• USD 39.4
  • EUR 42
  • GBP 49.1
Спецпроєкти

Західні війська в Україні. Чи вийде у Європи налякати Путіна

Вистачило одного місяця, щоб тема введення в Україну обмеженого контингенту західних військ перетворилася з неможливої на повсякденну. І це заслуга насамперед президента Франції

Реклама на dsnews.ua

У понеділок, 18 березня, на французькому телеканалі LCI буденно обговорювали, де в Україні можуть бути розміщені французькі війська. Телеглядачі бачили перед собою велику мапу України. Спочатку на ній був зображений варіант розташування французьких бригад вздовж правого берега Дніпра між Києвом і Запоріжжям. Потім було показано другий варіант – від Волині до Чернігівщини, вздовж українсько-білоруського кордону.

Запрошений до студії військовий історик та аналітик Вінсент Арбаретьє розповів, що розміщення французьких військ уздовж Дніпра стало б недвозначним сигналом для РФ, що їй не можна заходити на територію правобережної України. А розміщення французів на кордоні з Білоруссю стало б гарантією безпеки для столичного Києва.

Арбаретьє припустив, що Франція може реалізувати обидва сценарії одночасно. За його підрахунками, для виконання цих завдань французькому командуванню доведеться задіяти близько 20 тисяч солдатів, зібраних у мобільні бригади.

"Мова не про те, щоб збудувати безперервну лінію людей, а про те, щоб поставити підрозділи, здатні дуже швидко реагувати. Підрозділи ближнього бою, бойові підрозділи та підрозділи підтримки, щоб бути здатними стримати росіян", — розповів Арбаретьє.

Лише місяць тому подібне обговорення на французькому телебаченні було б немислимим. Хіба що якийсь жартівник захотів би провести теледебати між фантастами та конспірологами.

Але вистачило одного місяця, щоб тема введення в Україну обмеженого контингенту західних військ перетворилася з неможливої на повсякденну. І це заслуга передусім президента Франції.

"Еммануель Макрон розглядає різні військові сценарії інтервенції західних військ, у тому числі французьких, на територію України", — пояснив телеканал LCI свій сюжет про те, які операції могли б провести в Україні французи.

Реклама на dsnews.ua

Три ступеня присутності: слабкий, середній та сильний

Коли обговорюються перспективи присутності в Україні західних військ, важливо уточнити, про що йдеться. Можливі три ступені присутності, і завдяки Макрону вже не виключено жодного з них.

Найслабший ступінь — це присутність західних військових радників, інструкторів та технічних фахівців. Це те, що вже є зараз і, напевно, буде розширюватися. Хоча керівники деяких країн НАТО, як-от Німеччини, не наважуються навіть на це — для них це червона лінія, яку вони бояться переступити.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц використовує саме цей привід, пояснюючи чому він не погоджується поставити в Україну ракети Taurus. "Для мене неможливо постачати системи озброєння великої дальності, які можуть бути ефективно використані лише в тому разі, якщо вони також передбачають розміщення німецьких солдатів в Україні, — повторив він, виступаючи в Бундестазі 13 березня. — Це межа, яку я, будучи канцлером, не хочу переступати".

Другий ступінь присутності, назвемо його середнім, це військовий контингент, який не вступає у безпосереднє зіткнення з російськими військами. Про його цілі розповів у Сенаті Франції 28 лютого прем'єр-міністр Габріель Атталь: "Коли ми говоримо про французьких солдатів, ми абсолютно точно можемо говорити про солдатів, які здійснюють навчання, протиповітряну оборону чи захист певної протяжності кордонів".

При цьому ризик для французьких солдатів мінімальний. Але це звільнить наші війська. Наприклад, якщо французькі системи ППО будуть встановлені біля наших атомних електростанцій, найбільших ГЕС та інших подібних об'єктів, ми зможемо перекинути свої системи ППО звідти на захист обласних центрів.

Або візьмемо українсько-білоруський кордон. З часу вигнання російських військ з-під Києва минуло майже два роки. За цей час кордон із північним сусідом був серйозно зміцнений, і небезпека повторного нападу звідти мінімізована. Тим не менш, на цій ділянці кордону нам доводиться тримати чималі війська. Те саме можна сказати про кордон з Придністров'ям, а також про чорноморське узбережжя Одещини та Миколаївщини. Якщо на цих ділянках на півночі та півдні розмістяться французькі бригади, то стільки ж наших бригад зможе вивільнитися для зміцнення фронту.

Найсильніший ступінь присутності — це безпосереднє зіткнення з російськими військами. Чи готовий на це Макрон? Ми не знаємо цього напевно, і французи теж. Але ми, як і французи, можемо читати їхню пресу і будувати власні припущення.

"Ніяких червоних ліній"

21 лютого на церемонії в Єлисейському палаці Макрон заявив гостям: "У будь-якому разі наступного року мені доведеться відправити хлопців до Одеси". Про це повідомила газета Le Mond 14 березня.

7 березня Макрон провів у Єлисейському палаці зустріч із лідерами парламентських партій, щоб обговорити перспективу відправлення в Україну французьких військ. "Ми не можемо дозволити собі встановлювати для себе обмеження перед ворогом, який їх не встановлює", — цитує його газета Le Figaro.

А газета L'Indépendant навела коментарі опозиційних політиків. Лідер ультраправого "Національного об'єднання" Джордан Барделла переказав позицію Макрона так: "Немає жодних обмежень та жодних червоних ліній". За словами ватажка французьких комуністів Фаб'єна Русселя, Макрон на картах показав сценарії, "які можуть ініціювати [французьку] інтервенцію": просування фронту "у бік Одеси або в бік Києва".

15 березня Еммануель Макрон, Олаф Шольц та прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск зустрілися у Берліні, щоб обговорити ситуацію на російсько-українському фронті. У літаку, який повертав його до Франції, Макрон зізнався журналістам газети Le Parisien: "Можливо, в якийсь момент — я цього не хочу, я не виявлятиму ініціативу — виникне необхідність проведення наземних операцій [в Україні], якими б вони не були, для протидії російським силам. Сила Франції в тому, що ми можемо це зробити".

Схоже, Макрон стирає червоні лінії перед собою, щоб намалювати червоні лінії перед Путіним. На телеканалі LCI інтерпретували це так, що Макрон провів червоні лінії Дніпром та білоруським кордоном. Напевно, лінію Миколаїв — Одеса теж можна було б провести.

Не менш важлива ще одна обставина. Макрон стирає червоні лінії не лише перед собою. Він стирає їх перед французами і взагалі перед усіма західноєвропейськими обивателями, привчаючи їх до думки, що війна зовсім поруч і географічно, і в часі.

І він не перебільшує. 15 березня американське видання Business Insider повідомило, що німецькі спецслужби надали уряду аналіз військових загроз, у якому стверджується, що Росія може напасти на територію НАТО, зокрема країни Балтії та Фінляндію, "з 2026 року". Додамо, що німці вже починають панікувати: мовляв, росіяни попруть на Європу буквально за півроку, вже восени.

Для Європи тема майбутньої війни стає прозою життя. На такому фоні відправка військ в Україну з кожним місяцем з фантастики перетворюватиметься на щось можливе та здійсненне. Ця перспектива реально здатна зрушити шальки терезів на нашу користь, наприклад, у дискусіях про формулу миру. Але для цього провідним європейським політикам, звісно, треба підтвердити серйозність своїх намірів.

Американське видання Politico 8 березня розповіло, що французькі війська готуються до високоінтенсивного конфлікту з ворогом, який може зрівнятися з ними за вогневою потужністю. Тренування проходять у центрі бойової підготовки (CENTAC) у Маї-ле-Кам на сході Франції. "Табір площею 120 квадратних кілометрів є унікальним у Франції. Маючи площу більше за Париж, це єдине місце, де різні підрозділи французької армії — піхота, бронетехніка, артилерія та інженери, — які зазвичай розкидані по всій країні, можуть проводити спільні навчання, — пише видання. — Офіцери не називають потенційних ворогів, але навчання спрямоване на підготовку військ до боротьби з таким противником, як Росія".

"Нехай Путін боїться нас"

Звісно, ідея Макрона навряд чи отримає підтримку у всій Європі. Тим не менш, кількість її публічних прихильників зростає. І Макрон, слід сказати, працює над цим.

5 березня він прилетів до Праги. Після зустрічі з ним президент Чехії Петр Павел закликав до розширення форм допомоги Україні, зокрема можливої військової присутності. "Я за пошук нових шляхів, у тому числі за продовження дискусії про можливу присутність в Україні", — заявив чеський президент, наголосивши, що Європа має відігравати більш значну роль у стримуванні Росії. "Давайте не обмежуватимемо себе там, де нам це не потрібно", — додав він.

8 березня міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне перебував у Литві, де зустрівся із своїми колегами із країн Балтії та України. На думку Politico, це свідчить про те, що "Франція створює альянс країн, які готові потенційно відправити західні війська в Україну". "Росія не повинна організовувати наші дії або встановлювати червоні лінії. Тому ми вирішуємо це між собою", — наголосив Сежурне. "Жодних "але" бути не може. Ми повинні провести червоні лінії для Росії, а не для себе. Жодну форму підтримки України не може бути виключено", — підтвердив глава МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс.

Того ж дня глава МЗС Польщі Радослав Сікорський заявив: "Присутність сил НАТО в Україні не є чимось неймовірним". Він додав, що цінує ініціативу Макрона, "бо йдеться про те, щоб Путін боявся нас, а не ми боялися Путіна".

18 березня схожу думку висловив екс-міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес. Виступаючи перед Times Radio, він заявив, що "не можна виключати" відправлення британських військ до України, щоб протистояти армії Путіна. "Ми повинні використовувати цю фразу: "не можна виключати", — наголосив він. — Я маю на увазі, що, зрештою, частиною стримування є двозначність. Вона змушує противника гадати про те, як далеко ми зайдемо і що ми робитимемо".

За всіх двозначностей, чим звичнішою буде ця ідея для європейців, тим краще для нас. І для самих європейців, якщо вони привчаться, що з Путіним можна говорити тільки зрозумілою йому мовою — нахабно і з позиції сили.

    Реклама на dsnews.ua