Рецепт Гройсмана. Можливе об'єднання українських еліт
Зокрема, глава уряду Володимир Гройсман запропонував завершити процес децентралізації, провівши для цього необхідні конституційні зміни; нарешті визначитися з державним устроєм - парламентсько-президентських або президентсько-парламентських, для чого потрібні зміни в Основний закон; замінити існуючу виборчу систему, яка стала синонімом політичної корупції, на "нормальну і прозору" і ряд інших менш глобальних реформ.
Однак все це далеко не найважливіше, головний посил, що прозвучала з вуст глави уряду - теза про необхідність об'єднання всіх політичних еліт, які повинні відкинути тимчасові політичні та економічні інтереси заради того, щоб увійти в історію й "раз і на багато століть" змінити країну і повернути українцям відчуття власної гідності.
І хоча, на перший погляд вся ця риторика може здатися надто пафосною, не можна не погодитися, що піднята прем'єром основна проблема не тільки для сьогоднішнього дня, але і для всього процесу українського державотворення", що розтягся на століття.
Про це мало хто говорить, але насправді все негативно сприймаються українцями вимоги МВФ, на кшталт підвищення цін на газ для населення або по пенсійній реформі - це не стільки позиція самого фонду. Скільки ідеї, народжені у Києві, в різних групах політичного впливу. Кожна з цих груп не соромиться прямо писати в МВФ та іншим західним партнерам, висловлюючись про те, що, на їх думку, потрібно і правильно було б зробити. Головна біда в тому, що консолідована позиція української влади на зовнішній арені відсутня як явища, зважаючи не стільки неможливості, скільки небажання українських еліт таку позицію виробляти. З тієї простої причини, що у кожної групи багато своїх особистих інтересів і не занадто багато далекоглядності, щоб зрозуміти всю згубність подібних практик.
Подібна політична культура - шукати зовнішніх покровителів і писати їм доноси на своїх політичних супротивників тягнеться в Україні ще з часів Гетьманщини, але якщо тоді писалися доноси переважно в Москву і Петербург, то тепер пишуть в Брюссель і Вашингтон.
Окрема болюча тема - це боротьба з корупцією, набуває в українських політичних реаліях взаємного знищення особливо потворні форми. І нові антикорупційні органи, начебто НАБУ, НАЗК і САП лише додали всій цій боротьбі потворності. Як виявилося, боротьба з корупцією - це відмінний інструмент внутрішньополітичної боротьби і очорнення опонентів. При цьому реальних результатів такої боротьби як не було, так і немає.
Нескладно помітити, що більшість гучних антикорупційних справ, розслідуваних сьогодні НАБУ і ГПУ, не позбавлені ознак політичного мотивування. Тут можна згадати і справа Мартиненко, і справа Онищенко, і, рюкзаки Авакова і історію з картатою ковдрою Насирова, і навіть забуте справу радикала Мосійчука. При цьому піар-складова в таких справах завжди превалює над юридичною. Тому практично жодна справа так і не доходить до суду, розвалюючись ще на стадії досудового розслідування. І причина не тільки в продажних судах і не надто професійних слідчих та прокурорів, а в першу чергу в тому, що мета таких справ нанести максимальний політичний і іміджевий збиток, а не викорінити корупцію як явище і не добитися справедливості.
Вийти з цього порочного кола можливо тільки, змусивши еліти об'єднатися і написати нові і єдині для всіх правила гри. І поки цього не станеться, нарікати на відсутність і неефективність реформ, відсутність економічного зростання, постійні поразки на зовнішньополітичному фронті і тотальне засилля корупції просто нерозумно. Все це лише наслідок недалекоглядності і містечковості політичних еліт.
