У пошуках нового броньовика. Чому в ЗСУ так і не позбавилися від колісного "зоопарку"
Причому цікаво, що, по суті, це є таким собі відображенням конкуренції на ринку. У той же час військові, власне, для потреб яких і купуються нові машини, або зберігають мовчання, або, що називається, "голосують гривнею". Але про все по порядку.
На момент початку війни на Донбасі єдиним бронеавтомобилем на озброєнні ЗСУ були застарілі морально і фізично БРДМ-2. Зрозуміло, що реалії сучасної війни вимагали термінового наповнення армійських частин бронетехнікою. Тоді було потрібно швидко і досить багато. І практично відразу виявилося, що виробника, який може це зробити, в країні немає.
Тому почалися метання. Так, вже восени 2014 р. відносно багато було куплено машин від КрАЗа. Однак від кременчугцев був тільки шильдик - по суті, це була викруткове складання певних виробів від канадської фірми Streit Group на базі комерційних шасі. Армією, НГУ та прикордонниками було куплено відразу кілька моделей. Це були, наприклад, "Спартан" на базі Ford 550, "Кугуар" - пікапа Toyota Land Cruiser.
Однак ці машини виявилися взагалі непридатними до війни - через комерційного шасі у них були вкрай обмежені можливості для встановлення броні, ненадійні вузли і агрегати, слабкі позашляхові якості.
Та й ціна на виході теж виявилася "небожеская" - близько 5,5 млн грн за одиницю (при курсі долара в 18). Природно, що від їх закупівель досить швидко відмовилися. Нині окремі екземпляри "доживають свій вік" у прикордонників, в полку "Азов" (причому тут вони кардинально доопрацьовані волонтерами) і декількох інших підрозділах.
Таким чином, потреби військових були не задоволені, а ринок просто величезний, і тому в цей сегмент буквально ринули різні виробники. Причому кожен з них вибрав, що називається, свій шлях.
Так, київська "Практика" з ходу взяла курс на використання західних комплектуючих і стали західного виробництва (благо у підприємства вже були налагоджені зв'язки - до війни воно випускало банківські броньовики).
За короткий час з'явилися відразу декілька досить вдалих броньовиків, самим затребуваним з яких виявився "Козак-2" на базі повнопривідного вантажівки Iveco EuroCargo 4x4. Саме ця машина, як і її більш сучасна модифікація "Козак-2М1", пройшла весь непростий шлях державних випробувань і нині масово купується армією. Так, тільки на цей рік заплановано придбати 140 одиниць.
Варто сказати, що формально державні випробування пройшли і ще два зразка - "Барс-8" від "Богдан Моторс" і "Дозор-Б" від Львівського бронетанкового заводу. При цьому останній був розроблений за вимогами на Харківському КБ ще у 2010-х роках і швиденько пройшов усі випробування, лише б була можливість запустити ліцензійне виробництво в Польщі.
З початком війни спробували запустити серійне виробництво "Дозорів", однак у підсумку армія отримала 10 машин, які досі проходять дослідну експлуатацію у військах. Незважаючи на хороші відгуки від військових, слід визнати, що можливостей виробляти броньовик в Україні просто немає.
До речі, саме тому в якийсь момент на повному серйозі навіть розглядався варіант закупівлі польського варіанта "Дозору" - Oncilla. Чим закінчилися випробування в Україні невідомо, але, принаймні, в держзамовленні їх закупівлі не прописані.
Фактично виробник відмовився від просування в армію "Барс-8". На сьогодні на його базі масово створюються лише спеціальні варіанти. З відносно свіжих розробок - це мобільний мінометний комплекс з 120-мм минометом "Барс-8 UKR-ММС" і машина артилерійської розвідки "Барс-8АР". Є також санітарно-евакуаційний автомобіль і машина радіоелектронної боротьби (з комплексами РЕП "Джеб" і "Анклав").
І нарешті, по іншому шляху пішла нікому не відома фірма "Українська бронетехніка". Дуже технічно обійшовши етап державних випробувань, вона змогла продати армії кілька десятків бронемашин "Варта-2" на базі лісовоза МАЗ. Машини потрапили не тільки в НГУ, МВС, але навіть в морську піхоту. Про її бойової цінності без оцінки випробувачів із Державного науково-дослідного інституту випробувань та сертифікації озброєння і військової техніки говорити досить складно.
Нині таким же шляхом "УБ" просуває і бронеавтомобіль "Варта-Новатор", створений знову-таки на базі цивільного шасі Ford F-550. Машина позиціонується як легка багатоцільова і розроблена спеціально під технічні умови НГУ.
Таким чином, можна говорити, що, незважаючи на багатство вибору, на шостий рік війни реально забезпечити армію броньовики, крім уже згадуваної "Практики", і фактично нікому.
Можна довго і нудно говорити про те, що "Козаки" створені c закосом під американські MRAP і призначені для війни зовсім іншого типу, або вказувати на слабку прохідність машини в умовах донбаських степів (про що, до речі, я особисто взагалі не зустрічав нарікань від військових), але реальність нині саме така.
Розгорнути з нуля виробництво "Дозору-Б"? Але на яких потужностях і головне - хто цим займеться (машина, по суті, нецікава нікому з серйозних виробників). Та й, судячи з останнього скандалу з корпусами для БТР-4, це зовсім не просто і в наших умовах взагалі малореально.
Почати закупівлі за кордоном? Тут все впирається в ціну питання і обслуговування. Яскравий приклад - закупівля британських "Саксонов" в 2014 р. Скільки їх залишилося у військах з-за того, що банально немає запасних частин і комплектуючих? Повірте - дуже і дуже небагато.
В ідеалі армії потрібні кілька типів бронеавтомобілів - під різні завдання, але максимально уніфіковані за такими основними показниками, як двигун і коробка передач. Адже зараз в стройових частинах на фронті є як мінімум три різних типи бронеавтомобіля - "Козак-2", "Варта-2" і "Дозор-Б" - з різними двигунами, підвіскою і іншими нюансами в обслуговуванні та забезпеченні.
В цілому з великим жалем можна констатувати, що нині фактично не існує цілісної концепції насиченні армії бронеавтомобілями класу 4х4. І на цьому тлі відбувається цілий ряд процесів, які явно не йдуть на користь ні виробникам, ні армійцям.
