20 років "Борату". Чому найскандальніша комедія XXI століття досі працює

Виконавець головної ролі казахського журналіста Бората Сагдієва Саша Барон Коен мав настільки потужну харизму, що проєкт сприйняли як суто його дітище і практично ніхто спочатку не згадував ім'я режисера Ларрі Чарльза, який зняв "псевдодокументальне" кіно — хоча ця людина вже встигла заявити про себе, як про найамбітнішого і в той же час маргінального режисера двадцять першого століття. 2003-го Чарльз зняв картину "Masked and Anonymous" — і це був дуже дивний фільм.

Справа в тому, що в цьому фільмі, назву якого можна перекласти як "У масці і без імені" знялося безліч іменитих акторів (ось лише деякі з них — Джефф Бріджес, Пенелопа Крус, Джон Гудмен, Джессіка Ленг, Вел Кілмер і Міккі Рурк), але головну роль у ньому вже зіграв Боб Ділан, що на той час вже давно перебував у статусі абсолютної музичної легенди та культурного феномену.

Ділан мав якийсь кінематографічний досвід — ще на початку сімдесятих він знявся в епізодичній ролі у чудовому вестерні Сема Пекінпи "Пет Герретт і Біллі Кід" (Ділан також написав музику для фільму, серед пісень саундтреку — шедевр "Knockin' On Heaven's Door"). Але цього разу легендарний музикант сам написав сценарій та виконав головну роль. Його персонаж на ім'я Джек Фейт — син диктатора, президента якоїсь вигаданої держави на території сучасної Америки. Країна роздирається громадянськими війнами і революціями — сам же Фейт, який колись зумів зробити музичну кар'єру наперекір батькові, сидить у в'язниці. Якось його випускають із ув'язнення раніше визначеного терміну — щоб герой Ділана взяв участь у благодійному концерті. Але шоу було організоване шахраями та авантюристами, які загрузли у боргах — і історія закінчується дуже плачевно.

Незважаючи на зірковий склад акторів і легендарний статус самого Ділана, дебют Ларрі Чарльза пройшов фактично непоміченим, але потім доля звела Чарльза з британським актором Сашею Бароном Коеном. Те, що вони задумали разом, стало сенсацією — скандальною і гучною.

Саша Барон Коен — музикант та історик, що не відбувся

Саша Ноем Барон Коен народився в Лондоні, в єврейській родині, але освіту він здобув у суворому католицькому коледжі. На початку дев'яностих Коен вивчав історію в Кембриджі — і бачив своє майбутнє саме в цій стежці, оскільки його студентські роботи, присвячені ролі активістів єврейського походження у русі захисту цивільних прав у Штатах, заслужили високу оцінку викладачів.

Але тоді ж, під час навчання в Кембриджі, Коен захопився акторством — він брав активну участь у драматичному гуртку і навіть грав такі складні ролі, як Сірано де Бержерак в аматорських спектаклях. А ще в дитинстві Саша Коен чудово грав на віолончелі — і одного разу з'явився в одній із британських телевізійних програм саме в якості віолончеліста, юного обдарування.

Але Коен насправді ніколи не збирався ставати професійним музикантом — він навіть передумав присвятити своє життя вивченню історії. З ранніх років він був шанувальником комік-групи "Монті Пайтон" — наприкінці шістдесятих і на початку сімдесятих її учасники Ерік Айдл, Джон Кліз, Майкл Пейлін, Террі Джонс, Террі Гілліам і Грем Чепмен здійснили справжню революцію, залишаючись при цьому залишаючись при цьому справжніми прихильниками суто британського почуття гумору. Коен був великим шанувальником телевізійного циклу "Пайтонів", серії якого виходили під назвою "Літаючий цирк Монті Пайтона", а також вважав абсолютними шедеврами їх повнометражні художні фільми — "Монті Пайтон і Священний Грааль", "Житіє Брайана" і "Сенс в життя англійського кінематографа.

Але найбільшим кумиром Саші Коена був Пітер Селлерс — безумовний геній, який, на жаль, досі відомий далеко не всім любителям гарного кіно та поціновувачам бездоганного у своїй ефективності почуття гумору. Селлерс мав талант абсолютного перетворення — і вмів бути не тільки смішним, але й однаково зворушливим, чуттєвим і до болю драматичним. Селлерс зіграв відразу кілька ролей у чудовій картині Стенлі Кубрика 1964-го року "Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив атомну бомбу" — перевтілювався він настільки майстерно, що рядовий глядач просто не помічав (або не хотів вірити) що ролі напівбездумного Маффлі та англійського полковника Лайонела Мандрейка грав той самий чоловік, Пітер Селлерс.

А ще тоді ж, у першій половині шістдесятих, Селлерс створив образ французького поліцейського, старшого інспектора Жака Клузо — він говорив англійською з диким французьким акцентом, був до неможливості безглуздим і кумедним до колік у животі. Але Селлерс умів не тільки смішити — і це підтверджує його роль садівника Ченса у сльозливій драмі "Будучи там" Хела Ешбі, яка вийшла на екрани незадовго до смерті Селлерса влітку 1980 року.

Саша Барон Коен був підкорений талантом Пітера Селлерса — і пішов його стопами, з дивовижною впевненістю. Коен відправився в Париж, щоб навчитися клоунській майстерності, а потім придумав свого першого знакового персонажа, якесь альтер-его, якого звали Алі Джі (Ali G) — це був нахабний (і тупуватий) діджей у модних для кінця дев'яностих окулярах, який міг не тільки ставити музику, а й вважав, що має право нести повну нісенітницю.

Алі Джі мав власне шоу на телебаченні, Коен у цьому образі знявся в кліпі Мадонни на пісню "Music" — але дуже швидко цей навіжений діджей набридв Коену і йому захотілося більшого. Так народився Борат Сагдієв, телевізійний репортер із Казахстану. У січні 2005-го режисер Тодд Філліпс почав знімати фільм про пригоди Бората в Америці — уривки сценарію писалися на колінах самим Коеном, але насправді те, що відбувалося на знімальному майданчику, було абсолютною спонтанністю. Філіпс швидко умив руки — і режисером проєкту став Ларрі Чарльз.

Якщо "Пайтони" і Пітер Селлерс були нахабними і зухвалими, то Саша Барон Коен свідомо пішов ще далі — його жарти нижче пояса були настільки сміливими, що сприймалися вже як виклик і новаторський художній прийом. За сюжетом, Борат Сагдієв прилітає до США, щоб дізнатися про секрети процвітання цієї країни і тим самим послужити на користь своїй батьківщині — Казахстану. Він уперше в житті бачить ескалатор, ганяється за півнем у вагоні нью-йоркського метро (птиця втекла з його власної валізи), приймає готельний ліфт за свій номер у готелі (розміри цілком влаштовують Бората) і мастурбує, дивлячись на манекени у вітрині магазину. І це тільки початок — справа приймає серйозний і справді небезпечний поворот, коли Борат спостерігає на екрані телевізора Памелу Андерсон і закохується вуха в секс-символ дев'яностих.

Спочатку офіційні особи Казахстану висловлювали свій протест — щойно стало відомо про початок зйомок. Але вже після виходу на екрани "Бората" (повна назва — "Борат: вивчення американської культури на благо славного народу Казахстану") стало зрозуміло, що фільм — це отруйна і безжальна сатира на Штати, і зовсім не Казахстан став об'єктом жартів Саші Брона Коена та його персонажа Бората Сагдієва, вусатого пошляка в безглуздому костюмі сірого кольору.

У 2020-му вийшла друга частина фільму — "Борат 2", що виявився явною невдачею, ще раз шокувати публіку не вдалося — насправді, набагато більшим шоком для публіки було спостерігати цілком адекватну гру Саші Барона Коена в картині Мартіна Скорсезе "Зберігач часу" та касовому мюзиклі "Знедолені", екранізації знаменитого роману Віктора Гюго.