Венеціанський вирок. Чому Україні варто поміняти закон про освіту
На тлі скандальних пригод Міхеїла Саакашвілі, які завершилися його звільненням Печерським судом, заяви Святослава Вакарчука, а також допитів Арсенія Яценюка та Арсена Авакова Оболонським судом у справі про державну зраду побіжного президента Віктора Януковича майже непомітним залишилося оприлюднення висновку Венеціанської комісії (ВК) про українському освітньому законі. Тут слід віддати належне піарникам нашого Міносвіти, які спрацювали на випередження і поширили ще 8 грудня заяву, згідно з яким Європейська комісія "За демократію через право" (офіційна назва ВК) "прийняла аргументацію української сторони щодо закидів, що мовна стаття Закону "Про освіту" звужує права представників національних меншин". Бадьорий дух міністерського документа, слова подяки на адресу Венеціанської комісії за "збалансований і конструктивний" висновок та згоду внести рекомендовані ВК корективи поширили в українському суспільстві дух #перемогы. Ну а жорстка критика з боку європейських структур на адресу закону про вищу освіту, прийнятого головними опонентами українського закону - угорцями, стала чудовим інформаційним фоном для того, щоб в цю перемогу увірувало як можна більше людей.
Але, як виявилося, перемогою вважають рішення ВК і угорці, чий МЗС відразу ж заявив: оцінка Венеціанської комісії нашого освітнього закону "підтвердила, що критика стосовно України є виправданою, а також те, що Україна йде проти своєї Конституції та міжнародних зобов'язань". Це, звичайно ж, можна було б списати на бажання нинішніх угорських властей по повній використати "українську карту" перед квітневими виборами, яке вже проявилося, наприклад, в заяві прем'єр-міністра Віктора Орбана про те, що навіть позитивне рішення Венеціанської комісії щодо нашого закону про освіту не умалит претензії до України. Але ретельне вивчення висновків ВК говорить про те, що по своєму праві та українські та угорські чиновники.
Рішення "Венеціанки" дійсно не містить жорсткої критики українського закону і навіть трохи хвалить його, стверджуючи, що "сприяння посиленню державної мови і його обов'язковість для всіх громадян є законною і похвальною метою держави". Однак те, що положення про захист мов національних меншин були викладені у форматі побажань і рекомендацій аж ніяк не означає, що українські чиновники можуть від них просто відмахнутися або слідом за Павлом Климкиным повторювати, що наш новий закон найбільш корисний "саме для угорської національної меншини в Закарпатті", представники якого з-за незнання української мови не можуть самореалізуватися в нашій країні, і змушені їхати.
Нинішні побажання можуть незабаром перерости у вимоги, тим більше що вони підкріплені посиланнями на Конституцію України та її міжнародні зобов'язання (пункти 28-37). Так, ще і натякають на те, що не випливає з ходу ламати існуючу практику схвально відгукуючись про те, що "в Україні існує довга історія викладання і навчання з допомогою мов меншин" (п. 25), завдяки якій в даний час в 735 школах України налічується близько 400 тис. дітей з національних меншин, які здобувають освіту "виключно мовою національної меншини" (п. 26). Підкріпивши, можливо, підсвідомо, цей натяк нагадуванням про те, що 23 лютого 2014 р. парламент України проголосував за скасування скандального мовного закону 2012 р. (п. 24), хоча і не згадуючи про те, що це рішення Верховної Ради стало одним з головних аргументів кримських сепаратистів та їх московських ляльководів. Ну а щоб наші нинішні влади остаточно втратили бажання ігнорувати висновки ВК, п. 120 зазначено, що "редакція статті, яка була прийнята, суттєво відрізняється від проекту, який обговорювався з меншинами". Цим злегка натякається на їх схожість з владою попередніми, які також начебто консультувалися з "Венеціанкою" з приводу мовного закону, але все закінчилося тим, що "остаточний текст проекту, який згодом був прийнятий українським парламентом, не був представлений на оцінку Венеціанської комісії" (п. 9). Хоча цей висновок певною мірою виправдовує авторів закону з виконавчої гілки влади: в одному зі своїх телеінтерв'ю наш міністр освіти говорила, що скандальні пункти в статтю 7 були додані вже під час проходження законопроекту через Верховну Раду. Тобто можна припустити, що причиною їх появи стало бажання деяких депутатів загравати з виборцями.
Так що, незважаючи на заяви спікера ВР Андрія Парубія про те, що резонансна сьома стаття освітнього закону змінюватися не буде, нашому парламенту ще належить досить багато роботи по виправленню ситуації, яка зіпсувала відносини України з багатьма сусідами. І, як вже писала "ДС", нашим парламентарям краще було б сприймати рекомендації Венеціанської комісії в якості дуже настійливих порад, ввічливо замаскованих розуміють наші труднощі єврочиновниками під лише побажання. Тим більше що разом з критикою українського закону євробюрократи дали і певну "дорожню карту" виправлення сформованої ситуації з семи пунктів (п. 126 висновків ВК). У першому з них вони порекомендували (будемо читати: настійно порадили) при прийнятті закону про середню освіту максимально використовувати "гнучкість", передбачену п. 4 скандальної 7-ї статті, яка говорить, що "в навчальних закладах у відповідності з освітньою програмою можуть викладатися одна або декілька дисциплін на двох або більше мовами - державною мовою, англійською мовою, на інших офіційних мовах Європейського Союзу" (і натякнули також про бажаність поширення цього положення і на російську мову як найбільш широко використовуваний в Україні мову після державного). У наступних порекомендували покращити умови та якість викладання мов нацменшин і державної мови (для представників нацменшин), зробити більш тривалим перехідний період для резонансних мовних нововведень і організувати повноцінний діалог про них з представниками нацменшин, а також звільнити від них приватні школи і "забезпечити, щоб виконання закону не загрожувало збереженню культурної спадщини меншин і безперервності вивчення мов меншин в традиційних школах".
Вимоги не позамежні, і будемо сподіватися, що наше Міносвіти виконає дане у вищезгаданому заяві обіцянку до них прислухатися. Тим більше, що відразу ж після оприлюднення висновків Венеціанської комісії було і заяву зовнішньополітичної служби ЄС, у якому прямо говориться: "Рекомендації Венеціанської комісії повинні бути враховані в повній мірі, як Україна зобов'язалася. Це повинно проходити недискримінаційним шляхом, в діалозі з національними меншинами та іншими зацікавленими сторонами, для поступової реформи повинно бути надано більше часу". Як видно, риторика експертів ВК типу "коректним рішенням було б внесення поправок" тут замінена коротким і ємним "повинні", що базується на прийнятих нами на себе міжнародні зобов'язання. Ну а щоб ми не сильно ображалися, прес-секретар "євросоюзівського Мзс" Майя Косьянчич сказала і про готовність ЄС "допомогти Україні в реалізації цих рекомендацій та проведення загальної реформи в сфері освіти". Так що і рекомендації, і допомогу доведеться прийняти, інакше публічна прочуханка в ПАРЄ, на яку прирекли Україну деякі депутати своїми змінами в освітній закон, може виявитися "квіточками".