Де народжувалася рок-історія. Легендарні клуби, які змінили музику

Знаменитий клуб, улюблений і шанований просунутими панками всього світу (а не тільки Нью-Йорка) не один десяток років, довелося закрити з найбанальнішої причини — через фінансовий конфлікт між засновником "CBGB" Хіллі Крісталом і власником самої будівлі (яка розташована на Мангеттені). Суперечки щодо орендної плати та боргів тривали довго, були судові розглядi — і в підсумку справа вирішилася на користь орендодавця. Треба ще врахувати, що на початку сімдесятих, коли клуб "CBGB" уперше відкрив свої двері, район Бауері був далеко не найфешенебельнішим — навіть небезпечним, і не тільки в темний час доби. Тридцять років потому, на початку двадцять першого століття, це місце стало дорогим і престижним — вартість оренди значно зросла, у Хіллі Крістала накопичилися борги, та й власники будівлі не горіли бажанням продовжувати оренду з музичним клубом, доходи якого у нульових були занадто нестабільними.

У середині жовтня 2006-го року Патті Сміт вийшла на ту саму сцену, на яку вперше вийшли учасники її знаменитої Patti Smith Group взимку 1975-го. Цього разу фінальний виступ Патті на підмостках "CBGB" транслювався у прямому радіоефірі, ближче до кінця до співачки приєднався Флі з "Red Hot Chili Peppers" і колишній учасник культового постпанк-гурту "Television", гітарист Річард Ллойд — той самий, який разом із ще одним гітаристом колективу, Томом Верленом, плів неймовірні гітарні візерунки на епохальній дебютній платівці гурту під назвою "Marquee Moon" (1977-й рік).

Того вечора Сміт і її гурт заспівали на біс пісню, яку ще в середині шістдесятих написав лідер ірландських "Them" Ван Моррісон — класичний хіт "Gloria" (саме цей трек у 1975-му році відкривав революційний альбом Патті, платівку "Horses"). Цього разу в приспіві можна було розчути миттєво впізнаване панківське "Hey! Ho! Let’s Go" — так колись давали про себе знати ще одні батьки жанру, блискучі "Ramones", які явили світові бронебійну "Blitzkrieg Bop" на своєму дебютному диску — тій самій платівці, яка надихнула весь вінтажний англійський панк.

Міфічні "Ramones" дебютували на сцені "CBGB" приблизно за пів року до Патті (і за два роки до появи у музичних магазинах свого найвпливовішого дебюту) — у серпні 1974-го. До того часу клуб існував уже рік — його повна офіційна назва звучала як "CBGB & OMFUG", тобто "Country, Bluegrass, Blues and Other Music For Uplifting Gourmandizers" — "Кантрі, блюграс, блюз та інша музика для справжніх гурманів". Згадуючи в назві гурманів, Хіллі Крістал мав на увазі вишуканий і всебічний музичний смак — але дуже скоро в клубі заграють зовсім не блюграс (який до того часу перетворився вже практично на елітарний стиль для археологів від музики, що досліджують кантрі), а те, що в найближчому майбутньому називатиметься панк-роком. Саме "CBGB" буде місцем, яке стане найсправжнішим "розплідником" нью-йоркського панку.

Ця історія почалася в 1974-му, коли двоє місцевих хлопців, Білл Пейдж і Расті Маккена, переконали Крістала у своєму таланті наймати для виступів вартісні нові гурти. Лічені місяці потому в клубі вже виступали (крім згаданих "Ramones" і гурту Патті Сміт) такі колективи, як "Angel and the Snake" із харизматичною вокалісткою Деббі Харрі (давши кілька концертів, гурт узяв собі нову назву — "Blondie"), інтелектуали від панку "Talking Heads" і The Heartbreakers (гурт Джонні Тандерса та Річарда Хелла).

Спочатку інтер'єр клубу був цілком респектабельним. Проте, відповідно до естетики нової музики, Крісталу та решті не склало великих труднощів перетворити місце на щось наразок "стильного гадючника", навмисно неохайного. Стіни були розписані графіті, однак найважливішим було те, що гримерки музикантів не мали дверей — будь-який шанувальник із залу міг вільно спілкуватися з улюбленими виконавцями до або після концерту. Ультрамодна обстановка та гранично демократична атмосфера приваблювали все більше гуртів — так, уже навесні 1977-го в "CBGB" виступили піонери британського панку "The Damned" (їхній дебютний сингл, пісня "New Rose", стала першим в історії англійським панк-релізом восени 1976-го року). Тільки через рік саме в "CBGB" свої перші концерти в Штатах давав гурт "The Police" — британське тріо, хіти якого, зухвалу суміш регі та панку, писав і співав молодий Стінг. Того ж 1978-го в клубі з величезним успіхом виступив геній британського постпанку та нової хвилі — блискучий виконавець і автор пісень Елвіс Костелло зі своїм гуртом "The Attractions".

У вісімдесяті в "CBGB" окремі колективи наразок "Bad Brains" і "Misfits" грали в клубі настільки жорсткий і брутальний панк-рок, що їхні виступи провокували спалахи агресії та безлади не лише в самому приміщенні клубу, а й на прилеглих вулицях. На деякий час Крістал навіть заборонив проводити в клубі концерти хардкор-гуртів — але в останні роки в "CBGB" знову могли виступати представники будь-яких жанрів альтернативної музики.

Зараз, через двадцять років після закриття клубу, у приміщенні, яке колись було панківською Меккою, знаходиться бутік чоловічого одягу — усередині, з поваги до легендарного минулого, частково збережено оригінальний інтер'єр.

"The Cavern Club" і "Whisky a Go Go"

Можливо, найлегендарнішим клубом в історії популярної музики є ліверпульський "The Cavern Club" — у далекому 1957-му році його відкрив місцевий меломан Алан Сітнер, великий шанувальник джазу. Сітнер надихався паризькими джазовими закладами — повернувшись додому в портовий Ліверпуль із поїздки до Франції, підприємливий Сітнер одразу ж підшукав відповідне приміщення — ним виявився колишній склад тропічних фруктів у підвалі на Метью-стріт.

Спочатку в "Cavern" і справді грали виключно джаз — але ближче до кінця п'ятдесятих Англію захопила хвиля музики "скіффл", британської версії раннього рок-н-ролу. Тисячі підлітків по всій країні збирали скіффл-гурти, найздібніші учасники ансамблів грали на дешевих гітарах, решта — на пральних дошках. Одним із таких скіффл-гуртів був зібраний школярем Джоном Ленноном колектив під назвою "The Quarrymen". Підлітки спромоглися виступити в ліверпульській вотчині джазу в серпні 1957-го року — зі своїм репертуаром, що складався переважно з американських рок-н-рольних хітів. Після того, як 16-річний Леннон виконав пісню Елвіса Преслі "Don’t Be Cruel", господар клубу Сітнер особисто простягнув йому записку з вимогою припинити грати таку музику.

Однак "The Quarrymen" з'явилися в клубі ще раз зовсім скоро, уже на початку наступного року — цього разу у складі гурту вже був Пол Маккартні, юнаки продовжували вперто грати свій "плебейський" рок-н-рол, називаючи його для місцевої публіки "блюзом". Через кілька років гурт, який уже називався "The Beatles" і до складу якого входили Леннон, Маккартні, гітарист Джордж Гаррісон і барабанщик Піт Бест, став регулярно, майже щодня виступати в "The Cavern Club" — як правило, в обідню перерву.

Музиканти щойно повернулися з клубних гастролей у німецькому Гамбурзі, такому ж портовому місті — вони були вдягнені в шкіряні куртки, поводилися на сцені найневимушенішим чином і не були схожі на жоден інший місцевий гурт. Саме тут, у "Cavern", бітли познайомилися зі своїм майбутнім менеджером — Браяном Епстайном, чоловіком, який трохи пізніше допоможе їм стати найпопулярнішим гуртом планети.

"Бітлз" виходили на крихітну сцену клубу близько трьох сотень разів — з літа 1962-го з ними грав новий барабанщик Рінго Старр, тоді ж у приміщенні "Cavern" виступ бітлів уперше знімали для телебачення. Оригінальний клуб закрився на початку сімдесятих, на його місці було побудовано автомобільну стоянку. Однак "The Cavern Club" відкрився заново в 1984-му — практично на тому ж місці, при будівництві приміщення було використано кілька тисяч цеглин зі стін того "The Cavern Club", у якому на початку шістдесятих давали свої обідні концерти "Бітлз".

У середині шістдесятих одним із наймодніших місць у Лос-Анджелесі був клуб "Whisky A Go Go" — на Сансет Стріп у Західному Голлівуді. По суті, у приміщенні клубу зароджувалася музична сцена Лос-Анджелеса, яка (разом із колегами з ще одного каліфорнійського музичного центру, Сан-Франциско) і створила ту саму міфічну, "хіпістську" Америку шістдесятих років.

Винахідники фолк-року "The Byrds", "The Buffalo Springfield", безумний геній Френк Заппа, який стояв осторонь, зі своїми "The Mothers of Invention" — усі вони виступали в "Whisky A Go Go", концерти супроводжувалися не завжди доречними танцями дівчат на спеціальних підвищеннях, яких називали "go-go-girls" (на той час це був найзапальніший танець у світі). Найяскравішим гуртом, який регулярно виступав улітку 1966-го року в клубі, були новачки "The Doors" із їхнім харизматичним фронтменом Джимом Моррісоном. Саме зі сцени клубу Моррісон уперше заспівав легендарну композицію "The Doors" під назвою "The End" у її канонічному вигляді, зі скандальною центральною частиною — у такому варіанті гурт запише її для свого дебютного альбому.

"Whisky A Go Go" продовжив своє існування і в наступних десятиліттях — нехай "золоті часи" лишилися в шістдесятих, у клубі з того часу встигли виступити безліч значущих гуртів, від англійських "Oasis" до "Soundgarden" і "System of a Down".

"Birdland"

Говорячи про легендарні музичні клуби, неможливо не згадати джазові заклади. Саме в клубах можна було почути справжній джаз із тривалими натхненними імпровізаціями — коли музиканти грали так, ніби від цього залежить їхнє життя. Особливо це стосувалося часу, коли в ужиток меломанів ще міцно не увійшли 12-дюймові довгограючі платівки на 33 оберти — у магазині здебільшого можна було купити тільки сингли, а трихвилинні композиції, які змушені були записувати в студії джазмени, дуже рідко передавали драйв і магію живого клубного виступу.

Одним із найлегендарніших джазових клубів був нью-йоркський "Birdland", названий так у 1949-му на честь генія саксофона Чарлі Паркера (колеги та шанувальники називали його "Пташка", "Bird") — сам Паркер тоді був ще живий і не раз виступав у клубі. У приміщенні могли вміститися як мінімум 500 осіб — це тільки сидячі місця, а сама сцена була великою рівно настільки, щоб там могли виступати не лише ансамблі з трьох-чотирьох осіб, а й біг-бенди.

Тут давали концерти практично всі джазові легенди епохи, багато з них, у тому числі Джон Колтрейні Каунт Бейсі, записали в приміщенні клубу чудові "живі" альбоми. Іноді назва місця з'являлася і в скандальній газетній хроніці. Так, улітку 1959-го року майстер труби та на той час уже суперзірка джазу Майлз Девіс був побитий поліцейським просто на тротуарі біля клубу — Майлз просто вийшов подихати свіжим повітрям у перерві між виступами. На жаль, оригінальний клуб був закритий у 1965-му році.