До дня українського кіно: знакові фільми країни
З 1996 року кожну другу суботу вересня в Україні відзначають день кіно. Саме у вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька короткометражних документальних сюжетів, а в грудні в Харківській опері влаштував перший публічний кіносеанс у Російській імперії.
Втім, сьогодні День кіно скоріше не свято, а привід поміркувати над жалюгідним станом українського кінематографа. Вітчизняне кіно найчастіше знаходить глядачів за кордоном, тоді як в самій країні, куди охочіше показують картини родом із США і Росії. Але говорити про те, що українським кінематографістам нічим похвалитися за останні 25 років було б неправильно. І це навіть не беручи до уваги комерційно успішні україно-російські картини на кшталт "Битви за Севастополь" або перетворилася практично в серіал "Кохання у великому місті".
"ДС" згадала самі гучні кінопрем'єри часів незалежної України.
Робота довжиною в 10 років: "Молитва за гетьмана Мазепу" (2002, Юрій Іллєнко)
Картина, яку і кінокритики, і глядачі оцінили досить неоднозначно (на прем'єрному показі публіка покидала зал, не чекаючи закінчення сеансу), досі залишається однією з найдорожчих стрічок вітчизняного кінематографа - бюджет "Молитви" склав $3,5 млн, причому всі гроші були державними. Критики відзначали, що в картині занадто багато пафосу та історичних міфів, а ще - надто багато "оголення". Незважаючи на значну суму, витрачену на створення стрічки, грошей на хорошу звукову доріжку не вистачило - на кінофестивалі в Берліні "Молитву" показували у версії "моно". Завершити повноцінне озвучування вдалося лише в 2010 році. Однак у широкий прокат фільм так і не потрапив.
Мультик з пальмовою гілкою: "Йшов трамвай 9 номер" (2002, Степан Коваль)
Пластилінова історія про пасажирів звичайного українського трамвая досі - один з найбільш титулованих українських мультиків. У рік виходу на екрани фільм отримав гран-прі фестивалю анімаційних фільмів "Крок", приз глядацьких симпатій міжнародного фестивалю "Молодість" XXXII, нагороду естонського фестивалю "Чорні Ночі" і гран-прі Штутгартського міжнародного фестивалю анімаційних фільмів. А в 2003 році дебютна картина Степана Коваля здобула "Срібного ведмедя" Берлінського міжнародного кінофестивалю. До "Трамвая №9" українська картина лише одного разу була відзначена нагородою цього престижного фестивалю, та й то у часи СРСР в 1990 році "Срібного ведмедя" Кіра Муратова отримала за стрічку "Астенічний синдром". Втім, як пізніше зізнався режисер, ніякого прориву після "ведмедя" не сталося - цикл "Моя країна Україна", над яким кілька років працював Коваль, в результаті опинився на полиці. "На телебаченні платити хороші гроші за українське кіно не хочуть, а Держкіно віддавати продукт задешево теж не хоче", - нарікав режисер.
Перша спроба потрапити на "Оскар": "Мамай" (2003, Олесь Санін)
Картина Олеся Саніна стала першим в історії українського кінематографа фільмом, висунутих на здобуття премії "Оскар". Втім, нагороду як кращий фільм іноземною мовою "Мамай" так і не отримав, так і в шорт-лист не потрапив, проте сама номінація на "Оскар" вже перетворилася на подія для вітчизняного кінематографа. Стрічка стала повнометражним режисерським дебютом Саніна в ігровому кіно. У фільмі немає єдиного сюжету: він складається з історій, так чи інакше інтерпретує міфи про козака Мамая. У картині, до речі, зіграв Ахтем Сейтаблаєв, який через 10 років після виходу "Мамая" зняв власну картину "Хайтарма" про депортації кримських татар. Сам же "Мамай" став першим вітчизняним фільмом, знятим не на плівку, а на цифрову камеру.
Документалка каннського масштабу: "Подорожні" (2005, Ігор Стрембіцький)
Історії про життя людей похилого віку в будинках престарілих та психоневрологічних диспансерах стала дипломною роботою випускника Національного університету ім. Карпенка-Карого Ігоря Стрембіцького. І першою українською стрічкою, що отримала "Золоту пальмову гілку" за кращий короткометражний фільм на Каннському кінофестивалі. Сценарій картини написала дружина режисера Наталя Конончук. У "Подорожніх" немає чіткого сюжету. Сам режисер каже: "Подорожні - люди, які йдуть по дорозі в самому широкому розумінні цього слова. Це фільм про всіх нас". Своїх "Подорожніх" Стрембіцький знімав протягом трьох років на шматках простроченої кіноплівки. Шлях до пальмової гілки автори картини пробивали самі - відправили копію фільму у Франції, де "Подорожніх" і помітили. У рідному ж Мінкульті авторам картини відмовилися допомогти в покупці квитків в Канни.
Каннський дебют в ігровому кіно: "Щастя моє" (2010, Сергій Лозниця)
Фільм кінорежисера Сергія Лозниці став першою українською картиною, що потрапила в основну конкурсну програму Каннського кінофестивалю. І хоч пальмову гілку картина не отримала стрічка "Щастя моє" зібрала цілу колекцію нагород: приз за кращу режисуру на " Кінотаврі-2010, Гран-прі міжнародного кінофестивалю в Таллінні, приз за кращий сценарій фестивалю "Кіношок" в Анапі і гран-прі на 40-му міжнародному кінофестивалі "Молодість". "Щастя моє" - дебютна ігрова картина у фільмографії Лозниці, який до цього знімав документальні фільми. Прийоми документального кінорежисер і переніс у свій перший ігровий фільм - він знятий на ручну камеру і при максимально природному освітленні. Лозниця говорив, що картина створювалась під враженням від почутих їм історій про сучасної Росії і про Великої Вітчизняної війні. Картина викликала бурхливе обговорення в Росії: фільм називали відверто антиросійським. У 2014-му, на прем'єрі фільму "Майдан" в Каннах Лозниця спершу відмовився спілкуватися з російськими журналістами, а потім і з росіянами взагалі.
Друге "золото" Канн: "Крос" (2011, Марина Врода)
Короткометражка Марини Вроди "Крос" - друга українська картина, яка отримала "Золоту пальмову гілку" в Каннах як кращий документальний фільм. Примітно, що бюджет стрічки склав всього 3,5 тисячі євро, причому на картину в буквальному сенсі скинулися учасники процесу. Секрет дешевизни - залучення непрофесійних акторів, так і знімальний процес вклався всього в тиждень. "Цей фільм народився на перетині соціального й особистого. В його основі лежить дуже стислий час. Я намагалася зрозуміти його і себе в ньому", - говорила Врода про своєму фільмі. "Крос" став першим фільмів в трилогії, задуманої режисером, - після нього на екрани вийшла картина "Равлики". У вересні 2015 Марина Врода відмовилася від призу російського кінофестивалю "Кіношок" за свою картину "Равлики" на знак протесту проти вироку українському кінорежисеру Олегу Сенцову. На сцену Врода вийшла з табличкою на шиї "Свободу Сенцову", після чого її поліція спробувала заарештувати.
Історія для дітей: "Іван-сила" (2013, Віктор Андрієнко)
Стрічка про силача Івана Фірцака, мабуть, перша в історії українського незалежного кінематографу картина для дітей. Фільм знятий за книгою Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найсильнішої людини у світі" і розповідає про закарпатському богатиря, объездившем з уявленнями півсвіту. Фірцак завоював безліч спортивних нагород, так що грати знаменитого силача теж довірили спортсмену - чемпіону України з пауерліфтингу, автор понад двох десятків силових рекордів Дмитра Халаджі. "Халаджі в три роки отримав травму - понад 65% опіків на тілі, і лікарі пророкували йому, що встати з ліжка він не зможе. Ми бачимо на екрані інваліда першої групи, який зробив себе сам. Ми бачимо його таким, яким він став завдяки волі і зусиллям, заснованим на комплексі вправ Івана Фірцака", - розповів продюсер стрічки Володимир Філіппов. У картині грає ще один справжній богатир Василь Вірастюк. Бюджет фільму склав $1,8 млн - кошти на картину виділила держава. Однак окупитися проект не зміг - за даними прокатників, стрічка зібрала близько $100 тис.
Перший блокбастер для молоді: "Тіні незабутих предків" (2013, Любомир Левицький)
Містичний трилер "Тіні незабутих предків: Таємниці мольфара" режисер Левицький знімав воістину з голлівудським розмахом - автор підкреслював, що свідомо робив картину максимально "американської", щоб на неї пішов глядач. До виходу на екрани "Поводиря" історія про містичні події в Карпатах залишалася самим касовим фільмом в історії вітчизняного кіно: при бюджеті в $877 тис картина зібрала понад $614 тис. При цьому головні ролі в картині зіграли молоді актори, а ось на посаду оператора запросили Марка Еберлі, який працював над "Сутінками". В результаті вийшов якісний молодіжний фільм, дія якого розгортається в Карпатах. Кінокритики навіть єхидничали, що "Тіні" Левицького і зовсім не схожі на українське кіно, на що сам режисер чесно відповів: мовляв, кіно робив для перегляду в кінотеатрі, а не для участі у фестивалях.
Самий касовий: "Поводир" (2013, Олесь Санін)
В основу картини лягла напівміфічна історія репресій українських кобзарів у 30-х роках минулого століття. Про плани зняти цю картину Санін заявляв ще в 2003 році, але кошти на зйомки знайшлися тільки в 2007-му, а завершили картину лише у 2012-м. Прем'єра стрічки була запланована на листопад 2013-го, через події Революції гідності її перенесли на липень 2014-го, в прокат картина вийшла в листопаді.
Кобзарів у картині грали дійсно сліпі люди, а виконавця головної ролі Станіславу Боклану замовляли спеціальні лінзи, в яких він нічого не бачив - Санін хотів, щоб актор якомога органічніше виглядав у ролі сліпого співака. Примітно, що картину супроводили додаткової звукової доріжки, на якій диктор розповідає про події на екрані, - завдяки цьому картину можуть дивитися і незрячі. Від комп'ютерної графіки режисер відмовився, так що для фільму відновлювали техніку 1930-х. наприклад, відновили перший трактор Харківського тракторного заводу, випущеного ще в 1931 році - він 50 років простояв на постаменті перед підприємством.
Бюджет фільму становить 16 млн гривень - за три місяці прокату картина зібрала понад 14 млн.
Найтитулованіший: "Плем'я" (2014, Мирослав Слабошпицький)
В історію українського кіно Мирослав Слабошпицький увійшов як перший вітчизняний режисер, який переміг на кінофестивалі в Локарно - "Срібного леопарда майбутнього" отримала його короткометражка "Ядерні відходи". Стрічка, знята в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, розповідає про сімейну пару, яка працює на заводі з утилізації ядерних відходів. Через два роки, у серпні 2014-го, його картина "Плем'я" викликала фурор в Каннах: фільм отримує приз фонду Ган, приз "Одкровення" і гран-прі фестивалю. За 53 роки проведення фестивалю стрічка Слабошпицького стала єдиною, яка завоювала три нагороди відразу. "Плем'я" - це своєрідне "німе кіно XXI століття", більшість ролей у ньому зіграли глухі і непрофесійні актори. Картину критикували за надмірну реалізм та підліткову жорстокість, що не завадило їй зібрати значну колекцію нагород зарубіжних фестивалів. Сьогодні "Плем'я" - один з найтитулованіших українських фільмів.
За крок до "Оскара": "Зима у вогні" (2015, Євген Афинеевский)
Документальний фільм "Зима у вогні: боротьба України за волю" про події Революції гідності - перший в історії українського кіно, який потрапив у шорт-лист премії "Оскар". Стрічка вперше була показана на Венеціанському кінофестивалі, а на кінофесті в Торонто отримала приз глядацьких симпатій як кращий документальний фільм 2015 року. В основу фільму лягли зйомки кількох десятків людей - в титрах вказані 28 операторів. На кадрах і найяскравіші події Майдану, і думки учасників тієї Революції - від 12-річного підлітка до 85-річного дідуся. Режисером стрічки став Євген Афинеевски, який живе в Ізраїлі, а права на показ купив американський телеканал Netflix, найвідомішим дітищем якого є "Картковий будиночок". Завдяки Netflix картину побачили мільйони глядачів по всьому світу. Однак це ж стало яблуком розбрату для команди авторів проекту. Афинеевски звинуватили в тому, що він передав права на показ картини Netflix, хоча згідно попереднім домовленостям картина повинна була поширюватися на некомерційному підставі. Крім того, обурення авторів викликав той факт, що фільм, знятий українськими операторами, позиціонується як американсько-українсько-британський продукт. Сам режисер стверджує, що члени команди просто образилися за те, що не змогли потрапити на червону доріжку "Оскара".
