лейбористів.

Йдеться про вбивство сикхом Вікрумом Дігвою студента Генрі Новака. Поліція повірила не білому хлопцю, а сикху, який заявив, що мусив захищатися від расиста. Новак помер унаслідок отриманих ножових поранень. Ультраправі підняли на свої стяги грубу помилку поліції, під час місцевих виборів саме тривав суд над Дігвою. Цікаво, що за урядування Стармера Великобританія посилила політику проти незаконних мігрантів, але вбивство Новака та квола, на думку багатьох британців, реакція влади, яка закликала зберегти спокій у суспільстві, додала популярності Фараджу та ще більш радикальному ультраправому Томмі Робінсону, який збирає багатотисячні марші расистів.

Рейтинги Стармера, а разом із ними і лейбористів стрімко йшли донизу, та попри тиск однопартійців прем’єр іти у відставку відмовлявся. Пояснював: має продовжити реформи. Однак таки поступився, тепер його наступник стане сьомим прем’єром за 10 років. Такого у Британії ще не було, тож там кажуть про перманентну політичну кризу, яка не вирішується заміною першої особи на чолі уряду, а навпаки, поглиблюється.

Виклики для наступника

Хто б не змінив Стармера на посаді прем’єр-міністра — політика Лондона щодо України лишатиметься непохитною, взяті на себе зобов’язання як по угоді про співробітництво на сто років, так і по військових видатках на дрони, ракети, систему ППО, британці виконуватимуть. Для нас це головне. Також навряд чи відбудеться зближення Лондона з адміністрацією Дональда Трампа, а прихід на посаду Енді Бернема, ексмера Великого Манчестера та віднедавна депутата Палати громад, якого вважають фаворитом серед кандидатів, може зробити відносини між Британією та США ще більш натягнутими. Бернем належить до лівого крила лейбористів. Варто згадати, що він засуджував адміністрацію Трампа за влаштований скандал в Овальному кабінеті 28 лютого минулого року під час зустрічі з Володимиром Зеленським. Якщо Стармер намагався налагодити контакт з главою Білого дому, хоча й не завжди йому це вдавалося, то Бернем не набиватиметься в друзі до Трампа взагалі. Навіть можна очікувати, що Штати, де владна команда симпатизує Фараджу, спробують натиснути на новий уряд Британії якимись новими митами, щоб погіршити економічну ситуацію та спровокувати дочасні вибори.

Іншим можливим кандидатом у прем’єри називають колишнього міністра охорони здоров’я Веса Стрітінга, який був в опозиції до Стармера, можливо будуть й інші, менш прохідні фігури. Висунення претендентів має завершитися до 16 липня, коли британські політики йдуть на літні канікули. Але більшість аналітиків усе ж сходяться в думці, що Бернем — переможе. Він дуже ефективно працював на посаді мера Великого Манчестера та користується популярністю серед виборців лейбористів, а зараз це надважливо, щоб підняти рейтинг партії. Проте лейбористи, затявши внутрішні інтриги проти Стармера, стали на небезпечний шлях, яким консерватори прийшли до політичного тупика, — тасування прем’єр-міністрів не вирішує глобальних проблем. Тому ж Бернему закидають, що його соціально-економічна програма виглядає гарно, поки її виконання не зіткнулося з реаліями, де на це все брати кошти. Звісно, загравати з робітничим класом та вразливими категоріями населення можна, проте збільшення видатків завжди має зворотній бік.

Складно передбачити, якими будуть ключові кроки нового глави британського уряду, але було б непогано, якби збереглося наступництво на кількох важливих напрямках. По-перше, уряд лейбористів повинен вимивати електоральну базу ультраправих, які активно працюють саме серед робітничого класу. По-друге, уряд Стармера взяв курс на посилення обороноздатності країни. що вимагає значних витрат, не всі серед лейбористів підтримують зростання видатків на безпеку й оборону, тож новий прем’єр, аби не сваритися з однопартійцями, може відмовитися від цього стратегічного напрямку. По-третє, Стармер був прихильником зближення з Європейським Союзом. Якщо і новий уряд діятиме так само, він має готуватися до жорсткого зіткнення з місцевими ізоляціоністами, яких стає дедалі більше. Коротше кажучи, якщо Бернем або хтось інший хоче втриматися в кріслі довго, він має запропонувати стратегію, як зробити Британію знову великою. Тільки з ухилом в економіку та союзництво з Європою. Україна в такому разі точно не опиниться обабіч процесу.